Леся Качор Гаврилюк для Нового Шляху, Монреаль
Згідно із широко поширеним в західному світі поглядом, розвиток науки і технологій мав би поступово звільнювати модерну спільноту від впливів релігії. Словом, релігія призначена на загибель. І справді, спад у кількості учасників на богослуженнях у країнах західної Европі вказує на те, що організована релігія, тобто історичні християнські церкви та установи справді маліють. Тимчасом, країни східної Европи, тобто колишні комуністичні республіки, особливо Україна, переживають відродження релігії.
Пояснював цей феномен професор соціології д-р Гозе Касанова у своїй доповіді “Релігійні громади України та їхня роля в мобілізації Майдану”, яку він виголосив українською мовою на сесії НТШ 15 жовтня 2015 р. в Музеї ім. Патріярха Йосифа Сліпого в Монреалі. Перший в аванґарді соціологів, які досліджують нову ґлобальну ролю реліґії в сфері політики, др. Касанова працює професором соціології та Senior Fellow y Berkley Center for Religion, Peace, and World Affairs при Georgetown University де він очолює Програму з питань релігії, ґлобалізації та секуляризму (Program on Religion, Globalization and the Secular). Слід додати, що його праця Public Religions in the Modern World, видана у шести мовах, стала основним підручником із соціології релігії у різних країнах світу.
Розпочав др. Касанова свою доповідь із заяви Всеукраїнської ради церков та релігійних оргабнізацій, датованої січнем 2014 р., яка засуджує насильство уряду Януковича і водночас пропонує стати посередником між демонстрантами та урядом. Учасники цієї ради – тобто представники всіх християнських, єврейських і мусульманських громад, а в тому числі й УПЦ-МП – також стежать за всіми конституційними змінами з метою звертати увагу уряду на те, що в основу законів України повинні лягти традиційні моральні цінності, а головно пошана до всіх громадян. Іншими словами, учасники цього між-релігійного діялогу сприяють розвитку демократичного громадянського суспільства.
Що більше, як тільки спалахнула боротьба на Майдані, священо-служителі України зразу вийшли назустріч дійсності: опікувалися пораненими, хоронили поляглих, допомагати травмованим і перетворили сусідні церкви на цілодобові військові шпиталі. Така об’єднана акція всіх українських пасторів, священників, рабинів та імамів, твердив др. Гозе Касанова, могла здійснитися тільки в демократичній країні, в якій основною цінністю є релігійний плюралізм, тільки у суспільстві, яке ставиться з однаковою пошаною до всіх релігій і не надає спеціяльного статусу чи політичної переваги ніякій релігійній громаді.
Значить, визнання релігійного плюралізму це велика суспільна зміна в Україні. Слід згадати, що до розвалу Радянського Союзу цього не було, бо підтримуваний державою атеїзм займав місце релігійної монополії. Правда, з одним винятком. Радянський режим толерував інсування Російської Православної Церкви як носительки російської національної та імперської ідентичности і партнерки правлячої політичної еліти – але, під суворим контролем КГБ. В Україні після того, як радянська влада знищила Українську Автокефальну Православну Церкву, а потім Українську Греко-Католицьку Церкву, велика кількість віруючих рад-не-рад перейшла до місцевих православних парафій РПЦ – сьогодні УПЦ-МП. Далі, слідом за розвалом СССР прийшли нові зміни.
Переважаюча більшість населення України відкинула комунізм, і разом з цим і виняткове становище РПЦ, адже більшість українців повернулася до своїх предківських православних і католицьких релігійних громад. Інші ж приєдналися до різних протестантських церков, а головно до баптистських конґреґацій. Сьогодні більшість православних громад центральної України це парафії УПЦ Київського Патріярхату, тоді як у східних областях перевага за УПЦ-Московського Патріярхату. У західних областях, найбільшу кількість парафій має Українська Греко-Католицька Церква. Водночас, нові юдейські та мусульманські релігійні громади також утішаються великими успіхами у різних реґіонах України. Ця діяльність в ніякому разі не відповідає твердженням про занепад релігії.
Представляючи слухачам статистичні дані, др. Касанова зауважив: “Ви помітите, що Україна, населення якої становить одну третину населення Російської Федерації, має на одну третину більше релігійних громад.”
