Павло Лопата для НШ-УВ, Торонто.
Рецензія на книгу: Христина Береговська: “Святослав Гординський-творчість за пів століття“, В-во “АПРІОРІ“, Львів, 2017, стор. 206
Кінцем минулого 2017 року Христина Береговська, авторка цікавого тексту про мистця Святослава Гординського, здала увесь зібраний нею матеріял до друку 28 листопада. Таким чином, монографічне видання побачило світ, над котрим понад два роки Х. Береговська старанно трудилася. З появою цієї знаменитої публікації, Береговська приїхала зі Львова до Торонто, щоб презентувати свою книгу в присутності добірної української спільноти в приміщенні галерії Канадсько-Української Мистецької Фундації (КУМФ), що й відбулося 21 грудня.
Образотворче видання насправді вагоме тим, що воно вийшло майже чверть століття після смерті С. Гординського, тобто досить довго очікуване. Цей мистець вповні собі на це заслужив, бо ще за життя про його друзів-мистців і приятелів-фахівців з пензлями у руках було видано кілька мистецьких альбомів (“Михайло Дмитренко“, Детройт – Нью-Йорк, 1990).
У книжці, крім передмови і післямови Х. Береговської та коротких вступних приміток Данила Лубківського (сина Романа (1941-2015), Олександра Федорука й Ростислава Шмагали – відомих мистецтвознавців, є два головні розділи: 1. Формування творчої особистості С. Гординського під час його життя у Львові, Парижі та Берліні, 2. Період творчості мистця в США. До розділів належать ще й кілька окремих, коротко кажучи, підтекстів, в яких Х. Береговська веде мову про важливість школи у Львові Олекси Новаківського та трирічне навчання Гординського в ній (1924-1927); про початкові його мистецькі праці з тих же самих років; про стажування художника в Парижі, де побував двічі та про його пошуки нових форм творчості; схвальні відгуки на його графічні роботи, що інколи подавав їх на всякі виставки, а також про великий вклад організаційного вміння Гординського після його повернення з Парижу для заснування Асоціяції Незалежних Українських Мистців (АНУМ) у Львові та його спостерігання за пульсом життя цієї організації.
Монографія молодої Х. Береговської наповнена різними епізодами з еміграційного життя художника, тернистими доріжками, які вели в невідоме, через Лемківщину, Словаччину, Німеччину, звідки 22 вересня 1947 року виїхав до США.
Еміграція, побут і творчі зусилля С. Гординського в Америці не були простими. Щоденне життя вимагало не лише мистецької продуктивності, але теж і матеріяльної, щоб забезпечити своє існування. Про це та всяке інше змагання українського художника в інакшомовному та культурно-мистецькому середовищі цікаво розповідає дослідниця Х. Береговська. Вона, без перебільшення, торкнулася досить успішного, майже сорокасемирічного періоду роботи Гординського як маляра, автора багаточисленних жанрових і станкових картин, ілюстрацій для книжок і журналів, українського майстра екслібрісу, й зокрема мистця-монументаліста й копіткого знавця церковного іконопису. Хоч він раніше не займався малюванням ікон, але строгий протест мистця проти шаблонного розпису різних церков в Америці італійськими фірмами, для одної з яких він працював, наштовхнув Гординського працювати самостійно, щоб таким способом набути для себе теоретичні й практичні знання сакрального мистецтва й збагатити новозбудовані українські церкви ікономалярськими традиціями з часів Київської Русі-України.
На цьому місці слід підкреслити, що багатогранна творча праця Гординського вимагала після його смерті, що настала 8 травня 1993 року, плеяду добрих знавців ділянок культури, щоб правильно окреслити портрет і тло цієї непересічної постаті, яка присвятила усе своє життя для творчого вияву. Як типовий український гуманіст, не обмежувався до одної, обраної ним спеціяльності, а як добрий фахівець свойого діла, був самобутнім, був новатором, і був тим, якого потребував час, український народ, українська інтелігенція та українське духовенство як в Україні, так і поза її межами-в Европі, Америці, Канаді, Австралії та деінде. Таким знавцем мистецької творчості Гординського, дослідницею його життя, яка використала живописні та графічні твори художника із збірок приватних колекцій в Америці та музеїв і бібліотек в Україні, перед нами стала Христина Береговська – докторант Львівської академії мистецтв та авторка кількох книжок, зокрема “Святослав Гординський про мистецтво“ (мистецтвознавча спадщина мистця та вченого-статті, рецензії тощо, 2014).
Чепурна книжка, якої важливий текст надрукований на крейдяному папері, що появилася за допомогою Фундації проф. Петра й Аделаїди Цимбалістих та Релігійного Товариства “Свята Софія“ в Римі, містить ще й окремі переліки літератури, електронних джерел, ілюстрацій, наукових публікацій Гординського та перелік храмів, в яких він працював як художник-монументаліст. “Іменний покажчик“ подано на сам кінець монографії. Багато сторінок з твердою обкладинкою книги наповнені численними кольоровими фоторепродукціями та кількома чорно-білими графічними та іншими працями С. Гординського.
Ця цінна книжка має і свої недоліки. Її сторінки тримаються скобками, дешево використаними у складані книги. Гортаючи її сторінки, напр.: 27-46, 51-70, 97-118, 123-142, вони не тримаються між собою разом. Стосовно кольорових репродукцій, то насмілююсь висловити свою власну думку – вони, на жаль, низької якості, передусім із стінописних робіт в інтер’єрах, з іконостасів та з поодиноких ікон у декотрих храмах. В тексті пропущено літеру “р“ у наведеному прізвищі Гординського (стор. 76). Картині під числом 45 дано невідповідну назву, бо село Жегестів (Жеґестів) не польське, а суто лемківське, що находиться на території теперішньої Польщі. У переліку літератури під номером 247 закралася помилка. Двомісячний журнал, в якому надруковано обширну статтю автора цього матеріялу, має назву “Дукля“, що регулярно появляється друком в місті Пряшів, на Словаччині. Помилково подано назву німецького міста “Карфельці біля Мюнхена“ (повинно бути Карльсфельді), а також дату виставки у Мюнхенському національному музеї (стор. 65, повинно бути 10-26 січня) та число українських мистців-учасників виставки (стор. 66, повинно бути 48). Було б доцільно Х. Береговській однаково в книжці наводити ім’я Патріарха Сліпого Йосифом, замість Йосипа (стор. 142).
На кінець варто додати, що книга “Святослав Гординський – творчість за пів століття“ Х. Береговської була дуже потрібною. Вона сповнила свою місію, виповнила прогалину та виконала свою значну роль культурно-мистецького призначення. Вона повинна захопити кожного читача, й передусім широке коло шанувальників українського образотворчого мистецтва, якого метром, подвижником і представником був невтомний і консеквентний Святослав Гординський.
Share on Social Media
