Микола Сварник для НШ-УВ
Нинішня війна дуже змістила всі звичні цінності. На першому плані весь час боротьба, страждання і загибель друзів і знайомих, на другому – безпека родин. А допомога слабшим і нужденним відступила кудись у тінь. Ми ніби розуміємо, що десь росте і поневіряється без батьківської руки ціле покоління дітей. Ми знаємо, що після війни півкраїни потребуватиме психологічної і психічної підтримки, а значний відсоток – реабілітації. І нам здається, що все це буде завтра. Але всі ці виклики насправді існують вже сьогодні. Тому зберегти і підтримати мережу реабілітації дітей та дорослих в Україні – завдання надзвичайної ваги.
Сказане прямо стосується заходу зі збору коштів, організованого Ліґою українських католицьких жінок Канади при українській католицькій церкві Св. Димитрія в Етобіко на користь Навчально-реабілітаційного центру «Джерело» у Львові, який відбувся в останній день квітня у церковній залі. Захід проходив у традиційній формі «чайку» для гостей парафії, коли волонтери накривають легкі перекуски і обслуговують гостей, наливаючи їм чай чи каву в вишукані порцелянові горнятка. Це слугування гостям є традиційним елементом багатьох культур – від англійського чаювання і до чайної церемонії традиційних японських родин. Зрештою, нам з дружиною також випала честь слугувати гостям у церкві Св. Димитрія.
Ніка Гутор і Рома Набережна наливають чайок
На це було принаймні дві причини: нам як співзасновникам «Джерела» (разом із Зенею Кушпетою) саме життя велить помагати центру, а як парафіянам церкви Св. Димитрія – то вже й подвійно. Сказати правду, ЛУКЖК під проводом Ніки Гутор, разом із організацією «Друзі Джерела», зорганізували все дуже докладно, тож нам цим разом припала більше представницька роль та наливання чаю і кави.
Паралельно з цією гостиною на кількох столах відбувався розпродаж сувенірів, або виготовлених дітьми з «Джерела» і спеціально до цієї оказії пересланих зі Львова, або пожертвуваних окремими майстрами. Голова ЛУКЖК Ніка Гутор пильнувала за всім, що відбувалось, вітала гостей, бесідувала з тими, що приходили до церковної салі. За столами було встановлене чергування, щоб волонтери могли й самі пооглядати сувеніри та ознайомитись з інформаційними стендами про «Джерело» та його роботу. Ведуча Лариса Самборська знайомила гостей з ідеями і роботою «Джерела», розказувала про волонтерську роботу ЛУКЖу і парафії в цілому, представляла людей, заохочувала купувати вироби, що продавались за столами, словом, створювала необхідний для збору коштів настрій зацікавлення і заохочення присутніх.
Христя Ковалик показує торбинки, виготовлені дітьми “Джерела”
За столами з різноманітними виробами майстерень «Джерела» – картинами, свічками, чудовими торбинками, намистами, привітальними картками та керамікою чергували представники організації «Друзі Джерела» Христя Колос, Христя Ковалик, Роксоляна Сливинська, Марта Шумелда, Ліля Лапчак та інші, а на одному зі столів можна було придбати чудові вироби новоприбулої їмості Марії Герасимлюк, всі кошти від продажу яких вона призначила на «Джерело». І слід відзначити, що на кожному столі коробки для пожертв не були порожніми, а вироби джерельних дітей і дорослих успішно продавались, поповнюючи фонд допомоги і сприяючи дальшій роботі центру.
Марія Герасимлюк (праворуч) пожертвувала свої вироби на “Джерело”
А ця робота справді немала і як на воєнний час охопила ще й інші, раніше невластиві функції – притулку для біженців, їх кризової підтримки, транспортування до кордону, забезпечення візками, ліками та іншими предметами необхідності.
Інформацію про роботу центру в час війни можна було почерпнути зі стендів, підготовлених ще однією співзасновницею центру «Джерело» і нашою колєжанкою Зенею Кушпетою. Ось лише деякі цифри:
1500 дітей та молоді з інвалідністю були на програмах реабілітації, раннього втручання, денного догляду чи домашніх візитів;
1000 переселених осіб х інвалідністю отримали кризову допомогу при круглодобовому пункті «Джерела» на вокзалі;
2000 гарячих обідів приготовлено переселенцям;
400 переселених сімей з 11 областей України отримали в Джерелі тимчасовий притулок;
300 візків відремонтовано, припасовано, адаптовано і передано потребуючим;
25 тон гуманітарної допомоги отримано і розподілено 500 організаціям у 7 областях.
А також, незважаючи на величезні труднощі і обмеження, у Винниках коло Львова відкрито вже 6-ту з черги філію «Джерела», а у приміщенні першого у Львові Будинку підтриманого проживання розпочато ремонтно-будівельні роботи. Джерело виконувало і свою місію поширення досвіду: близько 1000 соціальних працівників, медиків та освітян пройшло на базі «Джерела» тренінги з методики роботи з дітьми і молоддю з особливими потребами.
Сказати правду, все це наповнює нас невимовною гордістю за наших «джерельних» людей, які не лише не опустили рук у ці важкі часи, але й навпаки, зберігши свої власні програми, допомогли численним внутрішньо переміщеним особам. Потік втікачів, особливо в перший час після повномасштабного вторгнення, був такий інтенсивний, що місто Львів потребувало залучення всіх можливих і неможливих ресурсів, щоб по-людськи справитись із цією кризою. Я б відзначив характер і лідерство в цих обставинах керівниці центру Зореслави Люльчак.
Також, одним з найбільших див є те, що незважаючи на втрату частини персоналу, центр дедалі розширює і децентралізує свою роботу, продовжуючи створення філій. А на черзі – один з перших в Україні будинків підтриманого проживання для неповносправних осіб, які втратили батьків або тих, чиї батьки з віком не можуть надавати відповідну опіку. Багато років нашою мрією було створення моделі підтриманого проживання в громаді, яка б стала альтернативою до горезвісних інтернатів. І ось тепер, зусиллями адміністрації «Джерела» і при повній довірі влади міста Львова, заслуженій самовідданою співпрацею, ця мрія починає втілюватися в життя.
Справді, життя йде вперед, через труднощі, випробування і драми. Але з людським серцем, душею, мудрою думкою і самовідданістю в будь-якій ситуації відкриваються можливості творити добро. І підтримка нашої канадської громади додає сили і ресурсу цій необхідній і неймовірній діяльності.
This article is written under the Local Journalism Initiative agreement
Share on Social Media
