Тетяна Мещерякова для НШ-УВ.
Василь Марочкін (16 червня 1951 р.) – письменник, історик, кандидат історичних наук, автор книг поезій, двох монографій з історії пізнього українського середньовіччя і понад 170 наукових літературних публікацій в періодичних виданнях України, США, Канади, Австралії, Польщі.
Книга «Місяць любови» видана видавництвом „Апріорі” Львів у 2023 році, обʼємом 358 сторінок, в твердій обкладинці.
Книга являє собою квінтесенцію прозової творчості автора і обʼєднує оповідання, новели, бувальщину, диптихи, етюди, легенду, образки і історичну повість «Чотири бочки токаю».
«Місяць любови» охоплює широкий історичний простір – антифеодальний визвольний рух в Україні в першій чверті ХVІІ століття, Першу світову війну, большевицький терор, Голодомор, Другу світову війну, війну Радянського Союзу в Афганістані, період еміграції до Канади. Один невеликий за розміром образок згадує часи геніального полководця Олександра Македонського. Стиль написання книги описовий, наративний, в формі розповіді про сукупність подій, фактів, які складають текст. Мова українська, місцями російська – для відтворення автентичності діалогів.
Мене спіймало, що називається, на «гачок», перше оповідання «Сонце бачило все».
Події починаються в 1915 році, в період Першої світової війни і продовжуються у 1920 році, коли відбувається радянсько-українська, або більшовицько-українська війна, де зустрічаються два вояки, які в 1915 році воювали в протиборчих арміях, а в 1920 році воюють в одній армії на стороні УНР. Цікава колізія виникає між героями оповідання Степаном Іваничуком і Охріменком. Останнього рятує від смерти українська пісня. Дуже зацікавила мене складна проблематика стосунків окупаційної німецької влади з українським населенням окупованих територій, що значною мірою розходиться з офіційною, комуністичною пропагандою.
Деякі підтвердження цієї неоднозначості я мала від своєї мами, яка перебувала в окупації в Одесі, а також від свого товариша із Старокостянтинова Хмельницької області, який маленьким перебував під німецькою окупацією.
Сподобалось і здивувало одкровення німецького капітана: «В німецькій армії від рядового до генерал-фельдмаршала харч один. Наш командант дивізії, коли і їсть щось інше, то за рахунок власної кишені. Це в робітничо-селянській Червоній армії солдати, офіцери та генерали мають різний харч».
В історичній повісті «Чотири бочки токаю» описуються події 1625 року. Влітку того року король Сигізмунд ІІІ Ваза вирішив приборкати «козацьку сваволю», зібрав каральне військо, яке у вересні на чолі із Станіславом Конецпольським вирушило проти козаків.
Повість в цікавій, захоплюючій манері розповідає, як молодий козак Остап Чапленко їде з Пирятина до Києва, а потім до Львова за чотирма бочками пороху, які виготовлені в порохівні Мюнхена. Але, щоб доправити бочки до Січі, вирішили замаскувати їх під чотири бочки токаю. На бочки з порохом майстер-палітурник перенесе штемпелі з бочок з токайським вином. Потім бочки з порохом будуть перевезені до Перемилі, на річці Стир, а звідти водним шляхом до Січі.
Чудово виписані колоритні фігури героїв повісті, показане саморозкриття людей в дії, в живих сценах і епізодах, в характерних, значущих репліках, з допомогою промовистих деталей.
Яскравими, різнокольоровими фарбами, широкими мазками описується ярмарок в Пирятині, різноманіття люду, їхне вбрання, говірка.
Автор не описує, як успішно вдалося доправити чотири бочки з порохом до Січі, як завершилось приборкання козацької сваволі Станіславом Конецпольським.
Допитливий читач може дізнатися про все це самостійно, прочитавши історичні документи. Автор зацікавлює нас в подальшому вивченні української історії.
На мою думку, ця книга буде цікава широким верствам українського суспільства.
Share on Social Media
