8 червня 1926 – 28 серпня 2013
П’ять років минуло, як поміж нами немає жартівливого, веселого, енергійного Маркіяна… 5 років… Боже, як той час скоро пролетів…
Близький приятель, друг мого Ярослава, знайомі ще зі Львова. Та не тільки! З Рідної Школи! Славко був у другій клясі, як почав науку Маркіян у першій. Обидва любили спорт і скоро здружилися. Скільки дитячих пригод, споминів.
По довгих мандрівках обидвох доля привела до Торонта. Маркіян був власником подорожнього бюра «Bloor Travel – Блур Травел» і ми, очевидно, від першого дня всі наші подорожі полагоджували у Маркіяна. Просторе бюро чуло не тільки замовлення подорожей, але і спомини, сміх, турботи про долю Рідної Землі, за щастя якої воювали обидва друзі в дивізії…
Одного разу Маркіян розказував, як 15-літнім його злапали німці і кинули до жидівського ґетта. Не помогли переконування батьків, що він їхній син… Маркіян втік, переховувався по цвинтарях…
Багато років пізніше випадково зустрілися друзі в Нойгаммері, де члени Української Дивізії переходили вишколи. Маркіян був в артилерії, його частину вислали воювати до Мадярщини. Попав у сов’єтський полон. Переконав москалів, що він уродженець Карпатської України і його евакуували до Мадярщини. Хотів повернутися до Львова, але в дорозі поляк зі Львова його пізнав, і його знова арештували.
З тюремного шпиталя Маркіян втік вночі через вікно, всів у перший товаровий поїзд і через Польщу та Чехословаччину опинився знова в Мадярщині. Тут з фальшивими документами прожив короткий час, закінчив шоферський курс і в 1948 р. перейшов нелеґально границю до Австрії. Хоч обидва друзі були в Австрії, там ніколи не зустрілися.
Доля привела їх до Канади, де обидва працювали рік на контракті у фармерів, але про себе не знали. Після року фармування Маркіян працював шофером у транспортній компанії, доїхав до Едмонтону, і навіть працював автоводієм в Алясці.
Приїхав до Торонта і знаючи кілька мов, почав працювати в туристичному б’юрі Post House Travel. З того б’юра організував в 1964 р. кількатисячну поїздку до Вашинґтону на відкриття пам’ятника Тарасові Шевченкові. Мої батьки тоді їхали з ним під його опікою.
Був активний в українській громаді, танцював в ансамблі Народного Дому, також співав в хорі та грав копаний м’яч. І там, у Народному Домі, друзі знова зустрілися та радості не було кінця.
Зі своїм досвідом, ініціятивою, енергією та вже численною українською клієнтелею, відкрив в 1965 p. своє перше українське б’юро подорожі «Bloor Travel Agency». В цім будинку деякий час мало свій осідок «Спортове Т-во Україна».
В бюрі «Bloor Travel» я чула багато споминів і в них “зустрічала” мені незнайомих їхніх друзів, таких же кольоритних! За сов’єтської окупації організував тури в Україну і помагав своїм подорожуючим зустрітися з рідними.
В 1969 р. Маркіян організує другу велику подорож. Три літаки туристів-паломників поїхали на посвячення Собору св. Софії в Римі. А в 1971 р. понад пів тисячі туристів полетіли до Арґентини на посвячення пам’ятника Тарасові Шевченкові в Буенос Айрес.
І в Арґентині Маркіян знайшов свою щасливу долю: привіз симпатичну дружину Таню Ямнюк і Бог їх благословив трьома синами-козаками та внуками. Стягнув з Арґентини і батьків пані Тані, і вони мали мешкання в його будинку на поверсі над б’юром.
Маркіян також стягнув до Торонта свого старшого брата Тараса, дивізійника, з Англії. Крім того 35 осіб з його поміччю прибули до Канади – до Торонта, багатьом поміг влаштуватися на працю.
Одної осени ми поїхали зі Славком до Будапешту, до санаторії, позбуватися своїх артритичних проблем. Там зустріли Маркіяна. Він нам дав чудову туру пішки по місті, привів до грекокатолицької церкви, де саме відправлялося Богослуження мадярською мовою… Показав нам українські пам’яткові місця.
Був активний в українській громаді в Торонті. Головно в Станиці Братства Дивізійників в Торонті, де від 2005 р. був головою. «Активним дивізійником» був до кінця! Друзі дивізійники сходилися щотижня до Тім Гортона на каву, де «рішали» світові проблеми…
Багато добрих діл залишили найкращі спомини про Маркіяна. Наприклад, табличка в дитячому шпиталі в Івано-Франківську каже багато: «Палата відремонтована і споряджена за особисті кошти нашого земляка пана Маркіяна Когута…» Івано-Франківський дитячий шпиталь дістав нові ліжка, матраци, постільну білизну, гіпоалергічні подушки… навіть радісні фіранки на вікна!
Помагав і поодиноким особам. Щиро, сердечно. І писали про нього в Україні: «Ця людина далеко не мільйонер, але серце у нього багате і щире, віддане назавжди Україні…»
І серце його спочило в Україні…. Бажання Маркіяна сповнилося: Він хотів спочити в Україні, і пані Таня похоронила його на Янівському цвинтарі у Львові.
Спи спокійно Маркіяне в Твойому дорогому Львові. Пам’ять про Тебе і Твої добрі діла залишаються і тут і там…
В пам’ять другові мого Славка –
Оксана Бризгун-Соколик
Share on Social Media
