Приречені

Мирослав Петрів.

Слідкую, як українці Канади вітають біженців з України на летовищах, як вимагAають для них усяких пільг і забезпечень, як жертвують на придбання їм необхідних речей, як творять для них вигідні умови життя й забезпечують для них навчання анґлійської мови; і стискається мені щось у грудях. Чи причетні ми до повномаштабної етнічної чистки України? Чи після перемоги у війні з московщиною ми таки добровільно самоліквідуємося як нація?

Заглянув в українську статистику кінця 2021 року. Шукаю демографічно-віковий трикутник, але замість цеї стабільної форми бачу дерево. Широке галуззя дорослого населення стоїть на вузенькому пні дітей і молоді. А це наше майбутнє! Глибока прогалина у тім графіку вказує, що після 1990 р. в Україні перестали народжуватися діти! Для стабільної чисельності населення потрібно, щоби сім’ї народжували не менше як по 2,1 дітей. А цей показник у нас, на 2021 рік, лише 1,16. А це найнижча народжуваність із усіх країн світу, крім Південної Кореї! А так було ще до війни.

Суворі закони природи й математики дозволяють нам заглянути у наше нещасливе майбутнє. Перший закон – мужчини не народжують. Другий закон – жінки народжують під час проміжку яких 10 літ. Чи від 20 до 30, чи від 22 до 32 літ не робить значної статистичної різниці. Враховуючи середній вік смертності як неповних 72 літ (https://en.wikipedia.org/wiki/Demographics_of_Ukraine) і користуючись подробицями статистики (https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2021/zb/06/zb_rpn21_ue.pdf),
можна обчислити кількість населення України рік за роком. І так, без впливу війни та вимушеної еміграції, у 2062 р. населення України було б не більше 29,5 млн.

А тепер гляньмо на вплив війни. Вплив загибелі мужчин на війні є нульовий – мужчини не народжують. Трагедія діється не на нашім східнім кордоні, а на західнім! За різними даними перетнули наш кордон 7,3 млн. до 9 млн. біженців. Закон України не дозволяє дорослим мужчинам покидати батьківщину і тому, теж за різними даними, 93% біженців це жінки. Умовно й оптимістично назвім, що це 7 млн. жінок. А це майже третина із 22 млн. жіночого населення України. А що гірше, це переважно молодші жінки, якраз ті, які безпосередньо мали б впливати на зріст населення країни! Одним словом, майбутнє нації витікає за кордон.

Лишається без відповіді, яким буде процент тих біженців, що повернуться до України після перемоги. Думаю, що гостинність сусідніх держав була умовлена цинічним сподіванням, що велика кількість біженців не повернуться і тим самим заповнять прогалини в демографічній статистиці цих держав. Фактом є, що демографія майже усіх західних держав держиться стабільності і навіть росту лише за рахунок імміграції. У них успішно працюють процеси «перетравлювання» іммігрантів на корінних громадян. Досить глянути на відео, де українські діти успішно навчаються у польських школах.

А що в Канаді? Уже прибуло від 170 тис. до 200 тис. біженців. В черзі іще 500 тис. Стоїть питання: за рік, коли війна завершиться перемогою України, чи усі побіжуть до летовищ і за власні кошти вернуться на рідну Україну? Законодавство Канади передбачає, що ці тимчасово переміщені особи таки мусили б вернутися. Але я чомусь не уявляю, щоби Королівська Кінна Поліція ганяла за втікачами і звозила їх скотовозами на летовища й порти. Ну й все ж таки українці дуже успішно асимілюються і заповнять і канадську демографічну прогалину.

А що в Україні? Шрами воєнних руїн на сході можна за рік-два загоїти. А рана внаслідок того, що діялося на західних кордонах буде ятритися десятиліттями. Природа не терпить порожнечі. З часом найбільша країна Европи притягатиме іммігрантів із різних кутків світу. Але країна, яка через тридцять літ не змогла перетравити усіх власних громадян на українців, навряд чи зможе перетравити хвилі іммігрантів з арабських країв чи Середньої Азії. Чи Україні приречено бути без українців? І чи ми цьому сприяли власним зусиллям?

Share on Social Media