Зустріч поколінь в Едмонтоні

Микола Воротиленко для Нового Шляху – Українських Вістей.

Інколи вибір тематики подій в нашій організації допомогає знайти саме життя.

З першого року нашого членства в УНО і ОУК відділів в Едмонтоні я і моя дружина Тамара займаємось бібліотекою та архівами УНО та БО. Одна з довголітніх членкинь ОУК пані Ганя Стівен (уроджена Балка) потелефонувала до Тамари Воротиленко і запропонувала свої родинні архівні документи, пов’язані з її добровільною працею в УНО та БО. Серед тих паперів та фотографій був альманах від 1950 року, де молода пані Ганя Балка була визнана найкращою розповсюдницею альманаху “Голос Молоді” по Канаді і стала Королевою року. Цей альманах видавали Молоді Українські Націоналісти (МУН). Ця молодіжна організація була створена при УНО в 1934 році. В 50-х роках вони змінили назву на Молодь Українського Національного об’єднання – МУНО. В тому альманаху були новини про діяльність МУН в Канаді та про активність української молоді в Європі, Північній та Південній Америці. Там також писалось, що 21 липня 1950 року в Торонто відбулись спільні загальні збори відділів МУН Торонто та Ст.Кетеринс, які проводив організатор МУН пан Ярослав Білак. Ми посиділи з Тамарою і подумали, що дуже прикро, знаючи деяких членів УНО та БО десятки років, ми мало знаємо про їхню діяльність в минулому. Так виникла ідея провести вечір подяки для довголітніх членкинь ОУК. Завдяки нашим попередникам ми маємо наші домівки, а наші організації існують вже біля 90 років. Більшості з нас ще не було на світі, а ці люди вже працювали на благо майбутніх поколінь членів наших організацій. Ми маємо чудову нагоду знати цих людей, спілкуватись та працювати поруч з ними, переймаючи їхній досвід. Коли більше двадцяти років тому ми почали приходити на місячні сходини УНО та ОУК, то звернули увагу, що пані Ганя Стівен була досить принциповою людиною, сама вела записи всіх зборів і слідкувала, щоб все було згідно правил. Так ми вперше познайомились з Robert Rules.

Пані Ганя Стівен і її покійний чоловік Алан брали активну участь в організації подій в нашій домівці та громаді і особливо у виготовлені вареників та голубців для фестивалю на Дні Спадщини. В 2021 році відділ ОУК в Едмонтоні номінував пані Ганю Стівен на Гетьманську нагороду в категорії “Зразковий волонтер”, яку кожного року вручає Провінційна рада КУК Альберти.

Обговоривши це питання на їхніх зборах в травні 2019 року, членкині ОУК вирішили провести таку зустріч у вересні 2019 року. Щоб ця зустріч виглядала святково, Управа ОУК відділу в Едмонтоні вирішила нагородити кожну довголітню членкиню Почесною Грамотою. Все відбувалось згідно плану.

В процесі роботи нашого жіночого відділу над цією зустріччю на зборах Едмонтонського відділу УНО було вирішено приєднатись до цієї події і відзначити своїх довголітніх членів також. Так почалась наша спільна праця по організації цієї події.

Я, як тодішній член Дирекції УНО, звернувся до тодішньої голови Дирекції УНО Ренати Роман і вона погодилась, щоб ми вручили Грамоти нашим довголітнім членам від імені Дирекції УНО. Ми їй вдячні за це рішення. Через деякі непередбачені обставини ми змушені були перенести цю подію аж на листопад 2019 року. За цей час одна з членкинь, яку планувалось запросити на цю зустріч, пані Стефанія Геврик, померла на 96 році життя. Хоч ще в липні 2019 року Слава Йопик та Тамара Воротиленко відвідували її і вона, при допомозі, була здатна бути присутньою на цій зустрічі. Її смерть дуже засмутила організаторів події і членкинь ОУК.

