Оксана Коломоєць, Торонто
Напевно не помилюся, якщо скажу, що кожен з нас уже більше року живе думками про Україну. Що, будучи за тисячі кілометрів поза Україною, знову і знову линемо думками до рідної землі, переживаємо її болі і біди. А переживання підштовхують нас до справ – допомоги, чи то грішми, чи речами в допомогу воїнам. Ця доброчинність хоч трохи тамує біль душі тисячам українців діаспори.
Розповім історію допомоги, наданої членами УНО і ОУК Торонто-Захід 51-ій механізованій бригаді української армії. У середині жовтня 2014 р. я дістала листа від українського активіста Сeргія Кочкурова з проханням допомогти 51-й бригаді, яка брала участь в боях під Іловайськом і була практично розстріляна. Цитата з листа: “Я, Сергій Кочкуров, підполковник запасу, звертаюся до вас, колеги канадці і українці, з проханням допомогти у справі, яку мені самому не подолати. Ось уже протягом 2 місяців я допомагаю 51 механізованій бригаді, яка дислокується в м. Володимиру-Волинському, Волинської області. Я займаюся ремонтом автомобільної і інженерної воєнної техніки, яка приїхала з зони АТО, Іловайська, у знищеному і розбитому стані. Багато допомоги приходить від місцевих волинських волонтерів, які закуповують оснащення, бронежелети, медикаменти, що дуже необхідно нашим бійцям у час війни в боях у відкритому полі. Та це не все, що їм потрібно, на жаль. Є ще інші необхідні речі, про які варто подумати теж – це печі, без яких у полі бійцям не обійтися. Звичайно, тепловізори і термобілизна – це велика допомога армії, але без пункту огрівання у нас будуть не тільки поранені, а й маса обморожених солдат. Якщо є можливість, допоможіть зігріти наших бійців печами, які можна замовити в Україні. Така піч коштувала б 75-70 американських доларів. З великою повагою, С. Кочкуров.»
Так зародилася у нас, членок ОУК, відділу Торонто-Захід, ідея взятися за цей проект. Всі зібрані гроші під час українського фестивалю, що проходив у вересні в Торонто (в межах якого ми організували Українське кафе), пішли на цю мету. Але оскільки за пропозицією Голови Тані Прокопів ми вирішили замовити 100 печей, то коштів виявилося далеко не досить. Почали збір грошей. Наталя Семчишак-Корпан, член ОУК Торонто-Захід, взялася за збір коштів, створивши online fundraiser http://www.youcaring.com/nonprofits/appeal-to-all-who-care-about-the-fate-of-ukraine-/254615.
Я звернулася і до церкви Св. Покрови, що на Leeds, які радо відгукнулися. Підключилися до проекту і члени УНО. Особлива подяка Я. Голубецькому, Ю. Вітковецькому, М. Бурбелі, що зробили особисті внески. Велику допомогу надала Крайова Управа ОУК, Головою якої є О. Шевель, за що їм безмежна подяка.
Користуючись тим, що я брала участь у ІІІ вчительській конференції МІОК, що проходила у Львові 5-6 листопада, на якій я представляла наших діаспорні школи, при нагоді вирішила зустрітися з С. Кочкуровим і ознайомитися зі справою на місці. Володимир-Волинський (місце дислокації 51 бригади) знаходиться 140 км. від Львова, то ж в один день ми встигли зробити масу справ: знайшли виробника, замовили пічки в Ливарному цеху “Промліт” Нововолинська (40 км. від частини), де власником є А. Самков. На той час в мене вже було коштів якраз на половину замовлення, які ми зібрали в Торонто. А. Самков погодився виготовити печі по $70 дол. за штуку з вихідними трубами включно.
В військовій частині на нас чекав командир бригади Олександр Ніколаєвич, рівненчанин. Він мене поводив по казармах, автопарку. Вияснила, що бригада дійсно мала великі втрати під Іловайськом: понад 60 осіб убито, майже 1,000 поранено, 56 – досі в російському полоні, 300 – далі рахується пропалими безвісти. Нових бійців вже набрано, вони на навчанні в Мукачевому і Яворові.
