Микола Сварник
для НШ-УВ
Недавно я писав, що спілкування між новоприбулими українцями і громадою в Торонто розвивається, а сьогодні я думаю, цей розвиток вже досяг значних висот.
Минулого тижня відбулась іще одна масова ознайомча подія, організована організацією ACCES Employment, яка помагає новоприбулим влитися в ринок праці Онтаріо. Подія специфічна своєю орієнтацією на потенційних підприємців. Мене запросила на неї Оля Мозкова, яка займається в ACCES залученням корпоративних партнерів.
Сто п’ятдесят років тому приїжджі корчували ділянку лісу, щоб збудувати собі землянку і почати орати землю, сто років тому – йшли робітниками на шахти, п’ятдесят рокі втому – масово влаштувались на автозаводи. Тепер пріоритет для інновацій, медіа, роботи з людьми – а це в першу чергу малий і середній бізнес. То чому б не спробувати одразу настроїти людей на якусь свою справу, тим більше багато з них уже щось подібне робили в Україні чи в інших країнах попереднього перебування.
І ось ми в залі Українського Національного Об’єднання – відділ Торонто на 145 Еванс, що в Етобіко, в оточенні гарно вбраних, привітних, зорганізованих людей, серед яких багато молоді. Багато з них займались бізнесом в Україні чи в інших країнах попереднього перебування.
Вступну бесіду мали Катерина Мацик і Оля Мозкова, які привітали учасників і пояснили, як відбуватиметься цей захід.
Організація ACCES Employment має великий досвід і у працевлаштуванні загалом, і в прицільній роботі з людьми, зацікавленими розвивати свій бізнес. Створена у 1986 році як неприбуткова організація для залучення і розвитку людських ресурсів, вона має близько 120 своїх працівників.
Динамічно відгукуючись на потреби дня, ACCES почала активно працювати з новоприбулими українцями практично від самого початку нової воєнної хвилі імміграції за програмою CUAET, умови якої дають право на легальне працевлаштування. Зараз робота з працевлаштування українців становить відчутний сектор уваги працівників ACCES, серед яких є велика група спеціалістів українського походження.
Поєднати того, хто шукає роботу, з потенційним роботодавцем – це доволі складний процес, але може бути ефективним при наявності кількох факторів – найперше при правильному залученні роботодавців і акуратній підготовчій роботі з потенційними найманими працівниками. І це працює.
Але як включити в систему ринку праці людей, які прагнуть більшого, або навіть не більшого, але чогось свого? Тут фасилітація процесу виходить на рівень уже не просто роботи, але майстерності. Пошук менторів, які б могли дати якісь справді необхідні поради, помогти зі зв’язками, заощадити початкуючим підприємцям хоча б частини помилок, неуникненних при вході в незнайоме бізнес-середовище.
Зустріч у малій групі: учасники обмінюються ідеями та координатами
Процес консультацій був подібний на технологію Speed Networking, коли люди поділені на малі групи за столами, і кожній малій групі дається час на коротке ознайомлення з досвідом практиків – менторів, обміну контактами та короткі запитання до них, після чого йде ротація і після кількох циклів залишається час на вільне спілкування. Таким чином людина вже знає, до кого підійти з додатковими питаннями чи проханнями. Слід зауважити, що вся подія велася українською мовою.
Мушу сказати, що мене запросили саме як ментора для тих, хто хоче працювати в медіа-середовищі. І справді, я зустрів серед учасників кількох людей, які шукали свою фотографічну нішу. Зі свого власного досвіду можу підтвердити, що навколопрофесійне середовище, персональні професійні контакти дуже багато дають як не безпосередньо в грошах, то принаймні для персонального зростання.
Після завершення етапу малих груп я мав змогу озирнутись і побачив серед організаторів Юлю Клебан, про яку ми вже писали в 11 числі НШ-УВ, а також численних знайомих з української громади – Івана Москалика, Мірку Вербови-Онух, Наталю Галич, Ростика Шемечка з Оксаною Мірутенко, Любу Славатинську, Світлану Янчинську, і інших – очевидно, у ролі експертів-менторів. Думаю, колективний досвід цієї найактивнішої верстви української громади якраз і становить той ресурс, який організатори заходу хотіли долучити, щоб допомогти новоприбулим влитись у нове канадське життя.
Останній етап зустрічі був поєднаний з легкою вечерею, якою могли скористатись ті, хто приїхав на подію прямо з роботи, та й взагалі, давно відомо, що людина завжди добрішає, як поїсть. То ж у передпокої великої зали жваве спілкування продовжилось у тісніших групках. Я почув кілька історій успішного бізнесу в Україні, перерваного через війну. Сподіваюсь, що ці люди знайдуть себе, а досвід представників попередніх хвиль еміграції українців допоможе створити щось вартісне і на ринку праці, і в бізнес-середовищі, і в громаді.
Ще трохи скажу про загальну атмосферу. У поведінці учасників відчувалась набагато більша впевненість, аніж на попередньому івенті, куди були запрошені потенційні наймані працівники. Прямо в повітрі був якийсь позитивний «вайб».
І загалом, мене не перестає позитивно дивувати життєва сила, оптимізм, відпорність і творчий потенціал українців. Змушені втікати від обставин війни, розлучені зі своїми сім’ями, часто позбавлені здобутку всього попереднього життя, наші люди просто закочують рукави і енергійно беруться за роботу на кожному новому шматочку землі, на який ступає їхня нога.
Успіху вам, земляки!
This article is written under the Local Journalism Initiative agreement
Share on Social Media
