Анізія Путько-Стех для Нового Шляху, Торонто.
Молімось за душу покійної Богданни Стефанюк, яка несподівано відійшла у вічність 10 лютого 2016 р. на 86 році життя. Вірна парафіянка церкви Св. Отця Миколая в Торонто. Кажуть, життя людини вимірюється не лише прожитими роками, а також ділами, вчиненими на пройденому земному шляху, бажанням робити добро, любити ближнього, допомагати потребуючим, вселяти віру і надію хворим і знедоленим. Всі ці благородні чесноти світлої пам’яті Богданна втілювала у щоденному житті.
Авторка цієї статті мала щастя пізнати покійну Богданну Стефанюк на початку 80-х рр., після того як я покинула рідний Перемишль і з родиною опинилася в Торонто. Нас тоді з Польщі приїхала до Торонта досить численна група українців. Тоді супружжа Стефанюків, покійні Богданна та Іван Стефанюк були одними з перших, які подали щедру руку допомоги, матеріальної і духовної. Всяко допомагали загосподаритися в новому місці поселення. Згодом я дізналася, що покійна Богдана в 1970 р. також прибула до Торонто з Перемищини. Блаженної пам’яті Богданна народилася 29 вересня 1930 р. у українській родині Марії і Петра Вахнянин, в місті Любачів на етнічних українських землях Закерзоння.
В ранньому дитинстві Богданна втратила свого батька. Мати самотньо виховувала Богданну і її брата Володимира. Повоєнні роки для українців Закерзоння були надзвичайно важкими. Тодішня Польська комуністична влада депортувала українців з їхніх прадідівських земель а на їх місце заселила поляків, щоб ці землі на завжди стали польськими. Спочатку 500 тисяч українців насильницько депортовано до УССР, а згодом в рамках військово-поліцийної “Акції Вісла” депортовано 150 тисяч українців на північні та західні землі Польщі. Неодноразово світлої пам’яті Богданна розказувала про трагічну долю своєї родини і співжителів, і як майже чудом її мамі з дітьми вдалося уникнути депортації й залишитися на рідній землі, хоч і тут зазнали переслідувань, понижень і зневаг.
Так щасливо склалося, що Богданна під кінець 60-х років познайомилася з Іваном Стефанюком, колишнім воїном Дивізії “Галичина”, якого доля привела до Канади у 1951 році. За його усильними стараннями покійна Богданна у березні 1970 року переїхала на постійне проживання до Торонто, а в травні 1970 р. панство Стефанюки одружилися і у шлюбі щасливо прожили 43 роки. Іван Стефанюк був активним діячем в Братстві дивізійників та в церковних організаціях.
Зі своєї природи подружжа Стефанюків було дуже жертвенне. Їхня любов до Бога, до Церкви, до рідної України, до людей, завжди викликала подив і ставала прикладом для інших. Вони щедро жертвували на найрізніші громадські, церковні й благодійні цілі, зарівно в діаспорі, як і в Україні. Світлої пам’яті Богданна опікувалася церквами, жертвувала значні суми грошей на пітримку церков; в Люрді (Франція), Зарваниці (Україна), Перемишлі і Любачеві (Польща). Коли зависла небеспека над церквою Пресвятої Богородиці, що на вул. Батурст у Торонто, коли її в 1997 році хотіли закрити, мотивуючи малою кількістю прихожан, подружжа Стефанюків кожної неділі і кожного свята спершу вислуховували Службу Божу у своїй парафяльній церкві Св. Отця Миколая, а після того ішли самі і заохочували інших щоб взяти участь у Службі Божій в церкві Пресвятої Богородиці. Таким чином врятували церкву від її закриття і церква ця по сьогодні є чинною.
Покійна Богданна мала Велике і любляче серце до дітей. Вона довгі роки опікувалася і жертвувала великі суми грошей на будинок дітей з особлививи потребами “Джерело”, що у Львові. Після смерті 31 жовтня 2013 року дорогого мужа, світлої пам’яті Івана, покійна Богданна продовжувала їхні спільні діла і сіяла добро навкруги себе. Щедро допомагала своїм краянам. Я особисто багато разів перевозила грошові подарунки до Перемишля, до рідного її Любачева для рідних і чужих людей у потребі. Коли путінська Росія пішла з агресією проти України, покійна Богданна не стояла осторонь, кинулась допомагати чим могла українським воїнам на передовій і тим, які зазнали поранень, родинам і сиротам загиблих за волю України.
Та хіба можна перерахувати всі добрі діла, зроблені блаженної пам’яті Богданною Стефанюк. Вони всі відомі одному Господеві. Через довгі роки світлої пам’яті Богданна приятелювала з моєю також вже покійною сестрою Мирославою Чорній, що проживала в Перемишлі. Кілька разів відвідувала її у Перемишлі. Про цю приязнь пам'ятали діти покійної Мирослави і у свято Стрітення Господнього 15 лютого 2016 р., коли вже душа покійної стрінулася з Господом Богом, в перемиській Василіянській церкві на їхню прохання відслужилася Божественна Літургія.
Смерть завжди несла в собі якийсь відбиток таємничості і містичності. Але для таких людей як покійна Богданна, яка ціле своє життя своїми добрими ділами, милостинею та молитвою збирала скарби не дочасні, але вічні на Небі, смерть є Божим даром переходу від земного до вічного життя, де вже немає ні хворіб, ні болю, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне у присутності Всевишнього. У багатьох народів існували уявлення про смерть, як про момент, коли благородна душа розлучається з тілом і прямує не лише до свого Творця, Господа Бога, щоб перед Ним скласти звіт зі свого земного життя, але і до душ своїх предків, щоб з ними поділитися, розказати їм про свої добрі вчинки, які встигла зробити на пройденому шляху земного життя.
З Божої волі світлої пам’яті Богданна тихо у присутності родини 10-го лютого 2016 р. завершила свою земну мандрівку, віддала свою праведну душу Всевишньому Творцеві, який нагородить її в небі небесними благами за зібрані вічні скарби. Своїм предкам вона зможе багато розказати про своє життя, повне посвяти, патріотизму, любови до рідної України, любови до ближнього і добрих діл.
У свято Стрітення Господнього 15 лютого 2016 року у похоронному заведенні “Cardinal” в Торонто, парох церкви Св. Отця Миколая о. д-р Роман Лобай і о. Олег Юрик при співучасті родини, численних її друзів і знайомих відслужили Панахиду. 16 лютого 2016 р. в церкві св. Отця Миколая оо. Роман Лобай, Олег Юрик і Олег Качур відслужили заупокійну Службу Божу і похоронні відправи. Надзвичайно тепле і змістовне прощальне слово сказав о. д-р. Роман Лобай. Відтак тіло покійної відвезено на цвинтар “Park Lawn” в Торонто і похоронено поруч з її мужом Іваном Стефанюком.
Останні роки життя світлої пам’яті Богданна провела у своїй хаті під дбайливою і сердечною опікою надзвичайно доброї, совісної і люблячої племінниці покійного Івана Срефанюка, пані Віри Сатарової та її сім’ї. Вонa також подбала про величавий похорон. Покійна зодягнута була в прекрасну вишиванку, а її труна тонула в морі квітів.
Пам’ять про блаженної пам’яті Богданну житиме в серцях її рідних та близьких і усіх тих, яким несла поміч, розраду і любов. Вічна Їй пам’ять.
Share on Social Media
