Руслана Лоцман з фольклорним колективом «Криниченька», що з с. Велике Вербче на Рівненщині
Юрій Білінський, Руслана Лоцман для НШ-УВ.
Доля української мови і, зокрема, стан народних основ мови з усіма лексичними і фонетичними багатствами, які дбайливо передавались століттями в численних поколіннях українців, вже давно викликали занепокоєння. Останнє покоління носіїв чистих мовних джерел відходить від нас, а нинішня широкомасштабна війна загострила цю проблему, знелюднивши цілі діалектичні регіони.
Саме в такий час почала працювати канадсько-українська ініціатива «Збережи мову і культуру своєї бабусі», метою якої стало збереження оригінальної незасміченої мови і батьківської культури в середовищі української молоді. Новий етап програми, про яку ми вже писали https://newpathway.ca/saving-ukrainian-authentic-language-and-culture-in-the-time-of-war/, показав, що в багатьох випадках українська сільська молодь досить далеко відійшла від тих джерельних говірок, якими говорили і ще говорять їхні бабусі. І що повернутись до тих мовних джерел, з яких і постала нинішня літературна українська мова, нашій молоді вже досить непросто.
Через відомі соціальні причини значною мірою перервався зв’язок між поколіннями і мова та пісні, які надихали наших класиків на створення літературних і музичних шедеврів, ризикують залишитись на полицях архівів і в найменш відвідуваних закутках інтернету. Нинішнім дітям важко відтворити вимову, природну для їхніх бабусь, народні пісні у виконанні сьогоднішньої молоді здебільшого звучать зовсім інакше, ніж вони звучали, коли їхні бабусі ходили на досвітки 70 років тому. Навіть у багатьох дитячих фольклорних колективах ця проблема часто залишається нерозв’язаною.
Але наша робота показала, що наші діти можуть і, головне, хочуть повернутись до своїх мовних і культурних джерел. Через десятки занять, фонетичні вправи, і часом сльози (яке ж справжнє навчання без сліз), але бабусина говірка оживає у вустах наших дітей.
Як сказала Вікторія Ніколаєнко з Гельмязова своїй наставниці Вірі Лобунець, «Я тепер і у школі буду говорити такою мовою». Віра Миколаївна, будучи керівником фольклорних груп, запропонувала членам свого колективу «Калинята» справжні пісенні перлини із регіону міста Золоті Ноші, що на Черкащині. Маруся Самовол і Софія Скубенко тепер співають ці пісні точно так, як їхні бабусі у тому самому віці. А оповідання калинят про те, як пращури копали русло билинної річки Супій і як будували оті самі біленькі хатини з картин Шевченка (з усіма технічними термінами і з неповторною полтавською вимовою), стануть тепер навчальними посібниками і для їхніх однолітків, і для нащадків: https://savelanguageandculture.org/helmiaziv/
Ганна Різник і Єлизавета Андрусенко з Новооржицького Полтавської області записали місцеві колядки та народні пісні в якості прикладу того, як дбайливо треба ставитись до народних традицій піснеспіву, до вимови і навіть рухів. Вони зробили це настільки красиво, що варто було зафіксувати у їхньому виконанні цілий цикл пісень, для наслідування широкими масами юнацтва: https://savelanguageandculture.org/novoorzhitske/
«Вербиченька» з Нової Водолаги Харківської області записувала пісні і оповідання, основуючись на багатющому матеріалі, зібраному в регіоні за довгі роки керівницями Ольгою і Тетяною Коваль. Тепер на цих дітях лежить відповідальність за донесення до наступних поколінь усіх деталей прекрасної слобожанської говірки і чудових слобожанських пісень. У час, коли російський агресор плюндрує Слобожанщину, нововодолазькі діти роблять неоціненний внесок у забезпечення безперервності традицій свого краю: https://savelanguageandculture.org/vodolaha/
А найлегше відтворення прабатьківських говірок і пісень далось дітям з Рівненщини («Криниченька», с. Велике Вербче, кер. Н. Добровольська) та Хмельниччини («Перлинка» з м. Славута, кер. М. Сайпель). Діти – члени цих колективів живуть тими говірками і тими прабатьківськими піснями і дають приклад усій Україні, з якою пошаною треба ставитись до цих скарбів.
