Коляда на перше Різдво далеко від дому

Микола Сварник
Для Нового Шляху – Українських Вістей, Торонто

В одній з колядок співається про «три празники» – Різдво, св. Василя та Водохреща. Хоча Водохреща вже минуло, колядки все ще продовжують звучати і на концертах, і на гостинах. У неділю 22 січня відбувся величний концерт провідних співочих колективів – хору «Веснівка» та Української Капелі Бандуристів Північної Америки зі Сполучених Штатів разом з двома іншими колективами в римо-католицькій катедральній базиліці св. Михайла на Бонд Стріт.

Зразу скажу, що концерт виявився справді найвищого рівня. Всі квитки на концерт – а базиліка є мабуть найбільшим храмом Торонто ємністю 1600 місць – були цілком випродані за кілька днів наперед. Храм є катедрою кардинала Томаса Коллінза, тож запрошення містило спеціальну присвяту Його Преосвященства з особливим запрошенням для новоприбулих українців, яким доводиться святкувати це Різдво вперше далеко від дому. Подібні слова з проханням спільної молитви за наших воїнів, полонених, за вдів і сиріт, за вимушених переселенців і всіх, що потребують Божої допомоги, звучали рефреном у посланні преосвященнішого владики, єпископа УГКЦ Браяна Байди, а також у вступних словах перед виступами.

Вірю, що гості, які вирішили відвідати цей урочистий концерт на завершення різдвяних святок, не були розчаровані. Сам храм і своїм розміром, і декорацією, і акустикою якнайкраще підходив для мети дати естетичну насолоду і, до певної міри, справити враження. Для львів’ян скажу, що будівля дуже нагадує церкву св. Ельжбєти на Привокзальній, але внутрішнє оздоблення на кілька ступенів вище з дуже гарним поєднанням традиційних і модерних елементів.

Доволі насичена програма містила 24 музичні номери, багато з яких були справжніми шедеврами мистецтва. На моє враження, всі чотири колективи були на дуже високому рівні.

На відкриття хор «Веснівка» під керівництвом незмінної Квітки Кондрацької виконав чотири коляди, з яких виділялась «Повстанська коляда», співзвучна з подіями нинішніх боїв проти поневолювача та тяжких втрат сімей – матерів, дітей заради свободи і самого життя України. У другій частині до «Веснівки» прилучився Український чоловічий камерний хор, додавши діапазону голосів у ще чотирьох хорових творах, виконаних так само бездоганно.

Після того вийшов колектив хорової школи св. Михайла, для якого приміщення базиліки є домашнім, з кількома класичними творами – колядками та піснями різдвяної тематики. Зіспівані голоси, нюанси поєднання тембрів і мелодій – це було просто свято гармонії! Бездоганне виконання. Всі їхні твори були або англійською, або латиною, і вони цілком чудово пасували до різдвяної програми.

Далі на сцені з’явились славні бандуристи, які спеціально прилетіли на концерт зі Штатів. І їх варто було послухати! Якщо порівнювати за ентузіазмом публіки, одна або дві їхні пісні викликали максимально бурхливі оплески. Я трохи переживав, чи звук бандур буде достатньо голосним у величезному залі і при такій кількості публіки, але все звучало гармонійно. Деякі їхні колядки були досить архаїчні, деякі з них я взагалі вперше чув, а зо дві були з міжнародного репертуару, англійською мовою. Більшість творів, як можна було побачити в програмці, були в обробці багатолітнього керівника капели Олега Махлая, який провадить нею, починаючи від 1996 року, і це керівництво напрочуд успішне.

Наступна, заключна частина концерту була зведена з трьох українських колективів, і містила ще чотири твори. Здається, тепер мало кого здивуєш виконанням «Щедрика» – це мабуть найвідоміша в світі українська мелодія, але вона якимось чином найбільше зворушила мене, навіявши спогади ще зі шкільного хору.

На завершення, традиційно, зведений хор виконав колядку «Бог предвічний», до співу якої на сигнал Квітки Кондрацької, настоячи, приєднались присутні. Може завдяки тому, що більшість колядок були в своїй концертній, трохи скороченій формі, загальний час концерту не був аж таким довгим, щоб змучити слухачів. А свіжий сніг, що випав за той час, поки тривав концерт, додав трохи світла до короткого зимового дня.

Разом з нами на концерті була сім’я наших новоприбулих друзів – мама з двома дітьми. Слухаючи і роблячи фотографії, я мимоволі поглядав на них – які їхні враження? Дівчинці найбільше сподобався виступ хорової школи, хлопчику більш-менш сподобалося все, а мама трохи посерйознішала, мабуть думала про Україну. По дорозі, їдучи поміж засніженими деревами через Роздейл, знов говорили про Україну і непрості обставини тих цивільних людей, які не могли чи не хотіли виїхати з різних причин, про відсутність світла, брак роботи, постійні тривоги. Згадували українську історію, яка раз-у-раз повторюється від козацьких часів і донині. Різдвяні свята минають, а необхідність іти далі попри всі перешкоди задля добра майбутнього покоління залишається.

This article is written under the Local Journalism Initiative agreement

Share on Social Media