Олександр Яблонський для Нового Шляху, Торонто.
Ігор Прокіпчук, власник двох відомих багатьом українцям Канади компаній, Atomic Heating and Cooling LTD та Atomic Selects FC, доволі успішна людина. З цього інтерв’ю ви дізнаєтесь про те, як він прийшов до успіху, а також про його відношення до життя. Це інтерв’ю не є типовим. Воно складається з розмов, які я вів з паном Ігорем протягом трьох років. Спочатку це були розмови не для преси, але потім виявилось, що в них було багато матеріалу, який має зацікавити читача.
ОЯ: Пане Ігорю, розкажіть, як Ви почали свій бізнес.
ІП: Народився в Заліщиках на Тернопільщині, до Канади приїхав у 1978 р. зі Львова. В Україні я був воротарем професійного футбольного клубу, і не бачив свого життя без улюбленої гри. Та коли приїхав до Канади, швидко зрозумів, що на футболі грошей не зароблю. Адаптацію проходив досить швидко, почав працювати в пекарні “Dempsters” на лінії розфасовки. Це була важка праця, але мені не треба було звикати, бо мав досвід ранньої праці з заліщицькими помідорами, що дотепер відгукуються в негативній формі на здоров’ї. Так тривало 9 місяців.
Пізніше пішов в огрівальний бізнес по рекомендації п. Максима, за що завжди вдячний. От і почалася моя мандрівка в цьому бізнесі. Працював на фірмах: “Трайдент Ойл”, “Сіпко Ойл”, “Алберта Ойл”, “Белл ф'юел”. Заробляв там досить непогані на той час гроші. Про таку роботу працівники кажуть: “робота – брудна, але гроші – чисті”. В процесі роботи почали відпрацьовуватися старі інстинкти, закладені в нашій родині з дитинства – не “сачкувати” і все робити до кінця.
ОЯ: Я знаю на своєму досвіді, що керувати справою не просто – треба бути обізнаним краще за працівників і вміти зробити багато чого і самому. Скільки триває Ваш робочий день?
ІП: В Онтаріо без місцевого диплому працювати майже неможливо, та і огрівальний бізнес вимагав бути “в ногу” з часом. Тому вдень – робота, а ввечері – курси в George Brown College. Поєднав практику з теорією, бізнес почав процвітати. Скоро клієнти почали оцінювати високу якість нашої роботи і все почало бути простішим і доступнішим. Тут мушу згадати і свою дружину, яка витримувала усі виклики і труднощі сервісного бізнесу. Дружина на телефонах, а я з працівниками надворі. Час ніколи не був пріоритетом – головним було, щоб клієнт залишився задоволеним.
ОЯ: Як Ви розвиваєте свій бізнес, слідкуєте за прогресом?
ІП: Бізнес вже “накатаний”, тому зараз головне – відповідати вчасно на телефони і бути доступним 247. Важлива частина успіху залежить від взаємодії з поставщиками обладнання і витратних матеріалів. У 2017 році наша фірма підписала дилерську угоду з фірмою “Carrier products”, яка є світовим лідером виробництва кліматичної техніки. Те, що ми є дилерами фірм “Armstrong” та “Carrier”, зобов’язує нас бути завжди попереду конкурентів і ставити вимоги клієнта пріоритетом.
ОЯ: Приблизно можете сказати скільки чого встановили та обслужили за усі ці роки?
ІП: Важко прослідкувати за кількістю зроблених робіт, але нашими послугами скористувалися десятки тисяч клієнтів.
ОЯ: Є думка, що для щастя потрібно, щоб було гарно і на роботі, і в сім’ї. Ви погоджуєтесь?
ІП: Найважливіше, вважаю, – бути готовим до непередбачуваного і мати здоровий глузд. Тоді буде гарно і на роботі, і в сім’ї. Щасливий той, хто може впливати і допомагати, той, хто може бути собою у будь-якій ситуації.
