Микола Сварник для НШ-УВ
Поки люди в різних країнах обговорювали парад у Москві, у Торонто в домівці УНО відбулось відзначення V-E-Day, Дня перемоги в Європі. У програмі було поєднано дві цікаві презентації – доповідь про діяльність і здобутки каандської програми допомоги українському війську UNIFIER, а також демонстрація документального фільму «A Canadian War Story» про участь канадських українців у Другій світовій війні.
Співорганізаторами події були УНО та УСГ – Українська Стрілецька Громада, спілка українських військових ветеранів, а також Українсько-канадський дослідчо-документаційний центр, Фундація УНО, Фундація Громадських Свобод і Українська Кредитова Спілка. На імпрезі були присутні канадські військові високих рангів та представники багатьох громадських організацій.
Імпреза почалася з молебню, проведеного оо. Ярославом Буцьорою з православної катедри Св. Володимира та Володимиром Янішевським з католицької катедри Св. Йосафата, в присутності двох ікон, привезених з України, про які розказав член управи Фундації Громадських Свобод Степан Луців. Ікони намальовані Олександром Клименком і Софією Атлантовою на колишніх коробках від боєприпасів на замовлення фундації.
Член управи УСГ Тарас Яцків провадив вечором, виголосивши вступне слово та оголошуючи чергові точки програми. Він нагадав про історичну роль УСГ у створенні УНО в 1932 році, та про фундацію Pro Patria для забезпечення підтримки захисників України через надання різноманітної нелетальної допомоги.
Андрій Соханівський – президент УСГ від 2015 року, який від 1984 до 1997 р. служив у Повітряних силах Канади, трохи нагадав історію Дня перемоги в Європі (V-E Day), а також представив майора Кріса Буало (Chris Boileau), який від вересня 2022 до березня 2023 служив керівником оперативної групи Операції UNIFIER та старшим офіцером 14-ї ротації канадських інструкторів, помагаючи з навчанням і оснащенням українських Збройних сил.
Буало нагадав про обставини тренінгової місії, яка з повномасштабним нападом Росії була терміново виведена до Польщі, а тоді вже в липні 2022 уряд Канади підтвердив свою тверду підтримку щодо продовження навчання українських військових і надання обладнання українській армії. У серпні перші канадські інструктори з Едмонтона приїхали до Великої Британії. Фактично програма отримала рестарт, який дозволив пройти інтенсивні тренінги 2250-м українським військовим. У таборах у Великій Британії тренували рекрутів, у Польщі – інженерів, танкістів, артилеристів, пізніше військових медиків, в Німеччині – водіїв і операторів бойових броньованих машин.
У Британії відбувалось тренування базового рівня – як виживати в бойовій обстановці, як вести бої в забудові, як долати російські траншеї, як боротися проти дронів. П’ять тижнів інтенсивних навчань дозволяли з початківців витренувати солдатів, здатних воювати в складній бойовій обстановці. Буало висловив своє враження про українців, з якими вони працювали – самовідданих, з високим бойовим духом, які прекрасно знали, за що вони йдуть воювати.
Підготовка військових відгукувалась на запити, які виникали в ході бойових дій – як наприклад, поведінка і безпека на замінованій території, яку українці визволяли від загарбників у ході контрнаступів під Києвом, Черніговом і Харковом – як усувати перешкоди, бар’єри, як швидко ідентифікувати проблемні моменти. Завдання – навчитись виявляти слабкі місця російського фронту, щоб його прорвати і вибити супротивника з його позицій.
У січні Канада вирішила передати українцям 8 танків «Леопард», додатково до тієї допомоги, яка була передана Польщею, Норвегією, Великою Британією, Іспанією та іншими союзниками. Українські танкісти, які були навчені користуватись дуже старими радянськими танками, мали перевчитись воювати на цілком новочасних бойових машинах, щоб освоїти які, самим канадійцям потрібні місяці наполегливих навчань. Кріс Буало каже, що українці, які прийшли на ту тренінгову програму, аж горіли, щоб скоріше навчитись управляти танками, і освоювали техніку дуже швидко.
Розсекречена презентація майора Буало
Інша програма – навчання первинної допомоги при бойових пораненнях. Ці знання життєво важливі. Він каже, що серед курсантів були різні люди – від колишніх анестезіологів до колишніх шахтарів, але разом вони мали навчитись встановлювати пріоритети, і ефективно виконувати роботу військових медиків на полі бою після місяця тренувань.
Буало також наголосив, що, навчаючи українців, канадські військові мусили переглянути свій власний досвід, вибираючи між тим, що непогано було б знати, і тим, що знати життєво необхідно. І хоча заняття вели військові, більшість яких мали досвід в інших конфліктах, те, з чим стикається Україна, вчить нового. З’явилось бачення, що необхідно змінити в себе, щоб справлятися з новітніми безпековими викликами.
Канадська тренінгова команда напочатку становила приблизно 180 осіб, пізніше стало 350 інструкторів, які працювали з українцями в різних місцях у Польщі, Німеччині, Британії та інших країнах. Те, що в вересні 2022 року виглядало як рішення хоч якось підтримати Україну, переросло в скоординоване, міжнародне зусилля підтримки України.
