Юлія Гнатюк, Монреаль.
Театру “Стожари” при УНО в Монреалі – 5 років. Він об’єднує акторів, що належать до різних організацій, конфесій та поколінь. Але спільне для всіх у Стожарах – бажання ділитися тим, що хвилює.
Перші вистави театру, “Ніч перед Різдвом” і “Сорочинський ярмарок” за Гоголем, на близьку українській душі тему, дали шанс молодій трупі показати себе яскраво. Далі була драма І. Нечуй-Левицького “Кайдашева сім’я”, і знову захоплення глядачів. Сюжет наступної вистави підказали події в Україні, коли усі ми жили пафосом і болем Майдану. Режисер театру Ольга Онищенко, вона ж автор п’єси “Стіна”, так розповідає про той час: “Дуже тяжко було сидіти тут, у безпечній Канаді, знаючи, що Україна страждає. Той біль мусив кудись вилитися – так народилася “Стіна”.”
Саме до цієї вистави аматорського театру вперше долучилися професійні актори. Григорій Гладі́й — легендарний український актор театру та кіно, театральний режисер і педагог, ось уже 40 років в акторській професії. Як сам зізнається, доля добряче покидала його по світу, довелося пройти через лещата радянського режиму. Григорій створив десятки яскравих образів, зокрема командира УПА Романа Шухевича у фільмі “Нескорений”. З 1990-х років живе і працює у Монреалі, ставить театральні вистави, знімається в кіно, підтримує творчі зв’язки з колегами в Україні та інших країнах. Останнім часом Григорій більше займається режисурою. Найновіший його доробок – постановка вистави “Гравець” за Ф. Достоєвським у театрі Prospero.
Як пригадує актор, йому запропонували долучитися до вистави “Стіна” за щасливим збігом обставин. Цій пропозиції він дуже зрадів: “Майдан, Небесна Сотня – цим жило і дихало усе свідоме українство. За честь було зіграти навіть невеликий поетичний момент: уровок із поеми Ліни Костенко “Берестечко” про Богдана Хмельницького”.
Тема Майдану не залишила байдужим і Сашу Самара, його знайомство із аматорським театром “Стожари” також відбулося у той час, коли потужна хвиля українського патріотизму прокотилася по всьому світу. Актор пригадує: “За іронією долі, мені запропонували зіграти у виставі “Стіна” роль поганця, беркутівця. Ніхто не хотів грати цю роль. Але мені, як професіоналу, відомо, як важливо правильно зіграти негативну роль. Під час цієї вистави я зрозумів, що в аматорському театрі може відбуватися те, що у звичайному, професійному театрі не трапляється ніколи. Там ти не побачиш такого, щоб, наприклад, глядач вставав під час вистави, клав руку на серце і починав співати гімн. Мене підкупила неформальна зустріч з неформальним глядачем, для якого прийти в театр означає не тільки долучитися до мистецтва, але, в першу чергу, продемонструвати свою позицію. З тих пір у мене таке ж ставлення і до акторів “Стожарів”, бо вони також неформальні. Мені ці люди просто подобаються. У професійному театрі ти не вибираєш, з ким грати і що грати – ти виходиш на сцену і робиш свою роботу. Тут, в аматорському театрі, усе відбувається за покликом серця, цілком добровільно – ти можеш погодитися на роль, а можеш відмовитися від неї. Наразі усе, що я тут роблю, мені дуже до душі: і п’єси, і ролі, і люди”.
Саша Самар – український актор театру і кіно, також випускник Київського державного інституту театрального мистецтва. В Канаді з 1996 року, часто з’являється перед монреальською публікою. В п’єсі “Moi dans les ruines rouges du siècle” Саша втілив свою особисту історію життя. Ця вистава Театру “d'Aujourd'hui” завоювала серця глядачів і була названа кращою канадською постановкою 2012 року. Остання прем’єра – вистава про події Майдану “Les manchots” в театрі Quat’Sous.
Останнє надбання театру “Стожари” – вистава “Іспанська муха”. До певної міри це – творчий звіт трупи за п’ять років її існування. Вихід театру на якісно новий рівень помітили усі без винятку. Євген Струмінський, що разом з Орисею Король опікується домівкою УНО, зауважує: “”Стожари” наповнили будинок УНО життям, притягнули багато нових людей, гостей”. Євген Осідач, багатолітній член управи та екс-голова УНО, доповнює: “Ось уже 5 років УНО ожило завдяки “Стожарам”. Ми підтримуємо театр і дуже вдячні, що він існує на славу українській громаді в Монреалі, а також на славу Україні”. Коли пан Осідач говорить про “Стожари”, очі його блищать, а на обличчі сяє щаслива усмішка: “Для мене було дуже важливо відновити театр. І я дуже тішуся, що ми маємо нагоду показати нашу “Іспанську муху” глядачам в Торонто”. На запитання, як пан чується в якості актора театру, відповідає: “Мені особисто дуже приємно грати в цьому театрі поряд із талановитими акторами, особливо відомими професіоналами. Я багато вчуся від них кожної репетиції, щоразу, як ми разом на сцені. А наша режисер, пані Онищенко, є справді серцем театру, вона чудовий організатор. Багато вимагає від акторів, але і вони віддають на сцені не тільки своє серце, але і душу. І глядачі, що прийдуть на виставу 6 травня, самі це побачать і відчують”.
Вистава “Іспанська муха” є найбільш вдалою у творчому доробку театру, не в останню чергу завдяки ще одній професійній акторці, що долучилася до неї. Оленка Хомякова – акторка театру, співачка, педагог, аніматор. Народилася в Івано-Франківську, зіграла у понад 40 виставах. В Канаді всього півтора роки, але вже отримала грант для участі у проектах Théâtre de l’Avant-Pays.
