Микола Сварник для НШ-УВ.
У неділю 12 листопада у галереї КУМФ відбулась чергова літературна зустріч із серії емігрантської і діаспорної літератури – цим разом з Владиславом Давідзоном, автором збірки статей і есе «Єврейсько-українські стосунки і народження політичної нації». Найперше – Владислав цікавий чоловік з чудовим почуттям гумору, а крім того – відомий кореспондент, журналіст, есеїст… родом з Одеси, або як іще він про себе каже – «дитя перестройки».
На початку своєї зустрічі з читачами, Владислав, для знайомства, розказав про свою життєву мандрівку, яка в самому кінці існування Союзу розпочалась польотом з України через Москву до Штатів. Молодим хлопцем він поїхав вчитися до Парижа, там познайомився зі своєю майбутньою дружиною – українкою, з якою у 2015 році повернувся в Україну. Якраз знов настали цікаві часи, він був захоплений подіями Майдану, став видавати у середині 2016-го журнал «Odessa Review». Журнал був занадто шикарний, і тому збанкрутував після тринадцятьох (!) номерів. Після цього вони повернулись у Париж, де Владислав працював позаштатним дописувачем Atlantic Council.
Однак, почуваючи себе до певної міри українцем, повернувся в 2021 році в Україну, де знов став писати політичні і культурні статті. Якраз самого 22 лютого 2022 року, помагаючи Шону Пенну робити документальне кіно про Зеленського, Владислав просто таки накричав на нього, сперечаючись про можливий початок війни. У нього не вміщалося в голові, що росіяни будуть атакувати Київ, тож ракетний обстріл був справжнім шоком. – Яким наївним я був, га? – спитав Владислав присутніх…
Владислав представив свою книжку, як деяку мішанку різних єврейсько-українських історій, пропущених через розуміння його, як він себе називає, «білої ворони» – напівукраїнця, напівросіянина, напівєврея, або ще як він про себе каже «узбеко-єврея». Вміщені статті розкривають погляд на єврейсько-українські стосунки в історичному аспекті, наприклад про Андрея Шептицького у намаганні представити його до Праведників Світу; деякі інші статті, як наприклад критичний огляд на фільм Хржановського «Дов», а також різні шалені історії про українців і євреїв, почерпнуті з розмов з реальними людьми в Україні і в діаспорі, та про те, як українсько-єврейські стосунки змінилися з 2014 року.
Давідзон розказує про становлення української політичної нації як мультиетнічної, де навіть серед євреїв є і мадярські євреї у великих шапках, і кримські євреї, і уманські, і інші. Україна, на погляд Владислава, є найбільш ліберально-демократичною нацією у Східній Европі, де здоровий український націоналізм дає жити всім.
Він з чисто одеським гумором розказує про ситуацію Зеленського як політичного українця з такими само розмаїтими коренями – пострадянськими, єврейськими, російськими – Зеленського, який з вибухом війни стає справжнім політичним українцем. Промовляючи до Кнесету, Зеленський використовує свої єврейські корені, соромлячи депутатів за ненадання протиракетної зброї як єврей.
Ідеологічно тяжка ситуація якраз у Росії, де Сталіна і Леніна все більше ставлять на п’єдестал, зміцнюючи таким чином тоталітаризм, на противагу Україні, де відчувається стійкий потяг до демократії, а етнічне багатство є позитивним ресурсом. Це навіть можна побачити в складі уряду, де попередній військовий міністр був євреєм, а теперішній – кримський татарин. І люди з російськими прізвищами та навіть базово російськомовні сприймаються цілком нормально.
Деяким своїм друзям на закиди про нібито масовий український колабораціонізм з нацистами Владислав каже, що, по-перше, українці не мали тоді власної державності, порівняно з тими ж таки Бельгією, Голландією, Хорватією чи урядом Віші у Франції, а по-друге, мільйони українців воювали проти Гітлера або в Червоній армії, або в ОУН.
Владислав Давидзон з властивим йому гумором описує кілька анекдотичних ситуацій, як наприклад, історію з Дов Блайхом. Яків Дов Блайх випадково був обраний секретарем української Ради Церков, то ж коли Україна отримала знаменитий Томос від Константинопольського Патріархату, головний рабин Яків Дов Блайх… мав підписати цей Томос.
Інша історія про велику групу хасидських паломників до Умані, які застрягли в Білорусі через Ковід та через політичні обставини. Ну і ці православні суперрелігійні паломники, євреї-хасиди вирішують якось задобрити Зеленського, щоб отримати дозвіл. Що ж вони роблять? Усі ці євреї перевдягаються на козаків, наскоро роздають слова української пісні і ламаною українською під гітари голосно співають українську пісню! Це, на жаль, не переконало ні Зеленського, ні прикордонників, але виступ вийшов ще той!
Владислав Давідзон також відповів на численні серйозні запитання присутніх.
This article is written under the Local Journalism Initiative agreement
Share on Social Media
