Громадський транспорт у Києві тепер зупиняють під час повітряної тривоги
Юлія Скарлат для Нового Шляху – Українських Вістей київ
У психології є поняття «емоційної реальності». Працює це таким чином: читаючи книжки або дивлячись фільми, ми проживаємо певні емоційні стани. Від легкої ейфорії до паралізуючого та липкого жаху. Так само і з мріями та страхами, котрі вже малюємо собі самі. Котрі нам малюють. Мозок банально не усвідомлює, де реальність, а де вигадка. Йому тривожно і незрозуміло.
Однак коли емоційна реальність набуває побутового характеру, психіка починає поволі звикати. Якби ще рік тому мене спитали, як відчується відсутність страху, я б не відповіла. А сьогодні про це пишу, бо відчуваю. Відчуваю так само, як і понад 3 мільйони жителів столиці. Коли закінчується страх, з’являється шанс на нове життя. Нове життя поміж повітряних тривог.
Від зупинок транспорту під звуки сирени до виставок про воєнні злочини російської армії до поступової адаптації і відкриття торгових центрів, музеїв та закладів. Щоправда, цього місяця без McDonald’s. Сучасний Київ став дещо іншим: втратив нотку нетривіальності та із столиці хіпстерів перетворився на доросле місто. Таким його впізнати непросто, але він й справді подорослішав. З емоційної незрілості в жорстоку реальність.
З основних та найбільш обговорюваних серед киян новин — рішення Ради оборони міста щодо зупинки наземного громадського транспорту під час повітряної тривоги. Як результат — шквал непорозумінь та несхвальні відгуки транспортних фахівців.
Пасажири апелюють до нечіткості викладених до них вимог безпеки. До того ж жаліються, що відшкодовувати оплату за транспорт їм не збираються. Натомість пропонують повернутися до салону та продовжити маршрут вже після скасування повітряної тривоги або ж заздалегідь планувати маршрут, враховуючи небезпеку.
«Вони (Рада безпеки міста) хочуть, щоби ми планували поїздки, як у березні-квітні. Тоді працювало не більше 10% транспорту, по-іншому, без планувань, просто не вдавалося. Але все змінюється, не думаю, що ухвалене рішення було найкращим та найкомфортнішим», — ділиться думками пасажир Андрій. Він перечікує тривогу на зупинці, неподалік від трамвая. Тим часом сирени лунають вже понад 20 хвилин.
У КМДА ж дивуються: «Київ став аж занадто безтурботним, як на столицю, що живе у воєнний час. У березні люди цілодобово не виходили з метро. Зараз же чомусь вдають, що нічого не відбувається, навіть тоді, коли летять ракети. Чому рішення на користь безпеки, життя та здоров’я людей викликає стільки обурення — незрозуміло».
Від очікування на зупинках та переповнених маршруток, з котрими влада обіцяє «розібратися», до ініціатив, пронизаних болем війни. На Софіївській площі у Києві пройшла масштабна акція на підтримку військовополонених «Азовсталі».
Із плакатами в руках й болючими закликами «Оленівка — новий Освенцим» учасники закликали міжнародну спільноту негайно відреагувати на теракт, учинений російською армією в Оленівці, повернути героїв з полону, а також визнати Російську Федерацію країною-спонсором тероризму. Рідні героїв «Азовсталі» продемонстрували перфоманс, що відтворив смерть полонених, і кадри, які ЗМІ вдалося зняти в колонії 29 липня.
PinchukArtCentre організувала виставку про воєнні злочини РФ у Давосі та привезла її до Києва
Тим часом агенція культурного просування України, PinchukArtCentre, організувала виставку про воєнні злочини РФ у Давосі та пізніше привезла її до Києва. Експонували під час Світового економічного форуму — щоби показати справжню Росію, а не таку, якою вона хоче здаватися. У Russian House Росія могла вихвалятися своїми сильними сторонами: від ведмедів до самоварів, однак цього року все ж не змогла себе презентувати. Тому креативна команда PinchukArtCentre вирішила зробити це за неї, показавши світові справжнє обличчя Москви. Так «Російський дім» у Давосі перетворився на «Дім російських воєнних злочинів».
Організатори виставки зізнаються, що це «легша її едиція» та що не планують доповнювати її в режимі реального часу. Лише раз на місяць оновлюватимуть карту із статистикою російських злочинів, додаючи туди нові підтверджені дані. Українські митці зараз створюють виконують функції швидше громадських активістів, аніж митців.
Викарбовуючи у пам’яті злочини, що щоденно коїть Росія в Україні, кожен з нас продовжує створювати нову, більш сприятливу емоційну реальність. Новий шанс на нове життя. На знак допомоги внутрішньо переміщеним особам та працівникам критичної інфраструктури у столиці відкрили перший безкоштовний освітній хаб Inspiration Café. У хабі займаються трьома основними напрямками роботи: академічним, психологічним та спортивним. Програма побудована таким чином, що академічна складова реалізується через творчі майстерні. Окрему увагу приділяють психологічній адаптації. Тут є окремі заняття та постійний нагляд спеціалістів за психоемоційним станом дітей.
У майбутньому планують проводити заняття із скаутами та робити школу адаптації для батьків. Організатори діляться, що ініціатива має на меті охопити до 500 дітей та підлітків.
Емоційна реальність, котру доводиться приміряти на себе кожному українцю, поволі стає звичною. Досвід Києва та інших міст показує, що призвичаїтися та звикнути можна до будь-яких подій.
Однак «призвичаїтися та звикнути» у жодному разі не означає «забути». Саме тому кожна справа, яку ми зараз робимо, спрямована на перемогу України.
Share on Social Media
