Театр «Заграва» відзначив своє 70-ліття

Микола Сварник для НШ-УВ.

Український драматичний театр «Заграва» відзначив своє 70-ліття новою комплексною виставою, у якій були і гумористичні, і драматичні, і трагічні фрагменти. В неділю 10 грудня на сцені Пластової домівки ім. Гуцуляків в Етобіко з повним аншлагом були зіграні два скетчі – «Лазня» і «Ліхтарик», два фрагменти вистав «За двома зайцями» і «Мазепа» та драматичний монтаж «Незламна калина».

Скетч ‘Лазня'

Такою «репертуарною салаткою» театр немовби віддав данину трьом різним традиціям – модерній іронічній комедії з суто «діаспорним» звучанням, як у колишніх «Духах добра» і «Зеленому баняку»; традиційній фольклорній класиці, як у «Суєті» чи «Мотрі»; традиційній історично-державницькій драмі, як у «Пролісках» чи «Нескорених», колись зіграних «Загравою».

З цього поділу вибивається останній уривок, у якому тема сучасної війни ріже душу кожного глядача навіть не зображуваним драматизмом, а реальним відгуком болючих досвідчень родин, друзів і близьких, тією колективною травмою, яка просто таки висить у повітрі. Квінтесенцію цього болю і тривоги молоді актори висловили не тільки словами, а й вражаючою, емоційно наснаженою хореографічною композицією. Не дарма Оля Щурик-Ліщина, анонсуючи програму, казала і про сміх, і про плач. Сльози стояли в очах не лише у мене, і не лише у більшості глядачів «Незламної калини», але й у самих акторів, які переважно приїхали до Канади останнього року та мають, окрім акторського, і свій гіркий життєвий досвід.

Драматичний монтаж ‘Незламна калина'

Останнє лише підтверджує, що театр оперує життєвими матеріями, отримує відгук глядача не якимись абстрактними конструкціями, а емоціями, породженими пережиттями і колізіями реального сучасника. І тому внесок до «Заграви» найостаннішої хвилі приїжджих не лише доповнює колектив новими, інакшими акторами, але й приносить до нього новий драматичний струмінь.

У другій частині програми прозвучали не такі емоційні, але все ж необхідні вітання і повідомлення від офіційних осіб та споріднених колективів, а ще коротеньке, але дуже дороге, поздоровлення від бійців з лінії фронту.

Лідія Семесюк, актриса і режисер, від імені новоприбулих акторів подякувала «Заграві» за можливість займатись улюбленою справою та перелічила акторів, які брали участь у недільній виставі включно з новоприбулими.

Художній керівник театру Йосип Терлецький зачитав історичну довідку про те, як 70 років тому, 5 червня 1953 р., за ініціативою Володимира Довганюка, Андрія Ількова та Юрія Бельського була створена «Заграва». Володимир Довганюк керував театром до 1988 року. Першою виставою була п’єса «Прокурор Дальський». Перше приміщення було над гаражем, до якого заходили по драбині, але це не знеохочувало акторів проводити читання і репетиції вистав.

Всі ці перипетії і успіхи театру, акторський склад, технічний і адміністративний персонал, репертуар, маршрути гастролей та різні цікаві історії описані в солідній книжці авторства Валерія Гайдабури та Йосипа Терлецького, виданій до 60-ліття у 2013 році, і вже другий том якої готується до видання тепер.

При вході до зали Пластової домівки була зроблена невелика експозиція, яка показувала численні афіші з вистав театру «Заграва», його нагороди та вибірку публікацій. Там можна було коротко переглянути, а також зважити на руці ті томи історії, про які згадував Йосип Терлецький.

Час біжить, і ніщо не лишається таким самим. Одні організації занепадають, інші зазнають трансформації і працюють далі. Саме завдяки тому, що здатні трансформуватись за велінням часу. Якраз зараз «Заграва» переживає таку трансформацію. Дай же Боже колективові і керівництву і надалі розуміти ці потреби і приймати їх, щоб служити мистецьким запитам громади.

This article is written under the Local Journalism Initiative agreement

Share on Social Media