Репертуар «Перлинки» – унікальний, сформований на основі експедиційних записів керівника та учасників колективу. Календарно-обрядові, ліричні, жартівливі, соціально-побутові, повстанські пісні, побутові танці та інші твори скомпоновані у сценічні композиції і віддзеркалюють календарно-обрядовий цикл свят від веснянок-закличок до Великодніх забав, Купайла, обжинкових, весільних обрядів та Різдвяних програм з водінням Кози тощо. Більшість матеріалів записано в Славутському та сусідніх районах і керівник М. Сайпель, як і вся «Перлинка» дбайливо бережуть діалектні особливості пісенної традиції свого краю. В тому співі ми почуємо багато «гакання» (додавання фонеми «г» перед голосною на початку слова: гурки, говес, гопеньки тощо), «укання» (заміна фонеми «о» на «у»: худила, рубила та інші), «цакання» (вживання «ца» замість «ться»: нравица, приглядаєца тощо). Крім того, в кожному селі – своя говірка та діалектні слова, які «Перлинка» переймає від старожилів та відтворює у своїй творчості. Особливість «Перлинки» – родинна атмосфера занять та концертних заходів, оскільки батьки учасників колективу долучаються до експедицій та підготовки заходів, а також самі вивчають репертуар колективу, готують вбрання тощо. Зустріч з «Перлинкою» відбулась у вересні 2023 року: https://youtu.be/-ylvkJ3AK-4?si=SWNI86xK5-fZgwd2
Через місяць після нашого візиту в Славуту надійшло повідомлення, що приміщення, де відбувались зйомки нашого відео, постраждало від ворожих дронів. Багато будинків жителів міста, в тому числі, і родин учасників «Перлинки», залишилось без дахів. Отож премії, виплачені нами учасникам «Перлинки», були дуже доречними після того, що сталося. Будучи тимчасово переміщеними з Будинку дитячої творчості в інші приміщення «Перлинка» продовжила роботу над вивченням експедиційних матеріалів рідного краю та записом відео.
Учасники фольклорного колективу «Криниченька», що з с. Велике Вербче на Рівненщині спілкуються в родинному колі із старшим поколінням саме своєю рідною говіркою. Тож ці відео у виконанні Петра Каленика, Христини Куліш, Оксани Каленик, Дарини Давидюк, Христини Каленик, Іванни Кравчук, Поліни Рудики та інших ми також вважаємо зразковими для наслідування. Петро Каленик з Великого Вербчого дав усій Україні приклад того, як треба берегти мову і культуру своєї бабусі: https://www.facebook.com/messenger_media?attachment_id=1064915028001169&message_id=mid.%24cAAAAB_2kxamQ_xqyqWKzdVojFMyV&thread_id=100001130041680
Тепер справа за усіма нами. Діти в п’ятьох регіонах України показали справжню любов до свого мовного і культурного спадку і спроможність відтворювати його в усіх деталях. Будемо працювати над тим, щоб це не стало випадковістю, щоби наше нематеріальне багатство пустило своє коріння в масі українського юнацтва і пішло в майбутнє.
Отже, запрошуємо українське юнацтво надсилати нам відео народних пісень і оповідань на https://savelanguageandculture.org/ (заповніть форму внизу стартової сторінки). На нашому сайті https://savelanguageandculture.org/novi-video/ ви знайдете найкращі зразки відтворення вашими однолітками українських пісень і оповідок. Зробіть ваше відео на тому ж рівні якості відтворення народного оригіналу (ідеально надсилати також відео оригінального виконання відповідної пісні чи оповідки людиною старшого віку, носієм джерельної мови і пісенної традиції, щоб ми могли порівняти ваше відео з оригіналом). Ми заплатимо вам 3000 грн. (включно з податком), якщо ваше відео пройде відбір за критерієм відповідності народному звучанню. Не приймаються відео на окультні (ворожіння і тп.) та інші чутливі теми.
Щиро дякуємо Канадсько-українській фундації за підтримку нашої культури та її носіїв у вирішальний час боротьби за свободу та національну ідентичність України.
