Нова маска на «Маланку»

Микола Сварник
для НШ-УВ

Сьогоднішня розповідь – про специфічні в українських різдвяних звичаях маски для «Маланки», персонажа народних щедрувань. Традиції щедрування на «Старий Новий рік», або на свята Василя та Меланії, поширені по всій Україні. Є безліч тематичних пісень-щедрівок, а сам звичай «маланкування» може мати свої особливості від одного села чи містечка до іншого.

Фольклорна група з Торонто «Коса Колектив» багато років організовує різні сезонні майстерні, виступи, навчання, табори та інші події під скромним, але дбайливим багатолітнім керівництвом Божени Грицини. У передсвяткові до Маланки дні до Торонто завітала майстриня виготовлення масок Олександра Бачинська – співачка, актриса і громадська активістка. В білоруській церкві Св. Кирила Таровського на 524 St. Clarens Ave. вона провела майстерню з виготовлення простих масок з гіпсової тканини та паперу прямо за формою обличчя. Взагалі-то вона виготовляє маски різних розмірів і форм з усяких можливих природних матеріалів, а також костюми та атрибути для колядників, та й сама бере участь у різних фольклорних концертах, забавах і подіях.

Цікаво було спостерігати, як шматочки паперу і тканини набувають форми обличчя персонажа, а пізніше перетворюються на якогось міфічного звіра, як наприклад, постійного персонажа маланкового вертепу – вредної кози. Кожен з нас, мабуть, бачив, як нечемна коза спочатку казиться й танцює, а потім раптом «вмирає», лише для того щоб «воскреснути» від чарчини доброї горілки.

Лісандро Гомес, який виконував роль кози у різдвяному вертепі, сам же й зайнявся виготовленням маски на маланкову забаву. Сам Лісандро, родом з Аргентини, навчався в Університеті Торонто і долучився до українських звичаїв через свою дружину-українку Тетяну. Їхня доня Софійка також бере участь у виставах у ролі пастушка, і хоча вона виступає у вертепі без маски, з цікавістю брала участь у всіх стадіях процесу виготовлення маски нарівні з іншими учасниками майстерні – від першого клаптика паперу, наклеєного на змащене олією обличчя. Правда, до розмальовування та додавання різних елементів – кошлатих брів із шматочків кожушка та волосся з вовняних ниток – треба чекати, доки маска цілком застигне, але учасники майстерні могли скористатись іще й іншими техніками – наприклад, зробити собі «нове обличчя» з кори тополі чи вирізати з картону, додавши колосся пшениці чи якісь гілочки.

Чесно кажучи, маска на Маланку може бути якою завгодно і з чого лиш не придумана, залежно від підручних ресурсів і фантазії майстра, який може вкласти в маску свої потаємні думки, свій гумор і своє творче бачення.

У нинішньому світі споживчого переповнення всіх сфер, коли куплені в долар-сторі костюми та готові тексти поздоровлень заміняють індивідуальну фантазію та творчі зусилля особи, ми подекуди відвикаємо від того очікування і колективного творення свята, як водилось у старі добрі часи. Але, як бачиться, традиції живуть і оживають там, де для них знаходиться індивідуальний відгук. Ці традиції також запозичуються людьми з інших народів, знаходяться якісь спільні прадавні універсальні техніки і вміння, виробляються свої практичні навички, які мандрують між поколіннями і між людьми, зберігаючи крихти давніх звичаїв і доносячи їх до нас сьогоднішніх.

Також, мені згадався фільм «Маска» з канадійським актором Джимом Керрі, який свого часу справив на мене, як і на тисячі інших глядачів, незабутнє враження. Процес перевтілення скромного хлопця на феєричного жартівника, і навіть на невразливого супергероя, що нахабно кпить з небезпечних ворогів, я думаю, пробуджував позитивні фантазії не в одного сором’язливого підлітка. І саме маска робила всі ці дива. Нехай же різдвяні маски також перетворюють нас хоча б на свята на відважних, творчих і безтурботних колядників, якими нам хочеться бути, але не завжди виходить.

This article is written under the Local Journalism Initiative agreement

Share on Social Media