Пані С.Геврик була цікавою особистістю і живою історією. Вона володіла декількома мовами: українською, польською, російською, німецькою. Вже в Канаді вивчила англійську. До ІІ Світової Війни вона жила в Дрогобичі. Після війни вона знаходилась в таборах для переміщених осіб в Австрії, де працювала як перекладач та була активною учасницею по організації українського суспільного та навчального життя по таборах. В Канаді вони спочатку жили у Вінніпезі, де її чоловік та вона були активними членами УНО та ОУК. При переїзді до Едмонтона у 2001 році вона відразу долучилось до відділу ОУК, писала дописи до газет та приймала активну участь в підготовці різних театральних вистав.

На нашу подію ми запросили всіх довголітніх членів УНО та ОУК, хто ще бере участь в діяльності наших організацій, і тих, хто вже не може.

Також на цю подію були запрошені всі члени УНО та БО з родинами та гості.

Я вже знав, що один з довголітніх членів УНО та СКУ, колишній голова Дирекції УНО Ярослав Білак переїхав жити до Калгарі, і я звернувся до нього з питанням, чи він зміг би бути присутнім на нашій події. Він радо погодився.

Також на цю подію були запрошені гості:

• Генеральний консул України в Едмонтоні Олександр Данилейко з родиною.
• Історик з Австрії Matthias Kaltenbrunner, який робив дослідження історії української діаспори при Канадському Інституті Українських Студій в Едмонтоні. Як з’ясувалось пізніше, він чудово володіє українською мовою.

Таким чином ми відзначали на нашому вечорі подяки наступних людей:

• Ярослав Білак – 1927 р.н.
• Лотта Снігурович – 1928 р.н.
• Наталка Коваль – 1930 р.н.
• Люба Куць – 1930 р.н.
• Ліліан Мельниченко – 1930 р.н.
• Ганя Стівенс – 1933 р.н.
• Марія Гошко – 1937 р.н.
• Марія Залуцька – 1940 р.н.
• Люба Федущак – 1940 р.н.
• Лео Залуцький – 1940 р.н.
• Олег Вовк – 1945 р.н.

Ці люди віддали більше півстоліття свого життя активній діяльності в УНО та БО.

Запрошені довголітні члени ОУК та УНО в силу похилого віку дуже рідко вже приходили до домівки УНО, тому для багатьох з них було цікаво побачитись зі своїми колегами, з якими вони починали свої перші кроки в організаціях.

Цікава була зустріч Ярослава Білака та Гані Стівен. Вони разом працювали ще в 50-х роках в Західній Канаді по розширенню діяльності УНО, і він знав її як Ганю Балку. Я вдячний пану Ярославу Білаку за можливість мати з ним чудову та довгу розмову і за те, що він погодився дати інтерв’ю, яке я записав на плівку. Мене цікавила його діяльність і діяльність Світового українства в минулому. Пан Ярослав це жива історія. Було цікаво дізнатись, як Москва, а це КДБ, намагалась впливати чи завербувати пана Ярослава через його рідню в Україні. Багато років пан Ярослав Білак був організатором та активним членом в керівництві різних світових українських організацій та комітетів при Світовому Конґресі Українців. Про насичене подіями життя пана Ярослава можливо писати книги та знімати фільми.

Було дуже цікаво спостерігати, як пані Лотта Снігурович, уроджена Liselotte Frapporti, австрійського походження, та Matthias Kaltenbrunner, австрійський історик, між собою вільно розмовляли українською мовою. Ще багато років тому ми були дуже здивовані, коли взнали, що пані Снігурович австрійського походження так як вона чудово говорила українською мовою. Вона була австрійкою по народженню, а українка – по духу. Вона працювала в організації Червоний Хрест, де і познайомилась зі своїм майбутним чоловікім студентом-медіком Мілентієм Снігуровичем. Наприкінці 50-х подружжя Снігуровичів долучилося до УНО та ОУК, де пані Лотта приймала активну участь – спочатку була секретарем, а потім скарбником, а також декілька років була членом перевірної комісії. Приймала участь в організації і проведенні подій, при нагоді допомагала на кухні: пекла бабки та паски, робила голубці і ліпила вареники.

