Євгенія Мельничук, Пресова Референтка Торонтонського Відділу Комітету Українок Канади для Нового Шляху, Торонто.
На початку травня цього року члени Комітету Українок Канади – Відділ Торонто мали надзвичайну приємність переглянути фільм «Огляд Діяльності Комітету Українок Канади Відділу Торонто 1944-1994».
Презентація ювілейного фільму відбулася в приміщенні Української Суспільної Служби Канади в Торонто на вул. Блюр. Присутні були члени Комітету і майже усі колишні Голови.
На початку фільму тогочасна Голова Адріяна Дикович виголосила гарне звернення до глядачів. Вона сказала, що з нагоди нашого золотого ювілею – 50-літньої діяльності організації, ми, жінки згуртовані в Комітеті Українок Канади, хочемо ознайомитися зі своєю довголітньою діяльністю і підсумувати наші досягнення.
Можемо сміло ствердити, що цілі, які собі поставили наші попередниці ми у великій мірі осягнули. Ми працювали в різноманітних напрямках. Наша головна мета була зберегти свою українську ідентичність, продовжувати наші традиції, розвивати культуру, та допомагати українському поневоленому народові вижити в скрутних політичних обставинах. Наша головна ціль була показати світові, що, навіть не маючи своєї незалежної держави, ми таки завзято боролися з вірою у досягнення цієї мети. Ми захищаємо право та гідність українського народу жити на рівні з усіма демократичними народами світу. Ми працюємо разом і в тому наша сила.
Праця Комітету Українок Канади протягом тих 50 літ
Комітет Українок Канади зорганізовано в 1944 р. Централя була у Вінніпезі. Відділи творились в тих місцевостях, де проживали більш численні українські громади. Один з таких відділів постав у Торонто на основі об’єднання чотирьох жіночих організацій – Союзу Українок Канади, Організації Українок Канади, Ліґи Українських Католицьких Жінок Канади та Ліґи Українок Канади.
У представленому фільмі колишні Голови і членки згадували, що праця була надзвичайно різноманітною, а головно, що вона велась на основі сприятливої співпраці. Не було зайвих конкуренцій, тільки щире, дружнє співвідношення та взаємна допомога. Мабуть власне тому наша організація є активною до сьогоднішнього дня. Дуже важливим є також те, що у нас була завжди добра співпраця з Конґресом Українців Канади на основі взаємної помочі та розуміння спільних цілей нашої громадської діяльності.
У короткій статті неможливо докладно та детально представити цю різноманітну величну працю. Можна тільки згадати дещо з тієї багатогранної діяльності. Важливою ділянкою, зокрема в перших роках після Другої Світової Війни, була харитативна допомога численним скитальцям та політичним біженцям.
Дуже багато українського люду, головно примусово вивезених робітників, воєннополонених та в’язнів, що вижили у німецьких концтаборах, зупинились в Німеччині і в інших країнах знищеної війною Европи. Іхня доля нерідко була трагічною. Висилалась їм всякого роду поміч – одяг, гроші, харчі, ліки та старання поселитись в Канаді. Допомагали самотнім матерям, а пізніше студентам.
У висліді трагічної аварії на АЕС у Чорнобилі посилилась гуманітарна та лікувальна допомога “Дітям Чорнобиля”. Напередодні проголошення державної Незалежності України, надзвичайно важливою ділянкою праці була поміч політв'язням радянських таборів смерті.
Ми величаво вітали тих, яких вдалось вирятувати з СРСР завдяки масовим протестам та інтервенціям Західних урядів. Між ними можна згадати довголітнього політв'язня Кардинала Йосифа Сліпого, а також інших політв’язнів – Валентина Мороза, Надію Світличну, Леоніда Плюща, Генерала Петра Григоренка, Данила Шумука і багатьох інших.
Відзначено не лише знаменні, святкові і радісні моменти життя нашого нескореного народу, але також трагічні події. Відзначення Тисячоліття Хрещення Русі-України спричинило всенародні молитви, концерти, виставки, виступи художніх гуртків, ансамблів.
Коли поминалась трагічна 50-літня річниця Голодомору-Ґеноциду 1932-33 р., чи страшна Чорнобильська катастрофа, було організовано жалібні маніфестації, пропам’ятні відзначення та походи до Парламенту Онтаріо.
