Микола Сварник для Нового Шляху – Українських Вістей.
Зустрічі з людьми, яких давно не бачив, співпереживання з виконавцями, круговерть облич, вишиванок, новин і історій. Погода, дощ і знову сонце. Море світлячків на концерті. Запальний танець при раптово згаслій музиці. Все сплелося у завершений віночок 27-го Торонтського українського фестивалю, який вирував на вулиці Блур Вест з п’ятниці по неділю.
Отже, по порядку. Цьогорічний Український фестиваль у Торонто відбувся у традиційному повному форматі – з двома сценами і двома додатковими майданчиками. Центральна, велика сцена, спонсорована родиною Темертеїв, на розі вулиці Джейн коло Української Суспільної Служби і менша, т. зв. «громадська» сцена на розі Раннімід. А ще танці та музики по всій протяжності так званого Українського села на Блурі. Багато хто відзначив, що цього разу фестиваль видався напрочуд велелюдним, організатори оцінюють, що загальна кількість відвідувачів могла сягнути мільйона. Очевидно, багато було новоприбулих людей з України, а представники інших етнічних груп також численно прийшли підтримати українську громаду на тлі російської агресії.
Президент Фестивалю Юрій Клюфас під час Параду
Чекаючи на парад, який завжди проходить у фестивальну суботу вранці, я завів розмову з літньою парою в майках з балтійськими прапорами. Вони були горді, що саме Естонія надала Україні найбільше військової допомоги пропорційно до свого розміру. Я сказав їм, що добре знаю одного естонця, Маркуса Кольґу, який доклався і до запровадження закону Маґнітського в Канаді, і до списків персональних санкцій проти оточення Путіна. Виявилось, що мої співрозмовники… батьки Маркуса Ааре і Тію Кольґи, а сам Маркус якраз відкриває парад! І справді, ось він з’явився, їдучи на тому самому величезному тракторі від фірми Городинських, який уже раз вів процесію українців до центру Торонто. Невдовзі цьогорічний маршал Маркус Кольґа разом з двома маршалами минулих років – Джеймсом Темертеєм та Віктором Маляреком, перерізали стрічку відкриття фестивалю.
У параді традиційно пройшли десятки українських організацій, груп підтримки депутатів від різних партій, творчих колективів, шкіл. Цікаво, що у параді взяли участь багато неукраїнців, які бажали проявити свою солідарність. Особливо помітною була репрезентація балтійських країн та Польщі. А новоприбулих українців було багато не тільки серед відвідувачів, а й серед волонтерів та організаторів фестивалю.
Зліва направо: Джеймс Темертей, Маркус Кольґа (Маршал параду) і Віктор Малярек перерізають фестивальну стрічку. Світлини: Микола Сварник
Для багатьох відвідувачів Фестиваль це нагода побачити десятки дорогих друзів, помітити, як швидко ростуть діти і побачити їхній творчий розвиток. Ось цих брата і сестру Софійку і Богдана Сівкових я колись знімав маленькими, а сьогодні вони на великій сцені представляють професійний музичний номер. А ця дівчина Алекса Ґобош колись мала свої перші виступи малою бандуристкою великого колективу, а сьогодні вона очолює свій власний полька-бенд «Люкс», а паралельно танцює і волонтерить. Змінюються склад і назви колективів, але творчі люди залишаються творчими у всьому. «Батяри» змінились на «Зорепад», а «Зорепад» на «Барви». Часом важко розібрати, хто точно належить до «Коса Колективу», хто до «Блиску», хто до «Коріння», а хто до «Календаря», але чудово, що кожній творчій людині й родині знайдеться місце і для народного співу, і для писанкарства, і для театральних експериментів. Таким чином у діаспорі зберігається українська культура і традиція.
Кожен раз, коли чую виступ Жанни Зінченко у супроводі Віктора Коваленка, тішуся що вона не обмежилась керівництвом хоровими колективами, а знайшла свою джазову стежинку для самовираження. Цим разом мене зачепила за живе пісня «Києве мій». Виринув в уяві чудовий краєвид Дніпра із Співочого поля. Подумати тільки, що в районі метро «Героїв Дніпра», де я стільки разів бував на семінарах і нарадах, гасали якісь ворожі броньовики, поки їх не спалили наші ополченці. Співай, Жанно, і за схили Дніпра, і за свою маму, вивезену з-під окупації, твій голос додає бажання жити незважаючи ні на які біди!
Жанна Зінченко і Віктор Коваленко
Сподобався виступ ансамблю «Зубрівка» з піснями в стилі «ретро», написаними в Галичині «за перших москалів», зміст яких звучить актуально, ніби вони писані сьогодні. Як завжди, приплив енергії додав виступ ансамблю «Зірка» з їхнім запальним весільним репертуаром. Так тримати, «Зірко»!
