Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Візії повоєнної України Михайла Винницького

Mar 17, 2023 | News, Ukraine, Life, Community, Opinion, World, Featured, Politics

Михайло Винницький Світлина: Микола Сварник

Микола Сварник для НШ-УВ

На моїй пам’яті вже котра доповідь д-ра Михайла Винницького викликає ажіотаж. Ми, звичайні громадяни, переважно настільки перейняті перебігом війни, що рідко зазираємо за її край. І лише одиниці здатні на аналітику та структуроване бачення майбутнього. І хоч кажуть, що нема пророка в своєму домі, послухати «свого», рідного пророка хотілося всім.

Таку нагоду зорганізував Торонтонський відділ НТШ 10 березня 2023 року в Олд-Мілл, у Вестмінстерській залі, що ніби мало надихати присутніх на державницьке думання. Не даючи простих і очевидних відповідей, наш співвітчизник, канадієць, який постійно проживає в Україні, все ж висловив кілька оптимістичних, і заразом життєвих тез.

Найперше, він не малював якихось половинчастих варіантів про «перемогу», але без Криму; а одразу заявив, що Україна має не лише відновити свій статус з-перед 2014 року, але й призвести Росію до колапсу, розпаду і зникнення як світової потуги, чим очевидно викликав схвалення слухачів. Також, він обгорнув відоме українське прокляття про «трьох гетьманів» і цілковитий анархізм як національну рису, у шати позитиву, парадоксально перемінивши їх на творчий підхід вільних у своїй безначальності, але жертовних і самоорганізованих людей майбутнього. Михайло назвав це «гетерархічними структурами» на противагу «ієрархічним».

В ході цих викладів навіть виникла невелика дискусія про «команди» людей, які не слухаються команд, але досягають успіхів, виходячи радше «на полювання» проти загарбників, аніж «на фронт». І справді, деякі результати літньої української контр-офензиви свідчать про перевагу українських тактичних прийомів над російськими. Такі речі передбачають на порядок більш досконалий рівень комунікації і взаємної координації, аніж це вміють старі совєтські штаби з їхніми письмовими наказами та жорстким підпорядкуванням. Михайло бачить майбутні організаційні засади як «команди команд», де нема «одного командира», але є продуктивні горизонтальні зв’язки.

Також Михайло зачепив питання самоідентифікації українців, яке «вистрілило» проти сподівань окупантів побачити якийсь «один з ними народ», кулями замість сподіваних для них квітів. Також доповідач провів різницю між готовністю українців боронити рідну землю, радше ніж «рідний уряд», адже також парадоксально, при невисокій довірі до уряду, наш народ проявив неймовірно високу готовність битись усіма засобами проти нападників, віддаючи своїм військовим – братам і сестрам – і останню гривню на обладнання, і години, дні і місяці волонтерської праці в тяжких умовах. Справді, рівень взаємної допомоги, зарадності і консолідації серед українців дивує всіх зовнішніх спостерігачів.

Цікавими були і висловлені думки стосовно візії перемоги: попереду у нас формування якоїсь нової нації з відмінними від колишніх релігійними, мовними і політичними преференціями, іншими, аніж ті, які традиційно «розділяли» українців по Дніпру, по статистиці мовців, і по ставленню до НАТО. Тепер все змішалось і посунулось. Харків заговорив, Чернігів оборонився, Маріуполь тримався до останнього, а Чорнобаївка зацвіла «бавовною». І це не в казках, а наживо.

Доволі блискуче д-р Винницький відповідав на питання – а там були й одвічні рефлексії про роль і потенційну потребу діаспори, і про повоєнну «алію», коли діаспора, включно з «новою діаспорою», мала б долучитися зі своїм кращим досвідом до відбудови, а ще більше до побудови цілком з чистого листка майбутніх структур і систем, необхідних для перетворення України на успішну, динамічну країну з кращими в світі перспективами і можливостями для розвитку. Були питання і про моделювання нового – чи воно відбувається і як, чи є планування майбутнього, і на чому воно базується.