Після загибелі 1953 року роздавлених радянськими танками 500 жінок політв’язнів в концтаборі в Кінґірі (Казахстан) Торонтонський відділ Комітету Українок Канади, вшановуючи їхню пам’ять почав щороку організувати «Свято Героїнь», що відтоді стало присвячене різним жінкам-героїням, котрих в історії України і в сучасний час є так багато.
Біля пам’ятника Лесі Українки у Гай Парку в Торонто, що був споруджений завдяки старанням інж. Леоніди Вертипорох, щороку відбуваются спеціяльні заходи в пошані Незламної Поетеси України з відправою соборної панахиди та мистецькою програмою з численною участю української громади.
Культурно-освітня діяльність
Ця ділянка праці була найбільш різноманітною і потрібною. Вона велась самостійно або під патронатом КУК за участю хорів, мистецьких творчих груп та танцювальних ансамблів. Організовано концерти, мистецькі виставки, літературні вечори та ювілейні святкування, наприклад 100-ліття від дня народження Наталії Кобринської, піонерки жіночого руху в Україні, або 40-ліття упокоєння Лесі Українки.
Зовнішні зв'язки
Торонтонський Відділ Комітету Українок Канади є членом Ради Багатокультурности міста Торонто. Щороку влаштовувано виставки, які представляють культуру і традиції нашого народу.
Виставки відбувались взимку під кличем «Різдво Довкола Світу», а навесні – під темою «Великдень в Торонто», з участю багатьох етнічних груп. Представлено виставки різноманітних виробів народнього мистецтва: писанок, вишивок, різьби, кераміки, ноші з різних регіонів, печива, тощо. Влітку відбувалися багаті експозиції мистецтва, виступи хорів і танцювальних ансамблів під час відзначення Дня Спадщини на Онтарійському Виставковому Острові «Ontariо Place». Відділ брав також активну участь у відзначенні 125-ліття Канади та 100 років поселення Українців в Канаді.
Усі ті заходи мали також на меті зібрати кошти, щоб допомагати потребуючим – скитальцям, політичним в’язням, студентам, через Суспільну Службу на дитячі табори в Україні, українським змагунам на Олімпійських Іграх, на будову Дому Опіки для сеньйорів в Торонто, поміч Дітям Чорнобиля та багатьом іншим громадським проєктам.
З особистих спогадів Анни Бурій, дуже активної членки Комітету, було згадано, як вона разом з Валентиною Цурковською закупили матерію та пошили 24 синьо-жовтих прапора з нагоди візити до Канади першого Президента України Леоніда Кравчука. Перший раз українські державні прапори гордо майоріли разом з канадськими в аеропорті в Оттаві.
За свою невтомну працю в розвитку українського громадського життя в Канаді багато членок Комітету отримали признання і такі нагороди як Order of Canada, Срібну Королівську Медалю, Шевченківську Медалю, Папську Медалю, та відзначення з грамотами від Онтарійського міністерства Культури за Добровільну і Довголітню Працю.
Без сумніву, успіхи і звитяги Комітету Українок Канади – Відділ Торонто були наслідком дружньої співпраці представниць усіх складових організацій. Особливу пошану і вдячність належить висловити Головам Торонтонського Відділу. Ними були від 1944 до 1994 років Калина Сакалюк, Емілія Остапчук, Ольга Ковбель-Карманін, д-р Віра Кос, Ганна Мазуренко, Софія Проців, д-р Зоя Плітас, інж. Леоніда Вертипорох, Ганна Ганьківська, Ольга Заяць, Анна Бардин, Анастазія Бельбас, Марія Шкамбара, Ірина Вжеснєвська, Марія Підкович, Наталія Ємець, Марта Хомин, Марія Сірота, Юлія Головата, Адріяна Дикович.
Цей фільм не тільки представляє нашу історію, але є одночасно пригадкою проробленої праці відданими жінками української громади в Канаді. Надіємось, що багато молодих людей його оглянуть і він буде для них натхненням і дороговказом для їхньої діяльности для добра Канади і України. Допоможи нам Боже!
Цей ювілейний фільм відображає працю усіх членок Комітету Українок Канади – Відділ Торонто. Виготовили його Анна Бурій, Марта Хомин та архіварка Дарія Темник, яка не лише написала сценарій, але також була мистецьким диктором фільму.
Share on Social Media