На мене дуже гарне враження справили ще два виступи: один – хору «Крещендо» під керівництвом Павла Фондери, особливо дві пісні. Першу, з промовистою згадкою про «русскій корабль» я вже чув на одному концерті раніше, і її тональність дуже мені припала до смаку, а іншу – аранжування «Стефанії» почув уперше. Хто ще не чув – дуже рекомендую. Требі і чути, й бачити. А інший цікавий номер поєднав показ регіональних костюмів України від школи танцю «Барвінок» із виконанням «Червоної клини» молодою солісткою, яка нещодавно змушена була виїхати з України. І хоча ця пісня звучить звідусюди вже стільки разів, відкритий голос молодої українки звучав якось автентично, правдиво. Так що аж вірилось, що ми справді і братів визволимо, і неньку втішимо.
Особисто у мене справжня любов до фестивалю зародилась тоді, коли Суспільна Служба, де я був кілька літ на дирекції, активно включилась до участі в фестивалі. Ми тоді провели презентацію книжки Віктора Малярека, організували «пивний сад», мали традиційний ярмарок старожитностей і їдальню у своєму приміщенні та барбекю надворі. Ставили кілька великих наметів – і недарма, адже тоді лив такий дощ!
Згадую про дощі різних років, цього року без дощу теж не обійшлось. Але ніякий дощ не зупинить справжній ентузіазм виконавців! Та що там дощ, навіть вимикання музичного супроводу не зупинило виконання танцю з бубнами ансамблем «Калина»! Мене вразило, що публіка зреагувала на цей прикрий збій навіть більшим захопленням і підтримкою.
Стефан Кузів і Kalyna Performing Arts Company (UNF-Toronto)
Виступи найменших виконавців отримували просто шалену підтримку публіки. Радісно було спостерігати за майстер-класом ансамблю «Явір», який провела Кріста Самборська для залучення дітей. Спершу був показ і виконання різних простих елементів танцю, а потім досвідчені танцюристи і «новозалучені» діти по черзі виступали насеред кола. Ви б почули, яке шалене заохочення отримували навіть елементарні спроби цих дітей. Я б сам пустився навприсядки, якби трошки краще коліна згинались.
Отак спільна підтримка, мотивація і лідерство якраз і творять дива, зберігаючи нашу артистичну культуру поколіннями в світі, наповненому різними «більш модними» штуками.
На фестивалі було доволі багато танцювальних колективів. Можна сказати, що рівень майстерності одних був дещо вищим, інші мали цікаві костюми, а ще інші – цікаві елементи своїх виступів, але всі без винятку отримали теплий прийом і щедрі оплески.
Виступає Школа мистецтв Україна
Цей наш найбільший український фестиваль на американському континенті традиційно гостить здебільшого «діаспорні» колективи з різних місць, але, також традиційно, є виступ якогось артиста чи гурту з України. І завжди є хвилювання, чи вдасться людям приїхати вчасно, чи складуться всі формальності. Були і випадки, коли запланований виступ зривався. Але цього разу все відбулось за планом і очікуваний суботній вечірній виступ суперпопулярної серед молоді Jerry Heil з України виправдав сподівання. Слухачі, серед яких було багато прибулої з України молоді, підспівували усім її пісням, серед яких були і патріотичні, і доволі ліричні. А в кінці її виступу майдан перед метро Джейн перетворився на море ліхтариків, як це зараз роблять в усьому світі на велелюдних концертах і мітингах.
Всі три дні фестивалю, всі сцени і всі супутні розваги, наїдки-напої, виставки, ятки, намети фірм, служб і бізнесів отримали свого численного поціновувача. Слід відзначити також численні збірки коштів на користь Збройних сил України та на благодійн цілі.
Ще на полях фестивалю відбувся показ кількох українських конкурсних фільмів, а в приміщенні колишнього будинку The Star – іммерсивна виставка за мотивами війни, організована посольством України в Канаді. А на експозиції Інституту св. Володимира був представлений цілий новий план перебудови приміщення з новим дизайном і новими програмами. Цікаві і амбітні плани!
Окремо слід згадати представлені на фестивалі різні служби допомоги новоприбулим, однією з яких є служба працевлаштування ACCES Employment. Відома громадська активістка Оля Мозкова вже півроку координує їхні заходи, спрямовані на залучення новоприбулих українців до ринку праці в Торонто і прилеглих районах. Каже, що роботи вище голови. Непогано попрацювали і на самому фестивалі. А Канадсько-Українська Імміграційна служба (CUIAS) також зараз зайнята понад міру.
Зараз, як і раніше, Україна потребує нашої допомоги. Страждання українців під обстрілами, в окупації, знущання над полоненими та інші військові злочини російських загарбників ятрять свідомість. Сум за загиблими знайомими, родичами чи родичами родичів (а всі українці зараз родичі як ніколи) гнітить свідомість. Душі розриваються між надією і вірою в перемогу та усвідомленням ціни, яку доводиться платити нашій багатостраждальній країні. Все це нібито й не надихає на святкування і розваги. Але в мене особисто зріє переконання, що яка б не була біда, нам як народові і кожному зокрема треба розвивати в собі позитивну енергію, плекати радість за нашу багатогранну культуру, за наших дітей. Підтримувати слабших, лікувати поранених, влаштовувати біженців. І при цьому йти вперед.
Share on Social Media
