Рівно рік тому Новий Шлях вмістив редакційну колонку “Скільки можна повторювати ‘Геть від Москви'?” Вона була присвячена скандалу навколо українського телеканалу “Інтер”, який у минулу новорічну ніч показав українофобське шоу, зроблене у Росії. Пройшов рік і не змінилося нічого. Здавалося б, Україна весь рік вела війну з Росією, на донбаському фронті загинуло багато українських воїнів і мирних людей, Росія влаштувала кілька терактів на мирній українській території. Але за весь цей час на українському телебаченні російський вплив не зменшився, а української мови та культури більше не стало. Хіба що заборонили якісь російські фільми, але на “Інтері” у новорічну ніч було шоу з багатьма тими ж російськими співаками, що й минулого року, а за деякими підрахунками, української мови і пісень в цілому на телеканалах у ту ніч було аж 4%.
Ця ситуація могла би здатися парадоксальною. Як недавно сказав український співак Олег Скрипка про аналогічну ситуацію на музичному телеканалі “М1”, “Це важко сприймається і не підлягає поясненню, тим паче, деякі виконавці вже мають українські пісні, а деякі чудово володіють українською мовою. Більше того, програмний директор “М1″ україномовний патріот”. Але тут нема ніяких парадоксів, якщо врахувати, що українська влада не робить нічого, аби змінити цю дивну ситуацію. Наша минулорічна колонка закінчувалася словами – “Позбавлення ліцензії телеканала Інтер могло би стати початком кінця залежности від російської культури”. За 12 місяців у цьому напрямку уряд і парламент не зробили майже нічого. Хоча найбільш нагальні заходи тут, як от на квотування українського продукту у ЗМІ, навіть не потребують фінансування.
Та й ініціатива “знизу” у цій сфері також поки що занадто слабенька. Зачароване коло залежности широких мас від російської культури такими зусиллями розірвати не вдається. Як сказав у тому ж інтерв’ю Олег Скрипка, “На заході України скасовуються концерти патріотів, а люди йдуть на концерти непатріотів. Я вже не кажу про Схід… Значить люди дозволяють”.
Патріотичне громадянське суспільство, яке мало би опікуватися розвитком мови і культури, зараз зайняте такими нагальними проблемами як війна і боротьба з корупцією. В Україні діє декілька громадських ініціатив, які виступають за поширення української мови і культури, досліджують жалюгідний рівень україномовного продукту у ЗМІ, а щоразу після святкувань Нового Року інтернетом прокочується хвиля обурення засиллям російщини. Але все це поки що не має вирішального впливу. Крім того, серед громадськості немає єдності в питанні українізації. У 2014 році, коли тільки почалася російська аґресія у Криму та на Донбасі, багато українських патріотів вважали за потрібне “заспокоювати” мешканців тих регіонів, що в Україні немає націоналізму і скрізь говорять російською. Зараз ця тенденція перейшла у течію, яка обстоює виключно політичний український патріотизм і не надає великого значення українській мові і культурі.
Ті, хто любить українську мову і розуміє її значення для національної безпеки, повинні підняти боротьбу за неї на зовсім новий рівень. Потрібні широкі пропаґандивні кампанії за перехід на українську мову, за відмову від російської культури як головної. Але непотрібно одне – сварки у лавах патріотів через мовне питання. Треба лише привертати увагу тих, хто обстоює виключно політичний патріотизм, до того шокуючого факту, що після двох років кривавої війни культурні диверсії російського аґресора майже без обмежень каламутять свідомість українців. Це доводить, що остаточно піти від Москви можна лише відірвавшись від неї мовно і культурно.
Share on Social Media
