Микола Сварник
для Нового Шляху – Українських Вістей
Може ця п’єса не така вже й незвична, адже всі твори пишуться про життя. Незвична вона хіба що тим, що у виставі «Перший чоловік-метис Одеси» (First Métis Man of Odesa) актори грали свої власні переживання і те що з ними відбувалось протягом останніх років. Проста історія простої пари молодих людей – канадійця і українки – які зустрічаються, закохуються, долають непрості обставини, перешкоди і конфлікти, щоб перенести нове життя через океан, не загубивши свою іскру, незважаючи на всі випробування. Герої і актори Метью МакКензі і Марія Хомутова також є співавторами п’єси, а от режисером вистави є Ліанна Макух, яку, до речі, ми вже знаємо за її іншою виставою з персональними мотивами «Кров нашої землі» 2018 року. Вистава поставлена театральною компанією Punctuate! Theatre, в якій Метью МакКензі є артистичним директором.
Як і всі артистичні галузі, театр пережив кризовий «ковідний» період, і ось ми знову бачимо, як на сцені життя перемагає обставини, проходячи крізь родини та формуючи ідентичність людей. Метью, драматург і письменник, з його позитивним сприйняттям, захоплений новими враженнями в Україні, куди він подорожує по роботі. Він зачарований глибокою артистичною натурою і жвавістю актриси Маші, а вона в свою чергу захоплена його діяльною і розуміючою особистістю. Вони сходяться і тішаться життям.
Але тут раптом западають карантинні обмеження. Роман перетворюється на епістолярно-дистанційний. Це велике випробування, особливо через вагітність Маші. З величезними труднощами парі вдається поєднатись, але тут вдаряє війна. Народжується дитина, приносячи додаткові клопоти. Накладаються родинні стосунки, які разом із зовнішніми факторами доводять стресову ситуацію до конфліктної межі. Але в кінці над усім сіяє промінь надії, і любов, як у пісні, перемагає все.
Здається, схема оповіді дуже проста, але виникає, якщо задуматись, безліч питань і загроз. Перша – як зберегти правильний, щирий тон без ексгібіціонізму і позування, як не скотитися в банальність. Вистава заявлена як комедія, але тло і обставини скоріше драматичні. Скажу від себе, що на мій смак авторам-акторам вдалося створити щиру, ліричну оповідь з нотками гумору і драматизму. Вже після вистави, маючи нагоду поспілкуватися з обома героями, я сподівався почути від них щось про втому і полегшення, але ж ні – очі горіли, сердечність лилась струмком, життєвий оптимізм не вщухав.
Марія Хомутова, Леся Хичій, Ліанна Макух, Метью МакКензі і Джулі Дзерович на зустрічі з глядачами після вистави
Щодо питань, піднесених у виставі, найпершим є питання довіри і прийняття, де люди з різних світів пізнають одне одного і допомагають одне одному розкрити їхні кращі сторони особистості. Мені сподобалась лірична історія взаємопізнання, освічена блискітками, доповнена танцем і делікатною музикою, з гумористичними вставками про одеську родину і обставини подорожей.
Ця тема довіри, прийняття і пошуків взаємної згоди проходить ключем крізь усю оповідь. Хочеться аплодувати Метью, який прийняв непросте рішення стати «першим метисом Одеси», хочеться привітати й Машу на гостинній канадській землі. Мені якось віриться в гордість прийняття українськості метисом Метью, з якою повагою він вимовляє ім’я Шевченка, як він старається розповісти світові про хоробру боротьбу України за визволення від російського поневолення. Власне й сама вистава є, до певної міри, такою прокламацією українськості в цей непростий воєнний час. Дуже зворушливим і душевним є й друге бачення всієї історії очима Марії Хомутової, чудової актриси, а також хороброї і рішучої молодої жінки, розуміючої, доброї, творчої, із складним внутрішнім світом, з м’яким гумором, але з незалежним характером.
Питання ідентичності звучить у виставі і в гумористичному, і в реалістичному, і в драматичному ключі. Метью, в якому є індіанська і шотландська кров, духом відчуває російську імперську загрозу, в яку Марія з її прадавньою одеською родиною історією, не може навіть повірити. Але хмари згущуються, епідемія, а потім повномасштабна російська агресія ледве не розлучають пару. Непрості рішення і драматичні подорожі, адаптація Маші до реалій Канади, проблеми побуту і стосунків, вплив рутини догляду за малою дитиною, врешті бунт творчої натури молодої жінки проти життєвих обмежень – все це показане і достатньо лаконічно, і динамічно, і цікаво, не на шкоду правдивості.
Слід сказати, що вистава вже була показана або ще буде йти, крім Торонто, у Вінніпезі, Кемлупс, Саскатуні, Едмонтоні та Ванкувері.
Хочу додати, що в той день, 1 квітня, вистава супроводжувалась забавою Ukrainian Community night, де виступили Ліанна Макух з подяками глядачам (до речі, зал був повнісінький), а також Джулі Дзерович, МР, на окрузі якої є сам театр «The Theatre Centre», та Леся Хичій, яка поздоровила всіх від Конґресу Українців Канади. Вистава вдалася, частування було по-українськи щирим, і незважаючи на пізню годину, хотілось іще спілкуватись з немалим колом знайомих і навіть незнайомих, яких розворушила і зворушила ця така типова і така надзвичайна історія.
This article is written under the Local Journalism Initiative agreement
Share on Social Media