Також обговорювалось питання про співвідношення ідеї як мотивуючої спонуки розвитку і безпеки, і як необхідної умови життя. Після перемоги у війні Україна буде дуже мілітаризованою державою і дуже неорганізованою, де буде безліч можливостей, але безпека не буде найбільш певною рисою. Діаспора України залишатиметься численною, і ті, що прагнуть безпеки, будуть радше в країнах імміграції, аніж в Україні.

Ще виникало питання, навколо чого буде об’єднане майбутнє повоєнне українське суспільство – навколо мови, віри, історичних цінностей, на що відповідь доповідача була дещо нестандартною: так, ці всі цінності важливі і потрібні, але попри все, наше завтрішнє суспільство має бути звернене максимально вперед – до інноваційного розвитку, а не до традиції. Оскільки звернення до минулого лежить в «реставраційній» ідеології Путіна, Україна для перемоги і після перемоги має йти у модернізацііному керунку.

Цікавою була безапеляційна віра Михайла Винницького в розпад Росії за прикладом розпаду Союзу, в який спершу ніхто не міг повірити, а потім не міг збагнути, як це він так довго тримався, хоч мав би розлетітись давно. І хоча важко повірити в магічну дію формули «без Путіна нема Росії», де падіння ненависного «Кощія» саме по собі викликало б і «розбігання» пасивно підвладних йому регіонів, але хіба ми не бачили дивовижних подій у нашому житті? Історична логіка в тому, що всякі імперії рано чи пізно розповзались, звичайно є, але твердої певності чи ясного бачення цього процесу мабуть іще слід дочекатись. У кожному разі, кілька різнокольорових мап можливих численних не-росій учасники семінару могли порозглядати на слайдах, представлених доповідачем. Михайло навіть сказав, що може й непогано буде, коли сотні тисяч біженців із напіврозваленої не-росії шукатимуть роботи на відбудові зруйнованої війною України. Мені особисто ця перспектива якось до смаку не припала. А втім, хто його зна?
Пожвавлення в залі виникло, коли зі своїм питанням підвівся рідний старший брат доповідача Моко Винницький про те, наскільки запитання «Де ти був під час війни, і що ти робив» стане визначальним у майбутньому українському суспільстві… на що відповідь Михайла була про реальну необхідність «бути там» в Україні і помагати вже. Очевидно, що це питання стоятиме, і після війни будуть сформовані політичні партії з ветеранів війни, які будуть ці питання піднімати на рівні політики, і це нас чекатиме незабаром.

По завершенню всі ще мали бажання поділитись розбудженими думками і з доповідачем, і між собою, і щось понести додому та поговорити там. Мені особисто набагато цікавіше, коли людина не боїться висловити різні свої думки, а особливо якісь небанальні, з якими хочеться сперечатись, не погоджуватись, аргументувати. І ця доповідь якраз такою й була – гострою, проблемною, оптимістичною і небанальною. Серед слухачів була ціла когорта молоді, як і з самої Могилянки, де якраз і викладає д-р Винницький, так і студентства взагалі. Це доволі добре свідчить про викладача, коли студенти приходять не лише на його лекції, але й на його публічні доповіді.

Ще один маленький епізод вніс симпатичний нюанс у завершення доповіді. Вже дякуючи Михайлові та присутнім, голова НТШ Марта Дичок звернула увагу, що присутня серед публіки мама доповідача Іроїда Винницька, яка нещодавно святкувала своє 90-ліття, на що бурхливі оплески і Михайлові, й Іроїді поєднали вдячність за цікаві небуденні думки про майбутнє і вдячність матері за такого сина, який і служить Україні, і викладає, і пише, і виступає з експертними інтерв’ю на телебаченні.

This article is written under the Local Journalism Initiative agreement

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.