У 1964 році пані Лотта заснувала український дитячий садочок при УНО, а пізніше при катедрі Св. Йосафата двічі на тиждень.
Наталка Коваль народилась в Саскатуні, в родині українського священника. Вона ходила до Рідної школи, танцювала українські танці та співала в хорі при УНО. Там вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Степаном Ковалем. Після їхнього переїзду до Едмонтона вони брали активну участь в житті наших організацій. Нас захоплювала її доброта та бажання допомогти. За свою невтомну працю в 2005 році до 100-річчя нашої провінції провінційний уряд Альберти нагородив її Срібною пам’ятною медаллю за волонтерство, а в 2013 році пані Наталка була нагороджена Гетьманською нагородою Конґресу Українців Канади провінційної ради Альберти.
Батьки Люби Куць в 30-тих роках були активними учасниками УНО та ОУК, тому вона з малих років вже брала активну участь в житті громади. Вона ходила до рідної школи при УНО, грала на скрипці. На протязі цих років вона була головою МУНО та ОУК. Разом з її чоловіком, Мирославом Куцем, вони назбирали велику коллекцію різноматіних українських національних та культурних предметів і вона брала активну участь в підготовці багатьох художніх виставок. Разом з її чоловіком Мирославом Куцем були засновані всесвітньо відомі танцювальні колективи Шумка та Черемош, для яких домівка УНО стала місцем народження. Пані Люба в 2004 році була нагороджена Гетьманською нагородою Провінційною радою КУК Альберти.
Ліліан Мельниченко ще з малих років, в 30-тих роках, відвідувала події, які відбувались при УНО та ОУК, оскільки її батьки були активними учасниками цих організацій. Вона пройшла типовий шлях дітей при УНО: Рідна школа, танцювальні та драматичні гуртки та хори, була головою МУН в 40-х роках. До останніх днів, коли дозволяли сили, приймала участь в подіях, які організовував відділ ОУK в Едмонтоні.
Марія Гошко народилася в Польщі і є польського походження. В Канаді вона одружилась з активним членом УНО Василем Гошком і стала членкинею ОУК. Вона чудово говорить українською мовою, яку вивчила в Рідній школі при УНО вже будучи дорослою людиною. Це варто поваги. На протязі майже півстоліття пані Марія відповідала за українську кухню в нашій домівці. Ми зберігаємо її назву: “Марусина кухня”. Її великодні та весільні короваї були витвором мистецтва, а приготовані нею страви неперевершені.
Маруся Залуцька народилася на фермі недалеко від Сент-Пол в родині Івана та Катерини Гошко. Всі члени цієї великої родини належали до УСГ, УНО або ОУК. В 1953 році батьки переїхали жити до Едмонтона і поселилися якраз напроти домівки УНО, що дало можливість дівчині відвідувати домівку майже кожний день. Вона брала уроки гри на скрипці, а також записалася до оркестру, в якому почала виступати з концертами. Вона відвідувала театральний гурток при УНО, де грала в виставах, та з 1957 року була членом танцювальної групи, котра потім під керівництвом Мирослава Куця реорганізувалась в «Шумку». Вона танцювала ще в першому складі «Шумки», де і зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком Лесем Залуцьким. Пані Маруся відвідувала Рідну школу при УНО і також приймала активну участь в МУНО. Була головою ОУК.
Люба Федущак народилася в Реджайні (Сас-качеван) в родині Йосипа та Розалії Федущаків. В Реджайні її батьки вступили до Української Стрілецької Громади (УСГ), а також приймали участь в роботі «Просвіти», заснуванні української кредитової спілки та заснуванні УНО та ОУК в Реджайні. Така активність батьків вплинули на її активне життя в громаді. Тяжко знайти якусь діяльність в громаді, щоб пані Люба не брала там участь. Переїзд в Едмонтон дав їй можливість зайнятися її улюбленим заняттям – співом. Вона співає в хорах: Дніпро, церкві Св. Андрія, при катедрі Св. Івана. Вона багато років була та залишається і сьогодні на Управі ОУК. Пані Люба була обрана членом Крайової Управи Союзу Українок Канади, була головою Конґресу Українців Канади Едмонтонського відділу протягом 7 років, 2007-2013, першою заступницею голови КУК ПРА, головою хору «Дніпро». У 2008 році отримала Гетьманську нагороду КУК ПРА, а також Срібну пам’ятну медаль королеви Єлізавети, “Award of Excellence” Товариства Українців Самостійників. Пані Люба була першою людиною з української діаспори, яку ми зустріли в Канаді. Дякуючи їй вся наша родина прийшла до домівки УНО в Едмонтоні. Дякуємо, пані Любо.
