Іванна Гірняк, Торонто.
Ми всі звикли вважати, що сім’я це додаткова опора особливо для еміґрантів, які потрапляють у абсолютно нове середовище і втрачають зв'язок із попереднім життям. Саме тому розлучень серед іммігрантів більше. Спробуймо розібратися, чому люди в такій ситуації добровільно відмовляються практично від єдиної підтримки і того, що зберігали тривалий час.
У цій статті я не беру до уваги тих, хто оформляв фіктивний шлюб для того щоб отримати еміґраційні документи, або ж умільців дістати додаткову підтримку від держави після фіктивного розлучення. Мова йде про реальні проблеми у відносинах тих, хто мусив би мати бажання зміцнити сім’ю, пройшовши разом випробовування еміґрацією.
Спочатку я хотіла у цій статті навести цитати з мудрих збірників з психології та відомих психоаналітиків, та зрештою вирішила, що істина набагато простіша. В пам’яті сплив урок англійської в школі для іммігрантів і наочний експеримент з сирим яйцем, до якого було приклеєно шість шворок. Вчителька Катерина, теж в колишньому еміґрантка, попросила шість добровольців тримати шворки таким чином, щоб яйце не впало. Це легко вдалося. Достатньо було кожному злегка натягнути свій шнурок і стояти на рівній відстані один від одного. Ось дивіться, сказала Катя, – яйце символізує еміґранта, а кожна шворка – те, що підтримує його стабільність. Одна з шворок це сім’я, інша – друзі, третя – робота, четверта – самореалізація, п’ята – громада, шоста – хобі та задоволення. Тепер по черзі кидайте шворки. Першою кинули шворку під назвою робота, що в принципі зрозуміло: не всі по приїзді мають готове місце для праці. Другим було кинуто шнурок, який називався самореалізація. Яйце все ще трималося у повітрі, маючи досить добрий баланс. Навіть після того, коли залишилось тільки дві шворки, сім’я та друзі, воно ще висіло. Я тримала одну з шворок, навантаження стало сильніше і вимагало не сили, а точності, уваги і балансу. Напевне, не потрібно говорити, що втримати яйце за одну шворку було просто неможливо.
Ідея проста, але дуже життєва. Для балансу нам потрібно можливо не все, але чим більше компонентів присутні, тим краще. Більше того – вони є взаємопов’язані і втрата одного веде до втрати іншого. Різка відмова від декількох одразу (як буває у еміґрантів) веде до порушення балансу всіх інших, в тому числі і сім’ї. Дуже часто ми думаємо, що по приїзді немає часу на такі “дурниці”, як старе хобі чи відвідини ком’юніті групи. Немає також часу на пошуки нових друзів і дурні теревені зі старими, коли треба діло робити – шукати роботу, самореалізовуватись чи закладати фундамент стабільності на майбутнє.
Коли починаються проблеми, в першу чергу звинувачується у відсутності підтримки той, хто ближче: чоловік чи дружина. На додачу, починаються пошуки винного, тобто аргументи типу “а я тебе попереджала(попереджав), що так буде”, “це ти все затіяв (-ла)”. Мало хто згадує, що вдома сім’я була теж частиною налагодженого життя і на неї не лягав увесь тягар відповідальності. Більше того, коли пара жила з батьками, вони по суті теж робили свій внесок у добробут та гармонію. Тому коли на зміну рожевим мріям приходять суворі будні, батьків по-особливому не вистачає. Нове помешкання часто не надто комфортне, тож гостро відчувається відсутність затишку, якихось знайомих елементів. І це робить картину повернення ввечері додому абсолютно іншою.
Я думаю, що той, хто коли-небудь робив ремонт вдома чи переїздив в інше місто, чи втрачав роботу, пам’ятають стрес і нелегкі дні вдома і розуміють, про що я кажу. А по суті еміґрація – це все разом: і переїзд, і пошуки роботи, і ремонт… Мовчу про те, що авто з’являється теж не скоро і в холодну пору досить важко і з покупками, та й з усім іншим. Заощадження тануть швидко, наростає тривога і замість “Привіт, сонечко” часом постає питання: “Де гроші, свиня?”
Окремо скажу, що характеристики іммігрантів змінилися. Зараз до Канади приїздять люди, які мали непоганий статус в Україні. Неможливість самореалізуватися у Канаді наносить удар не тільки по самолюбству, але й по рольових стосунках у сім’ї. Виявляється, що великий менеджер в Канаді може претендувати на мінімум, зате тесля чи будівельник приносить додому значно більше. Коротше кажучи, сім’я – це вже не та сім’я, що була в Україні. Її не потрібно будувати спочатку, але вона теж в зоні змін і потребує уваги. Відсутність уваги і слова “я знав (знала), що у важку хвилину на тебе не можна покластись” не допомагають. По суті, якщо потрібне тільки матеріальне забезпечення чи можливість звести кінці з кінцями, працюючи вдвох і разом виплачуючи кредити, то це навряд втримає вас вкупі. Через те, що держава забезпечує пільги для одиноких батьків і дає допомогу, добробут – вже не така велика проблема.
Часто кажуть, що вітер гасить слабкий вогонь, але роздуває велике багаття ще сильніше. У цій статті практично немає порад, як склеїти те, що дало тріщину. Та і не всі цього хочуть в кінцевому підсумку. Скоріше, я спробувала дати можливість передбачити проблеми, чи зрозуміти, чому вони з’явилися. Аналіз ситуації – це запорука побудови вашого індивідуального, єдино правильного плану наступних дій. Якщо вас тримає разом не статус вашого партнера, який тут порівняно з місцевими жителями є нижчий, і не меркантильні інтереси, такі як житло чи гроші, то ваш новий розділ життя під назвою еміґрація буде дописано разом.
Share on Social Media
