Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Традиція і модерн в іммерсивних виставах українських митців

Apr 20, 2023 | Ukraine, Life, Community, Canada, Featured, Arts & Culture, Newpathway, News

Тимур Полянський супроводжує грою на роялі виставу «Immersive Shevchenko: Soul of Ukraine». Світлини: М. Сварник

Микола Сварник для НШ-УВ

Видання НШ-УВ уже двічі писало про іммерсивні вистави, присвячені подіям війни, жертовності наших воїнів і стійкості простих людей під нелюдським тиском російської агресії. Це важка тема, і для висвітлення, і для сприйнятття. Але багатогранність української культури полягає ще й у тому, щоб показувати не лише свій біль, але й свою гордість та творчу натуру.

Якраз тепер, у Великодні свята, у залі Lighthouse ArtSpace, колишньому приміщенні Торонто Стар на Yonge St., наші київські творці презентували дві попередньо вже демонстровані вистави – «Immersive Shevchenko: Soul of Ukraine» та «Immersive World of Maria Prymachenko», але в новій інтерпретації, з живим фортепіанним супроводом надзвичайного виконавця-віртуоза і композитора Тимура Полянського. Подія називалась The SOUND OF UKRAINE – «Звучання України», яке поєднало елементи традиції та модерну, регіональної сільської філософії та універсального шевченківського генія як основи українськості з сучасним моментом боротьби за життя нашого народу.

Тимур Полянський супроводжує грою на роялі виставу «Immersive Shevchenko: Soul of Ukraine». Світлини: М. Сварник

Шевченко, настільки всім нам з дитинства знайомий у його пророчій поетичній творчості, розгортається перед поглядами глядачів у цілком по-іншому передуманій композиції, без слів. Показані його, також знайомі, але цілком інакше змасштабовані живописні полотна, портрети, офорти і акварельні пейзажі з його українських подорожей та з аральської експедиції. Дійсно, дивишся на нього по-новому. А ще коли автори вистави показують портрети з елементами міміки, поглядами, дивними мінами – це справді додає новий шар уяви до нібито знайомого до дрібниць Шевченка. Чудово сприймались на великому екрані детальні Шевченкові малюнки з Кос-Арала, а «Пожежа в степу», додатково підсвічена летючими іскрами та оживлена перелітними птахами, справді вражає уяву. Інша серія слайдів ілюструє Україну, нагадуючи крилате «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…»

А ось ім’я і творчість Марії Примаченко не настільки відомі поза Україною, і варті популяризації. Виставку її творів нам з дружиною пощастило оглядати наживо у Львівському музеї Шептицького якраз у жовтні минулого року, то ж «мультик» на тему лише кількох її звірів виглядав дещо спрощено, порівняно з сотнею картин у Львові. Я розумію, що стиль цього іммерсивного жанру не передбачає слів, але якраз до цієї народної майстрині мені трохи не вистачало її чудернацьких, писаних поліською говіркою коментарів, якими вона збагачувала сюжети своїх жанрових сцен із життя українського села та описи неймовірних, небачених звірів. Наприклад, ось такий підпис: «Видра бурака вирвала да не знає що робить: чи єго їсти чи посадить?» Або такий: «Коньок-горбуньок весь свет облітав і до тарілок попав» (це про польоти в космос). А до однієї картини квітів був такий підпис: «Дару красні маки людям, щоб не були гуляки. Землю святу любили і на єїй робили».

Картина Марії Примаченко, присвячена Валерію Ходемчуку

Життя зовсім не було ласкавим до Марії Примаченко. Перехворівши в дитинстві на поліомієліт, вона жила з руховими обмеженнями. Долаючи хворобу, шукала вихід для душі в народній творчості. Їй пощастило знайти собі пару, але її любий загинув на війні. Хата-музей Марії Примаченко зазнала обстрілу і пожежі в час теперішнього російського наступу під Києвом. Її своєрідне звернення до загиблого в Чорнобильській аварії Валерія Ходемчука: «Галка літає, свого чоловіка шукає, а єго негде немає. Єго тіло розлетілося по всьой Україні. Будуть рости квіточки, будуть рвати діточки, будуть до могилок нести… А моя могила у небо полетіла» звучить ще більш трагічно в контексті сьогоднішньої війни.

Одна частина показу, окрім двох іммерсивних вистав, була присвячені пам’яті загиблих захисників України, і це зрозуміло, це як завжди близько. Думаю, в наших думках уже назавжди певний куточок буде пов’язаний з усіма нашими друзями і знайомими, а також незнайомими, але рідними нам загиблими героями.

Організатори розіграли прапор Києва

А ще до виступу доєднався Павло Фондера з арією «Блаженний день, блаженний час», яка, я розумію, також відлунює великим змістом для багатьох, розлучених із своїми сім’ями, з дорогими і рідними місцями у вимушеній еміграції, і промовляє для нас усіх очікуванням святого дня перемоги.

Я вже згадував про музичний супровід Тимура Полянського – і задля того лише щоб його почути, сто разів вартувало би прийти. Його мелодії – то елегійні, то драматичні, то заміряні, то сумні, переплетені з деякими знайомими музичними темами, але дуже загалом імпровізаційні і співзвучні до сюжетів, які розгортались на стінах, створювали особливу атмосферу. Дійсно, першорядне виконання. А враховуючи те, що сам Тимур Полянський і написав цей музичний супровід, і таким чином, знав як саме слід було відтворити всі його нюанси, це було дійсно чудово. Володар театральної відзнаки – Київської Пекторалі, він також був композитором музики до фільму «Гуцулка Ксеня», за яку отримав нагороду – Золоту Дзиґу два роки тому. І також, він викладає в Університеті Грінченка та керує музичним відділом Академічного драмтеатру на Подолі.

Уляна Глинчак отримує прапор від продюсерів Наталії Делієвої та Валерія Костюка

Вже після виступу він жартував, що міг і проспати виступ після стількох годин у літаку, аеропортах та інших видах транспорту. Багатьом з нас знайоме це відчуття наступного дня після перельоту, але додайте до цього візи, кордони та інші нюанси… То ж тішимось, що Тимур все ж не проспав концерту, а міг поділитися своєю творчістю та отримав численні вітання публіки, включаючи друзів-колег. А їх, до речі, людей артистичних професій з Києва, було чимало на цій події.

Після виступу організатори розіграли прапор Києва, який дістався Уляні Глинчак. Прапор, переданий особисто від мера Києва Кличка вручали обоє продюсерів іммерсивних творів – Наталія Делієва і Валерій Костюк. Обох продюсерів і всю команду можна привітати з дуже успішним проведенням заходу. Також, я помітив, що практично вся технічна команда, що обслуговувала показ іммерсивних вистав – була українською. Це було досить несподівано. Однак, зараз всюди зустрічаємо безліч новоприбулих українців, і це дуже добре, що вони і працюють, і волонтерять, і долучаються до донесення української культури до канадського глядача.

This article is written under the Local Journalism Initiative agreement

 

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.