Ярослава Паламарчук (з дому Козак) народилася 19 червня 1926 року в сім’ї Марії та Володимира Козаків в Україні в селі Нижчі Люблянки, поблизу Збарижа на Тернопільщині. Бабуся Ярослави мала великий вплив на її виховання, особливо на її релігійну відданість.
Ярослава закінчила середню школу в Збарижі. У 1944 році виїхала вчитися до торговельної школи (технікум) у Львові, але навчання там тривало недовго. У березні 1944 року російська армія окупувала всю область, і школа-технікум була закрита. Учнів, які там навчалися, розпорошили по школах, якими керували російські наглядачі. Більшість учнів відмовлялися вступати до окупантських шкіл. Багато учнів їздили в сусідні села працювати хатніми робітницями і помічниками. Ярославу відправили до міста Турки, що на Львівщині, де їй призначили доглядати дітей.
У 1944 р. завдяки майбутньому чоловікові Осипові Паламарчукові, вона змогла залишити зону бойових дій і виїхати до Німеччини, де працювала на фермі до кінця другої світової війни в 1945 році.
Після закінчення війни Ярослава змогла знайти дорогу до Ной Ульма в Баварії, Німеччина, де був табір для переміщених осіб. У 1946 році в місті Ной Ульм вийшла заміж за Йосипа Паламарчука. У 1947 році їм народилася перша доня, Галина.
Ярослава та її родина залишалися в Ной-Ульмі до 1948 року. Завдяки допомозі та спонсорству свого дядька Полоси вона та її родина змогли іммігрувати до Вінніпегу в Канаді, де вона оселилася та прожила до кінця свого життя. Вона залишилася назавжди вдячною своїй тітці та родині своєї матері тут, у Канаді, за допомогу та підтримку, яку вони запропонували їй після прибуття до Канади.
Завдяки допомозі родини, вони з чоловіком придбали продуктовий магазин, у якому обоє пропрацювали 21 літ. Після чого придбали пральню, якою Ярослава керувала 42 роки. Спочатку вони з чоловіком працювали в пральні, а після його смерті Ярослава працювала там сама.
Ярослава та її чоловік стали членами Української Католицької Церкви св. Андрія. Все життя вона була активною в українській громаді. Обіймала керівні посади в Лізі Визволення України, в Інституті «Просвіта», в Комітеті Українців Канади у Вінніпезі. Вона була одним із засновників гуртка «Український Дитячий Театр». Також була членом і головою Крайової Управи Комітету Українців Канади.
За роботу в українській громаді отримала 10 нагород. У 2014 року вона була нагороджена Конґресом Українців Канади нагородою БУЛАВА з подяки за працю в українській громаді в Канаді. Вона приділяла свій час і роботу українській громаді, тому що завжди пам’ятала про тисячі українців, які загинули під жорстокими російськими режимами.
Ярослава завжди була дуже вдячна різним організаціям, в яких мала можливість служити і робити свій внесок, за отримані нагороди. Отримуючи такі нагороди, вона смиренно згадувала всіх тих, хто віддав своє життя, захищаючи Україну. Вона присвячувала свої нагороди своїм трьом друзям з дитинства, яким було 16 і 17 років і були закатовані та вбиті російською поліцією, НКВД, у її селі.
Усе своє життя вона молилася, сподівалася та чекала, коли Україна стане вільною, а коли Україна нарешті здобула незалежність у 1991 році, кілька разів відвідувала свою родину в Україні.
Її канадські друзі знали її як Сільвію. Вона не була схильна пояснювати добро, яке вона робила у своїй громаді. Часто кажуть, “що про добрі справи Бог знає, а людям знати не потрібно”. Її серце завжди було сповнене любовю до України, яку вона змушена була покинути. Вона зробила великий внесок у канадське суспільство та українську діаспору. Вона відверто говорила за тих людей, які не могли говорити за себе, і її дії не відхилялися від її слів.
У померлої залишилася дочка Надя Коппала (чоловік Кармені ) і шестеро онуків, Рената Конрад (чоловік Микола ), Ляриса Стрикланд (чоловік Річард), Денис Копач (жінка Пам), Сара Коппала (чоловік Ерік), Віра Коппала і Лара Коппала. Вона також залишила сім правнуків, Маттейко, Калина, Петра, Лариса, Оленка, Софія та Лука. Також залишила свою племінницю Мелоді.
Попереду Ярослави помер її чоловік Йосип, а у вересні 2016 року померла старша донька Галина Копач (чоловік Юрій Копач). Важким тягарем для Ярослави стала передчасна смерть дочки.
Нехай спочиває з миром і Бог благословляє її душу.
Вічная Пам’ять.
Share on Social Media
