Юрій Левикін для Нового Шляху, Київ.
Ви, напевне, скучили за Україною, шановний читачу? Якось доволі повільно розвивалися події останніх тижнів: на Донбасі встановилася відносна тиша, в Мінську йшли ялові перемовини, перші особи у Києві розповідали про прогрес у ході реформ, про близький транш кредиту з МВФ, який от-от обтяжить рахунки Національного Банку.
Аж раптом солодкий уявний спокій був зірваний заявою про відставку Міністра економічного розвитку і торгівлі Абромавичуса, який звинуватив конкретних осіб, у тому числі близьких до президента, у блокуванні роботи міністерства і корупції. Услід про свою відставку оголосили всі заступники міністра. Миттєво посли країн великої сімки опублікували жорстку заяву на підтримку міністра.
Через кілька годин один з народних депутатів коаліції написав у своєму Фейсбуці: “Думаєте, хтось почав думати, як це пояснити суспільству? Чи може комусь у голову прийшо принести свої вибачення, скласти повноваження і дочекатися закінчення розслідування? Чи може вони перелякано бігають і показують один одному заяву послів? (Ну тому що мова йде про довіру до усієї системи, до країни, а не до конкретного прізвища!) Чи може хтось там наверху бухнув кулаком по столу і сказав: “Дістало!”? Ні. Вони домовляються. Вони все ще вірять, що з цього можна вийти без втрат і зробити вигляд, що нічого не трапилось. Вони думають, що перша (!) за два роки спільна заява послів країн-донорів – це не більше, ніж пост у фейсбуку. Розсмокчеться…”.
А далі стало ще веселіше. Коли стемніло, зібрався Кабінет міністрів, де інші три міністри, які раніше написали про відставку і догулювали до голосування у Раді, раптом оголосили про відкликання своїх заяв. Після цього Прем’єр-міністр Яценюк оголосив вердикт про те, що уряд залишається працювати ще на рік у незмінному складі, і ультиматум – якщо парламент когось зачепить, то Україна залишиться без уряду.
Після такої високої режисури пасувала би німа сцена. Принаймні для того, щоби актори оговтались і прочитали у Конституції і законах, як взагалі цей механізм працює і хто кого призначає, звільняє та у кого які повноваження…
Виклик, на який бояться відповісти українські можновладці, давній і хронічний. Суспільство вже не може жити по-старому, а люди, що дісталися до влади, прагнуть нічого не змінювати, бо прийдеться давати відповіді на неприємні питання і приймати відповідальність. Легше промовчати й відволікти увагу людей якимось сенсаційним вкиданням.
Рік тому на Першому каналі телебачення журналісти програми “Схеми” прямо поставили питання про законність набуття за безцінь кілька років тому пантсвом Порошенком і Кононенком більше гектару землі у так званому Царському селі в центрі Києва. Ціна питання – близько $25 мільйонів. Відповіді нема.
Майже рік тому були озвучені звинувачення пана Гордієнка щодо корупційних дій Кабміну. Працювала робоча група щодо урядової корупції, виявленої Держфінінспекцією. Скандал був великим, наслідків – нуль.
Була робоча група щодо корупційної складової у формуванні тарифів на газ, яку очолила народний депутат Бабак з Самопомочі. Група визнала корупційну складову у тарифах, профільний міністр з цим погодився. Наслідків немає.
Пролунали звинувачення від пана Саакашвілі щодо корупції у держпідприємствах, звільнений голова ДержАвіаСлужби, але інших наслідків немає. Через звинувачення у корупції змушений був скласти депутатський мандат пан Мартиненко, найближчий соратник Яценюка. От він і є єдиним умовно постраждалим від всієї антикорупційної боротьби у верхніх ешелонах влади.
Згідно даних опитувань, 70% українців схвалили б відставку пана Яценюка з посади прем’єр-міністра, а це автоматично означає відставку усього кабінету.
Фракція прем’єра – “Народний Фронт” вже неодноразово погрожувала вийти з коаліції в разі відставки Яценюка. Варіантів створити коаліцію, крім повернутися до ідеї “ширки” – себто покликати в коаліцію колишніх регіоналів – немає, але такого варіанту не вибачить суспільство. Так виглядає, що спільними зусиллями ситуація заведена в глухий кут.
Але. В котрий раз українське суспільство і політики припускаються помилки, обговорюючи прізвища і залишаючи поза увагою стратегічні і програмові речі.
Усі чекають звіту Уряду, щоби вирішити, чи відставляти його, чи залишити уряд ще на якийсь час. Звіт подано до Верховної Ради, і до 16 лютого депутати мають з ним ознайомитися. В звіті йдеться про успіхи уряду, хоч їх і не так багато. Проте в звіті немає жодної згадки про те, скільки нових робочих місць створено за час роботи цього уряду – а це чи не найпекучіша проблема нинішньої України. Може й дивно прозвучить, але ні в уряду, ні у коаліції не виникає думка порахувати економічного ефекту від власної діяльності. Розроблено і прийнято багато законів, проведені зміни в державному управлінні. Як це відбилося на житті простого українця? Що покращилось? Тиша.
Пан Абромавичус сказав, що Україна стоїть в двох кроках від провалу, або від прориву. Напрямок до провалу – котитися за інерцією. Напрямок до прориву – згадати Десять заповідей, проаналізувати виконання Коаліційної угоди, скорегувати її, поставити конкретні завдання і призначити людей, які здатні виконати потрібні функції. Зробити це відкрито і з повагою до суспільства. І про це нашим найманим менеджерам мають щоденно нагадувати і українське суспільство, і друзі України за її межами.
Share on Social Media