Попередній досвід з Боснії, Афганістану, Іраку був корисний, але напрацьовані тактики неможливо було напряму використати в Україні, бо все дуже відрізнялось. Також неможливо було скласти тривалий поетапний план, бо сама ситуація мінялась надзвичайно швидко. Протягом одного року сам конфлікт змінився неймовірно. В попередньому досвіді були партнерства і союзницькі дії, які тривали поколіннями, але тут за один рік зміни більші, ніж будь коли раніше.
Кріс Буало згадав і про своє пов’язання з громадою, визнавши себе на 1/8 українцем походженням від Лозинських, перші з які приїхали до Саскачевану у 1912 році, чим викликав оплески присутніх. І ця внутрішня гідність, українська гордість своєю культурою, помагала нав’язати справді глибокі дружні контакти з українськими військовими.
Кріс закінчив гаслом «Слава Україні» і незважаючи на його військову стриманість, видно було його особисту емоційну заангажованість у тему його доповіді.
Один цікавий момент стосувався питання мови: він відзначив, що напочатку перекладачі, які були залучені до занять, перекладали поголовно на російську мову, але за якийсь час самі курсанти стали вимагати української, і тоді поступово все навчання перейшло на українську.
Також Кріс відзначив, що є явна кореляція між навчальними зусиллями і результатами на полі бою, але на жаль, час виступає тут вирішальним фактором, і довготермінове планування неможливо застосувати, оскільки фронтові реалії не дають змоги чекати, тоді як загроза для світової безпеки існує колосальна. Росіяни грають на питанні часу, сподіваючись виснажити Україну, і ця гра може бути доволі небезпечна, через що треба максимально наростити ресурс України, її здатність відстояти свою свободу і незалежність.
Кріс Буало також пояснив суть складності переозброєння на прикладі танків: радянська техніка стара, погана, але вона настільки невибаглива, що самі танкісти, механіки часом можуть стати і поремонтувати свою машину. Натомість сучасні таки, насичені складним електронним та іншим обладнанням, дають колосальну перевагу на полі бою, але в той же час їхній ремонт, відновлення і регулювання неможливо виконати близько від поля бою. І навіть на найбільш сучасних ремонтних базах іншої техніки це неможливо. Їм потрібна справді дуже розвинута спеціалізована ремонтна база. Якщо ж мова про літаки, то ці вимоги в рази більші.
Після доповіді Кріса Буало було коротке представлення документального фільму «Канадська історія війни» про передісторію та історію українського внеску до боротьби з нацистами у Другій світовій війні в складі канадських військ. До створення фільму доклались співробітники і волонтери Українсько-канадського дослідчо-документаційного центру. Режисером фільму став відомий кінодокументаліст Джон Паскевич з Вінніпега, який також був присутній на імпрезі, так що бажаючі мали змогу приватно поспілкуватися з ним.
Показ фільму “Канадська воєнна історія№” в залі УНО
У фільмі зачеплена вся нефортунна історія перших імміграційних хвиль, потрактованих урядом як «ворожі прихильники», яка до певної міри додатково спонукала українців пізніше проявити свою лояльність, масово вступивши до війська з початком Другої світової війни.
Фільм показує індивідуальні розповіді, з особистими цитатами, які описують усі воєнні труднощі і жахи, а також героїзм, самовідданість, самопожертву, військове братство, як і помилки командиріві. За лаконічними фразами стоять життя і смерть тисяч простих солдатів.
Піхотинці, артилеристи, танкісти, авіатори, десантники – всі вони гідно бились, помирали, страждали, втрачали побратимів, а також зустрічали своїх суджених, одружувались, і впливали на хід історії Канади та України. Показана роль транспортних конвоїв, які слугували мостом через Атлантику і зазнавали атак німецьких підводних човнів, платячи за можливість постачання численними жертвами.
У фільмі показана еволюція українців у канадському суспільстві від упосліджених і гнаних до високо освічених, свідомих свого покликання особистостей, здатних на виконання важливих суспільних ролей.
В цьому контексті цікава історія повоєнної імміграції і боротьби проти намагання Сталіна перетягти на свій бік і знищити українців, зрушених і переміщених воєнними подіями з рідних місць. Роль Елеонори Рузвельт і її групи співробітників, які заклали принципові основи нових міжнародних правових документів Об’єднаних Націй, а також майже детективний внесок до цього активістів Українського військового клубу, органічно сприймаються в сюжеті фільму.
Годинна розповідь про роль українців у минулій війні накладається в свідомості на розповідь про війну сьогоднішню. Організатори отримали багато слів подяки і поваги за їхні зусилля активізувати нашу громаду і тримати її поінформованою.
Обидва аспекти військової активності канадійців – історичний і сучасний – сприймались органічно та залишили почуття вдячності за організаційні зусилля УНО, УСГ, УКДДЦ та інших організацій, причетних до відзначення дня європейської перемоги над нелюдськими тоталітарними імперіями – і тої що була, і тої що обов’язково настане.
This article is written under the Local Journalism Initiative agreement
Share on Social Media