Згадую бурхливі 90-ті. Захотілося спробувати сили і збудувати пару бізнесів в Україні. Одночасно започаткував 4 компанії – усі у Львові: СП-Продемтех – виробництво будівельних блоків; Продан – по висилці пачок; Атомік – обігрівальна компанія; і першу у Львові 24-годинну сервісну компанію. Найбільшою проблемою в той час при веденні бізнесу в Україні була недовіра до Західного партнера. Завжди треба було комусь щось доводити, переконувати – словом “ти дурний, а вони усі мудрі”. Ніколи не забуду випадок з кондитерською фірмою “Світоч”. Їм потрібне було окреме обігрівальне обладнання на одну з нових ліній. Наша ціна разом з монтажем та обслуговуванням виходила в межах 72 тисяч канадських доларів. Тендер виграв хтось інший за 240 тис. американських доларів. Ну як можна робити будь-який бізнес з такими людьми! “Забрав пінглі, хвіст під задницю і бувайте здорові!” Не бачу великих бажаючих робити серйозні бізнеси в Україні і тепер – дурних більше немає. Без гарантій для інвесторів і позитивної атмосфери Україна приречена бути країною 3-го Світу.
ОЯ: Ви – відома людина в український діаспорі, багато робите добровільних внесків на різні програми в Україні та Канаді. Як ви думаєте, що не будь треба змінювати у допомозі Україні?
ІП: Кожний допомагає Україні по-своєму і всіх об’єднує велика любов до своєї Батьківщини. Діаспора робить багато, тому мусить бути пропорційно представлена у Верховній Раді. Також пора олігархам вкладати гроші в свою країну.
ОЯ: Футболу ви віддаєте часу не менше, ніж роботі. Футбол – це ваш спосіб відпочинку, чи щось більше?
ІП: Футбол для мене – інструмент, який змінює долі дітей, родин. Приємно, коли молода людина дзвонить, і каже, що в нього немає більше астми, що він завдяки футболу поступив в університет. Зараз ми намагаємося зробити гарну дитячу команду, з нею працює молодий амбітний тренер Денис Рильський. Словом – спорт поєднує і виховує здорову націю.
ОЯ: Я бачив гру однієї з ваших команд, сподобалась не тільки гра, а і поведінка на полі. Що ви можете сказати про команду?
ІП: Наша команда – непогана, за канадськими мірками. Найголовніше – усі почали розуміти, що футбол, це “кіно на 2 години з антрактом”, після чого ширма закривається і людські якості починають грати головну росль. Для мене головне, щоб гравці могли приймати правильні рішення не тільки на футбольному полі, а були ще патріотами своєї Батьківщини (як Роман Зозуля). Щодо наших футболістів з України – тільки декілька з них є професіоналами, хоч більшість думає інакше. Тут важливо мати не тільки майстерність, а насамперед професійне відношення до футболу. Ми не будемо виступати в CSL цього року через невиконані обіцянки Ліги та її неспроможність позбутися негативного іміджу з попередніх сезонів. Будемо виступати в Лізі СAF.
ОЯ: Що ви хочете зробити у футболі? Справи у канадському футболі бажають бути ліпшими. Як ви вважаєте, можливо витягнути футбол на кращій рівень?
ІП: Проблема тільки в грошах – колись на наші ігри приходили тисячі глядачів. Зараз не більше 100. Якщо хтось покаже формулу успіху – готові вислухати. Думаю, ми зробили гігантську роботу в переконанні ентузіастів “круглого”, що напівпрофесійний та професійний футбол в Канаді – можливий. З бюджетом 500 тис. дол. на рік можна кудись рипатися. Наші плани на майбутнє: бути найкращим футбольним клубом в Канаді. Крапка! Бути базою для молодих амбітних футболістів, допомагати їм в працевлаштуванні в більш заможні клуби.
Share on Social Media