Лесь Залуцький народився в Києві, в родині Василя і Марії Залуцьких. Батько його був художником, а мати – піаністкою. Друга світова війна закинула родину Залуцьких до Канади, куди вони прибули у 1948 році. У 1957 році Лесь став членом танцювальної групи МУНО, яка в 1959 році реорганізувалась в украінську танцювальну групу «Шумка» під керівництвом Мирослава Куця. В 1958 році він вступає до МУНО. Протягом 25 років Лесь Залуцький допомагав Братству Українців Католиків (БУК) організовувати і проводити Дні Спадщини. У 1992 році він був обраний головою УНО в м.Едмонтон. Він також представляв УНО в Едмонтонському відділі КУК. Протягом 2006-2013 років був господарем домівки. У 2007 році за невтомну працю Лесь був нагороджений Гетьманською нагородою КУК ПРА.
Олег Вовк народився в німецькому містечку Швандорф. У 1949 році родина імігрувала до Канади і у 1958 році оселилася в місті Едмонтон. Того ж року 13-ти річний Олег потрапив до домівки Українського Національного Об’єднання (УНО) і вступив до організації Молодь Українського Національного Об’єднання (МУНО). З того часу і до сьогоднішнього дня він залишається вірним членом УНО. Він був скарбником, тепер являється господарем домівки УНО в Едмонтоні. Багато років він є членом Товариства приятелів села спадщини української культури. Його можна бачити на багатьох подіях, котрі відбуваються в українському селі.
У 2012 році Олег Вовк був нагороджений Почесною Гра-мотою Дирекції УНО Канади з нагоди 80-річчя заснування УНО. Тисячі і тисячі годин добровільної праці на користь української громади та наших організацій на протязі 56 років принесли йому Гетьманську нагороду КУК ПРА у 2015 році.
Ця зустріч була чудовою нагодою, для нових та молодих членів УНО та ОУК познайомитися з живою історією наших організацій і прикладом відданості наших ветеранів справам української ідеї на протязі більш ніж півстоліття їхнього життя.
Відкрили цю зустріч тодішня голова відділу ОУК в Едмонтоні Тамара Воротиленко та голова УНО Андрій Литвинець.
На кожного довголітнього члена наших організацій був підготовлений короткий опис їхньої діяльності і кожному з них були вручені Грамоти від імені Дирекції УНО. Вручали ці грамоти тодішня голова ОУК Тамара Вортиленко для членкинь ОУК, а голова УНО Андрій Литвинець – довголітнім членам УНО. Молодь з ансамблю Рута та діти дитячого театру студії Джерело, під керівництвом Али Семенко та члени театру Сузір’я, під керівництвом Лесі Петрів, підготували невеликий концерт. Звісно, що була традиційна чудова перекуска. Це була наша остання такого роду подія, яку ми ще встигли провести перед Ковід-19.
Ми маємо інколи багато ідей та планів. Інколи ці плани ми можемо відкласти на майбутнє і працювати над ними. Але існують ідеї і плани, які мусять бути першочерговими і робитись якнайшвидше. За цей минулий час померли ще дві довголітні членкині ОУК, Лотта Снігурович та Ліліан Мельниченко. На жаль наші ветерани відходять від нас, але ми їх пам’ятаємо і ми вдячні їм за те, що вони для нас зробили. Тепер з нагоди 90-ліття УНО та БО було б дуже важливим знайти в кожному відділі довголітніх членів і відзначити їхню працю щирою подякою. Без їхньої самовідданої праці не було б ні наших домівок, ні хорів, ні українських шкіл і ще багато чого.

Share on Social Media