На думку Оленки, канадська публіка несуттєво відрізняється від української: “Гадаю, роль актора – збудити якісь чинники, щоб глядач замислився, обговорив із колегами чи друзями, а потім ще раз повернувся до театру”. Про “Стожари” акторка знала ще в Україні через контакти в українській громаді, тому прийшла до театру відразу по приїзду. “Можливо для інших акторів “Стожари” – це аматорський театр. Для мене немає різниці, в якому театрі я граю – я виходжу на сцену робити свою роботу, до якої я звикла, яку я знаю”.
Оленка вважає, що театр “Стожари” – це одне із найважливіших культурних явищ в українській громаді: “Він у собі поєднує і пісню, і танець, і актуальність, і історію, і предмет для роздумів, і розвагу. Я бачу в акторів бажання розвиватися, їх відкритість до експериментів. В цьому є потенціал театру. Мені здається, що ми можемо постійно імпровізувати, придумувати щось нове, лишень би режисер не була проти”. До речі, запитую, як працюється під керівницвом Ольги Онищенко. “Вона намагається розповсюдити якомога більше любові на всіх акторів. Тим не менше, це не заважає їй добре організувувати увесь театральний процес. Можливо тому що і режисер, і актори усвідомлюють, що ми всі ростемо, ставимося до творчості більш відповідально, професійно. В театрі, як і в будь-якій іншій справі, що посієш, те й пожнеш. Ми повинні посіяти самі себе, дбайливо поливати, полоти бур’яни, і тоді виросте саме те дерево. А глядачі прийдуть і збиратимуть плоди”.
Ідея нової постановки “Іспанської мухи” існувала від самого початку існування театру. Після кожної вистави “Стожарів” глядачі цікавилися, коли ж вони знову побачать “Іспанську муху”. Взагалі, у всьому, що стосується самої п’єси, проглядається якийсь дивний символізм. А також космополітизм. Твір із майже іспанською назвою, написаний у 1913 році німецькими авторами, через 50 років перекладений українською мовою і поставлений в Канаді. Направду, справжнє мистецтво не знає кордонів! Григорій Гладій, який грає головну роль, так згадує про початок роботи над п’єсою: “Одного дня, після вистави “Стіна” ми усі довідалися про ідею постановки зовсім іншого, несподіваного плану, ніяк не пов’язаного з політикою, з бідами України. Прочитавши текст, я раптом вирішив зробити самому собі подарунок – погратися у своєму елементі. Як галичанину, мені захотілося зіграти мовою Івана Франка, як то кажуть, “відтягнутися”, зробити колоритну “львівську” роль, та так, як мені самому хочеться. Я ніколи не грав так вільно, у своє задоволення. Мені здається, нам українцям, притаманна потреба радіти разом, а не тільки страждати. Мені дуже імпонує життєстверджуюча сторона нашого нороду. Нам це потрібно – сміятися разом. Цей водевіль – чудова нагода як для акторів, так і для глядачів, побути разом у потужному позитиві, “відпружитися”. Ніщо так не об’єднує людей, як сміх”.
Нещодавно, 23 квітня, відбулося “бойове” хрещення “Стожарів” на франкомовній сцені. На запрошення культурного центру Centre culturel et communautaire Henri-Lemieux, LaSalle наша “Муха” була вперше показана із французькими субтитрами – повний аншлаг в залі. Захоплені відгуки місцевих глядачів та організоторів підтвердили: цей іспит трупа здала на відмінно!
Наступний крок – гастролі в Торонто. В липні 2016 року театр показав уривок з “Іспанської мухи” під час конкурсу краси “Miss Ukrainian Canada”. Успішний виступ театру запам’ятався глядачам, і тепер публіка Торонто з нетерпінням чекає побачити цілу виставу.
Як відомо, “Іспанська муха” уже двічі “залітала” до Торонто. За інформацією Йосипа Терлецького, режисера театру “Заграва”, їхня трупа показувала цю п’єсу у 1988 році під назвою “Гріхи молодості” в адаптації та постановці О. Белського. Тоді дія відбувалася в Торонто, і глядачі захоплено реагували на імена та назви, добре відомі в тамтешній громаді. А у 1997 році цю ж комедію-фарс, але вже під назвою “Еспанська муха” показував драматичний ансамбль “Лісова пісня”, як повідомила Катерина Матковська, в минулому – акторка цього ансамблю.
Цього разу ви разом з “Іспанською мухою” перенесетеся у Львів 1939 року: елегантні манери, танго і фокстрот, вишукані капелюшки, аромат кави на квітучих терасах… в суботу 6 травня о 19:00 в Пластовій домівці Гуцуляків, 516 The Kingsway, Toronto ON, M9A 3W6. Квитки $30 – для дорослих, $15 – для студентів, можна придбати у відділеннях Кредитової Спілки, в книгарні “Буква” або онлайн https://www.eventbrite.ca/e/comedy-spanish-fly-tickets-34039936366.
Стожари – це сузір’я. От і склад театру справді зоряний: легендарні актори, активні громадські діячі та лідери, серед яких екс-голова УНО, голова Товариства “Зустріч”, директор культурно-освітнього центру “Оберіг”, віце-президент Українського Фестивалю, голова Комітету допомоги Україні, лідер музичного гурту “Босоніж”, солісти, музиканти, видатні майстри і рукотвори – всі разом в театрі “Стожари” – для вас, дорогі глядачі!
Share on Social Media