Оснащення армії бідне, в основному збагачене волонтерською допомогою. В око мені впала кімната казарми – голі металеві ліжка, ні матрасів, ні подушок. Холодна, незважаючи на напрочуд теплу, сонячну, зовсім не листопадову погоду, кімната вражала своєю непривітністю, як пустка. Як виявилося, вона не вживалася вже кілька добрих років, бо призов в українську армію останніми роками значно скоротився.
На подвір’ї стояли бронемашини, в яких зяяли дірки з рваними краями від артилерійських уламків і окремо – значно менші, правильної форми – від куль. Дві таких машини С. Кочкуров на той час вже відремонтував і вони були відправлені в зону АТО. Решта чекала на його руки. Поруч стояв джип з розбитим переднім вікном від куль і прошитий кулями по бічних дверях. “Цим джипом перевозили поранених тим “коридором смерті”, – пояснив О. Ніколаєвич.
Зустрілася я з військовими, які перебували в частині, поки молоді бійці здобували практику і знання на полігонах. Чекали наказу їхати в АТО. Один з них казав, що попроситься в зону раніше. Не міг сидіти, мучила його совість за втрачених товаришів.
Легкий вітерець розвівав жовтаве листя, білі хмарини мережили яскраво-синє, зовсім не листопадове небо, а над військовою частиною нависла незвична скорботно-гнітюча тиша. Рана ще була досить свіжою, і розкошів теплого осіннього погожого дня ніхто тут не помічав.
Знову-і-знову лину думками у той день. Ніколи не забуду до болю знайомих місць, адже на полігонах 51-ї бригади сама колись бігала школяркою, як учасник військово-спортивної гри “Зірниця”. Але такою пригніченою, як у день мого останнього візиту, цю військову частину не пам’ятаю.
Після приїзду в Торонто, знову взялися ми за збір коштів для решти печей. Надзвичайно велику допомогу у цьому надала Т. Прокопів, Голова ОУК Торонто-Захід. Вона і членки неодноразово збиралися на ліплення вареників, приготування борщу, голубців та інших українських страв, що з цією метою продавалися на “Дні подяки”, Загальній панахиді, а Різдвяному базарі. На проект відгукнувся і ряд незалежних осіб (Романа Корпан, Марія Дзюба, а також через сайт: Donald Steckey, Ніка та Ігор Гутор, Тетяна та Юрій Солинко, Павло та Марина Михайличенко, Володимир та Наталя Говдей, Володимир Григоренко, кілька осіб, що підписалися анонімно). Велика подяка і вчителям суботньої школи Торонто-Захід, їх щедрі пожертви значно збагатили нашу касу.
Наразі половина печей вже відправлено в зону АТО. Остання партія їх прибуде у військову частину Володимира-Волинського для огрівання казарм. Треба сказати, що якість печей дуже висока: вони нагріваються за 10-15 хв., тепловіддача досить висока. Монтуються вони без всяких гайок, за кілька хвилин, тому дуже практичні для польових умов. Волонтерський батальон “Волинь”, що воює тепер здебільшого під Дебальцевим, дістав від нас 20 таких печей. Бійці свідчать, що наші печі набагато ліпші від армійських, тому дуже вдячні нам.
Керівництво військової частини безмежно вдячне всім, хто відгукнувся на їх потреби. Зі свого боку, я тішуся, що наші печі обігрівають тих, хто захищає нашу землю від російської навали. То ж всього найліпшого вам, люди великого серця і щедрої душі! Щастя вам і успіхів у Новому Році. Надіємося, що нас, членів ОУК та УНО, чекають у новому році проекти більш мирного характеру. Але поки українська армія потребує нашої допомоги, будьмо солідарні і подаймо руку допомоги.
Share on Social Media
