Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Чи є ще українські звичаї у канадських преріях?

Feb 1, 2023 | Featured, Arts & Culture, Life, Canada

Наталя Кононенко (праворуч) в українській церкві містечка Ніпавін, Саскачеван

Микола Сварник для НШ-УВ

Нещодавнє засідання Торонтонського осередку НТШ 20 січня 2023 року вперше за три роки відбулось в очному режимі. Засідання відбулось у пишній залі в Old Mill. Ми наживо слухали презентацію відомої професорки Наталі Кононенко, бачили жваву реакцію людей, чули живу дискусію. Це було задоволення, яке ми вже майже забули. Особиста участь цікава тим, що серед слухачів утворюється якась своя напруга. Одні люблять сказане, іншим щось не подобається, люди реагують на репліки. Навіть тих кілька привітань і коротких розмов зі знайомими перед та після доповіді, можливість перезирнутися мають значення. Скажу ще, що коли мова йде про товариство, а НТШ якраз і є товариством, особиста участь є ключовим елементом цього товариства.

Це про атмосферу, а тепер про доповідь. Я особисто не знав раніше пані професорки Кононенко. І тим цікавіше було почути про її численні пригоди і цікаві спостереження за залишками старого життя і звичаями українців у степах центральної Канади.

Після успішної викладацької кар’єри у Сполучених Штатах Наталія Кононенко тривалий час працювала професором етнографії в університеті Альберти, і як вона сама сказала, десять найщасливіших років провела у мандрівках по селах і хуторах прерій Альберти і Саскачевану. Це були літні експедиції, часом тривалістю до місяця. Вона записувала інтерв’ю з місцевими мешканцями, доглядачами церков, лідерами українських громад, які довгий час зберігали і пристосовували до місцевих обставин своє українство. Різні звичаї – весільні, святкові, поховальні, культурні і побутові – все це було задокументоване пані Кононенко та її супутниками і помічниками. Були зафотографовані сотки різних предметів (зразків одягу, писанок) та об’єктів, насамперед церков і громадських зал, цвинтарів, включно з усім відомими пам’ятниками, як Веґревільська писанка і Мандерська ковбаса.

Мене зацікавила історія про писанки, які сучасна українська майстриня пише не лише на Великдень, але круглий рік, причому продає їх неукраїнцім. Цікаво було почути про поховання нехрещених дітей і самогубців, та спроби деяких родичів відхилитись від строгих приписів і зробити по-свойому. Раніше про це не доводилось чути. Також цікаве було пояснення про бетонні надгробки, нібито зроблені, щоб померлі не спробували «втекти» назад в Україну, як то вони поривались за життя у перших поколіннях, а вже їх діти, натуралізувавшись, не хотіли їх «відпустити». Це легенда, звичайно. Але цікаво, що теперішні наші новоприбулі також наполегливо бажають при першій нагоді повернутись в Україну і відбудовувати її з руїн, навіть всупереч загрозам і бідам. В той же час, в одному з коментарів до доповіді звучала тривога, що нинішні іммігранти може вже ніколи не повернуться, тим самим вчергове позбавляючи українську державу її найціннішого багатства – людей.

Пані Наталія продемонструвала численні фотографії церков, які колись були величними і просторими спорудами, які могли вмістити 300 і більше парафіян. Церква завжди була не просто місцем богослужінь, але найважливішим осередком громади, навколо якого крутилась і культура, і інформація, і все місцеве громадське життя. Багато з них зараз або стоять закриті, або похилені, в аварійному стані, або вже й цілком розібрані, де-не-де лише з окремою банею чи двома при вході на місцевий цвинтар.

Але також було і кілька фотографій живих парафій, які продовжують плекати або писанкарство, або колективне виготовлення пирогів, за кошти продажу яких люди підтримують церкву, проводять табори, концерти чи якісь інші активності, спрямовані на збереження культурної ідентичності.

Цікаво, що українські фермери, самі доволі скромного соціального походження, завжди максимально намагались дати своїм дітям освіту, тим самим відкриваючи їм інші шляхи в житті, окрім сільського господарства. Вивчившись і знайшовши своє місце в новому загальноканадському суспільстві, багато дітей мігрували до міст та інших провінцій чи навіть країн, але деякі зберігали своє українське коріння і розвивали свою культурну спадщину на новому рівні в освітній, артистичній чи політичній сферах.

Економічно, обробіток ґрунту і вирощування сільськогосподарських культур у сучасному світі більше не вимагає ані постійного проживання в громадах, ані численних робочих рук. Землю багатьох колишніх фермерів викуповують фірми, які наймають сезонних працівників двічі на рік, розвозячи їх і техніку по полях, а сама техніка програмується, що дозволяє кваліфікованим працівникам просто і без надмірних зусиль обробляти великі площі, не будучи більше ані сільськими мешканцями, ані парафіянами конкретних церков, ані членами місцевих громад.

Цікаво, що у мене з дружиною розповідь пані Наталі про місцеві дороги, перекриті в дощову погоду величезними калабанями, викликала власний спогад про відвідання місць у Саскачевані, де колись фермерували жінчині предки. Ми там бачили ще цілу і величну, але зачинену українську церкву, і поштове відділення прямо «in the middle of nowhere», поміж поселеннями з цікавими назвами Гумбольдт і Моцарт. Того року були такі дощі, що вода заливала дороги. Тож моя дружина спонукала мене роззутись, закотити штани і поміряти глибину калабані, що я слухняно виконав. Вона ж по-геройськи переїхала ту калабаню, і ми помандрували далі по нашому маршруту через прерії. Відвідали і ковбасу, і писанку, ночували в монастирі в українських сестер-служебниць, заходили до церков і місцевих музеїв та долучились до тієї особливої спадщини, про яку розповідала пані Кононенко.

Все це ми згадували, їдучи автом додому з очної доповіді НТШ, першої за стільки часу. І думали, як мало ми цінуємо особисте людське спілкування, і наскільки насправді нам його бракує. Це щось, чого не дає електронна пошта, телефон чи Zoom-конференція.

Тож дякуємо проф. Наталі Кононенко, дякуємо всій управі НТШ на чолі з новою головою Мартою Дичок, дякуємо спонсорам, які надали можливість зібратись і відчути себе справжнім живим товариством. Більше довідатись про цю та інші доповіді можна на сторінці НТШ-Канада https://ntsh.ca/.

This article is written under the Local Journalism Initiative agreement

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
Stop The Excuses
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.