Україна Росія
Загальна кількість релігійних громад 32,521 20,403
Православні (МП) 11,952 10,764
Протестантські 7,000 5,000
Римо-Католицькі 909 235
Мусульманські 583 3,377
Це не надто втішні новини для Московського Патріярхату. Незважаючи на те, що одна третина віруючих українців є членами УПЦ-МП, все ж таки, вищенаведена ситуація створює певне напруження між українцями і росіянами в Україні. А це тому, що переважаюча більшість священиків УПЦ-МП – українці. І не розрадне є ще те, що фінансові пожертви українських парафій на потреби патріярхату в Москві перевищують пожертви російських парафій. Якби сучасне становище УПЦ-МП змінилося – скажімо, що її громади почали б переходити до УПЦ-Київського Патріярхату, як оце недавно зробило кілька парафій на Волині – то й доля як УПЦ-МП, так і самого Московського Патріярхату може також піддатися змінам. Цитуючи Збіґнєва Бжежинського, Др. Касанова сказав: “Без України, Російська Православна Церква не зможе бути найбільшою православною церквою в світі”. В такому разі, яка перспектива у здійснення історичної амбіції Московського патріярхату стати найвищим авторитетом всесвітнього православ’я?
Далі професор Касанова порівнював розвиток релігійного плюралізму в Україні зі становищем релігії в Польщі та Німеччині. Якщо 94% населення Польщі римо-католицьке, то це не тому, що Католицька церква втішається якимсь конституційним захистом чи прихильною політикою польського уряду, а це радше результат вільного особистого вибору кожного громадянина. І членство в ЕС має свій вплив. Саме цей процес демократизації та европеізації створив обставини сприятливі для плюралізму. Знов таки, 66% жителів колишньої Західної Німеччини, віруючі, а 33% неприналежні до ніякої релігійної спільноти. У колишній комуністичній Східній Німеччині навпаки: 66% населення це атеїсти, а 33% віруючі. Це значить, що східний реґіон Німеччини це найбільша атеїстична спільнота в Европі.
Справа релігії порівняно інакша в західних реґіонах України, бо “сім областей західної України становлять не тільки найбільш релігійну спільноту України, але також і найбільш конкуруючу і найбільш плюралістичну спільноту в Україні. І справді, [цей реґіон] служить твердинею для всіх найважливіших українських віровизнань із слідуючим розподілом:” – заявив Гозе Касанова.
Кількість конґреґацій Частка від загальної в Україні
УГКЦ 3,251 96%
УПЦ-КП 1,564 48%
УАПЦ 780 72%
УПЦ-МП 2,204 22%
Протестанти 2,285 30%
Римо-католики 389 46%
Якщо на ранніх етапах незалежности суперечалися про те, як плюралізм може надщербити національну ідентичність і єдність, то сьогодні плюралізм сприймається як нормативна цінність. Адже ж сучасна Україна це найбільш плюралістична країна Европи. “Україна має чотири церкви, з яких кожна вважає себе національною церквою. [Значить] Україна приняла модель релігійного плюралізму подібний до моделю США і це є позитивний аспект релігії в Україні,” сказав др. Касанова.
Американці дуже релігійні, але в них нема ніякої державної, чи національної церкви. Крім того, американську ідентичність не визначає приналежність до того чи іншого віровизнання, бо вона формується на основі цінностей американського громадянського суспільства. В Україні сьогодні не так приналежність до українських православної або католицької церков характеризує ‘гарного українця’ чи ‘гарну українку’, як національна свідомість – як оце виявила мобілізація Майдану. Учасники Небесної Сотні це не просто члени різних етнічних та релігійних груп які зазнали обстрілу в Майдані, а радше це українські громадяни, які віддали життя за свою батьківщину – Україну.
Двадцять п’ять літ тому не можна було б собі уявити, щоби всі церкви України – три Православні церкви, Українська греко-католицька і Українська римо-католицька церкви, всі Євангельскі церкви, Юдейські та Мусульманські релігійні громади – працювали разом. Немає сумніву, що їхня спільна участь у Революції Гідности вказує на те, що нема чого лякатися плюралізму, бо це ж основа сильної демократії. На думку доповідача, д-р Касанови, “український досвід унікальний” – а цей досвід віщує добре для майбутнього України.
Share on Social Media
