The family of Ivan “John” Hryhorovch Danylchenko, age 98, are heartbroken to announce his passing on October 7, 2023 as the result of a tragic accident on his much-loved farm in London, Ontario.
Ivan was born in the village of Lutenka, in the Poltava Oblast of Ukraine on June 22, 1925. His parents were prosperous peasants who owned a small farm. In 1932 the communists confiscated all their assets due to collectivization. The family suffered through the terrible famine (Holodomor), which claimed the life of his young mother who had given her food to Ivan and his younger sister, Nastusia. Ivan would always be brought to tears whenever he would recount the death of his mother through starvation. Ivan may be seen telling the story of this period of his life on video at: https://www.youtube.com/watch?v=eJybDLY362o
In 1943, as masses of people fled from a second wave of Soviet occupation, Ivan left home on foot, heading on a long journey westward with nothing but the clothes on his back. “Lice were devouring me and I could barely cope,” he said.
In the end, he ended up in Austria in 1944 where he worked as a firefighter. After the war ended, he worked for the British army until 1947 when he applied to immigrate to Canada. He quickly was accepted and left on a contract to work in the forests near Chapleau in northern Ontario.
In 1950 Ivan left Chapleau and moved to Toronto seeking new opportunities. He soon got a position at Massey-Ferguson where they manufactured agricultural implements including tractors, combines, etc. He worked there for 33 years until his retirement.
While working at Massey-Ferguson, Ivan frequented a restaurant run by the Bozdek family who were also recent immigrants, from the village of Opishnya in Poltava. There he met and fell in love with a waitress, Nadia Bozdek. They married in 1952 and had two sons, Gregory (1953) and Victor (1957). Ivan was proud to say that both of his sons finished 10 grades of Ukrainian school and to this day they speak fluent Ukrainian.
Throughout his life in Canada, Ivan was devoted to keeping alive the memory of his homeland. To that end, he took on many organizing and leadership roles in various community, church and youth organizations that benefitted both his beloved Ukraine and his adopted country of Canada.
He was extremely active with the Ukrainian Orthodox Church. Among his many duties over the years, he was head of the church council at St. Demetrius (3338 Lake Shore Blvd W.) in Etobicoke where he was also head of the Ukrainian school committee.
He organized and was director of summer camps for the Organization of Democratic Ukrainian Youth (ODUM) for 20 years both in Oakville and London Ontario. He was also the director of the St Volodymyr Cultural Centre in Oakville for five years, and served as a member and deputy chairman of the Cultural Centre in London.
For his work with youth, Ivan was awarded a Gold Trillium by the Province of Ontario. In addition, he was awarded a Certificate of Honour by the council of St. Volodymyr Ukrainian Orthodox Church for the hard work associated with the St. Volodymyr Cultural Centre in Oakville.
On his farm in London, Ivan was in his element. Those of us who had the good fortune to visit him there will remember him bombing around on his golf cart, walking in his hardwood forest, chopping wood for the winter, growing outsized garlic from Ukraine and puttering in barns fixing tractors. He was a man who could build anything out of anything. He had the ability to design an item in his head and then set about to create it. His work ethic could exhaust the rest of us. In his “spare” time, Ivan ran a commercial apple orchard on Indian Road in Mississauga (when it was still farmland), and subsequently acted as general contractor for a house he built there. Never one to be idle, in retirement Ivan bought the farm in London and renovated its century-old farmhouse, largely by himself.
To say that he was a survivor is an understatement. Although he was 98, his health was excellent and his death was truly unexpected. He had not only survived hardship in Ukraine, the Second World War and subsequent immigration to Canada, but he kept on overcoming whatever life threw at him.
Ivan is survived by his wife of 71 years, Nadia; sons Gregory (Janice Neelands) and Victor (Christina Broadbent); granddaughters Tamara Danylchenko and Alexa Danylchenko (Derek Foster); sisters-in-law Maria Dubyk and Zena Andrushenko; brother-in-law Walter Bozdek (Marta Kornijenko); nieces Vera, Luba and Nadia Dubyk; second cousin Lily Danylchenko Bellm (Richard Bellm) of Oakville; and family in Ukraine.
He was predeceased by his parents Gregory and Maria, sister Nastusia and brother Gregory, all of Ukraine; by his nephew Matviy Bozdek, cousin Wasyl “Bill” Danylchenko and brother-in-law Wasyl Dubyk, all of Toronto; and by his brother-in-law Walter Andrushenko of California.
He was truly a great man, much beloved by his family and by friends, many who have predeceased him.
May his memory be everlasting.
___________________________________________________________
Сім’я 98-річного Івана «Джона» Григоровича Данильченка з великим жалем повідомляє про його смерть 7 жовтня 2023 року внаслідок трагічного випадку на його улюбленій фермі в Лондоні, Онтаріо.
Іван народився в селі Лютенька Полтавської області України 22 червня 1925 року. Його батьки були заможними селянами, власниками невеликого господарства. У 1932 році під час колективізації комуністи конфіскували все майно. Сім’я пережила страшний голод (Голодомор), від якого загинула молода мати, яка віддала їжу Івану та його молодшій сестрі Настусі. Іван завжди плакав, коли розповідав про смерть своєї матері від голоду. Іван розповідає історію цього періоду свого життя на відео за адресою: https://www.youtube.com/watch?v=eJybDLY362o
У 1943 році, коли маси людей бігли від другої хвилі радянської окупації, Іван пішки пішов з дому, вирушивши в довгу подорож на захід ні з чим, в чому був. “Воші пожирали мене, і я ледве терпів”, – говорив він.
Зрештою в 1944 році він опинився в Австрії, де працював пожежником. Після закінчення війни він працював у британській армії до 1947 року, а тоді подав заяву на імміграцію до Канади. Його швидко прийняли та залишили за контрактом працювати в лісах біля Шапло на півночі Онтаріо.
У 1950 році Іван залишив Шапло і переїхав до Торонто в пошуках нових можливостей. Невдовзі він отримав посаду в Massey-Ferguson, де виробляли сільськогосподарське обладнання, як от трактори, комбайни тощо. Він працював там 33 роки до виходу на пенсію.
Працюючи в Massey-Ferguson, Іван часто відвідував ресторан родини Боздек, які також були нещодавніми переселенцями з села Опішня на Полтавщині. Там він зустрів і закохався в офіціантку Надю Боздек. Вони одружилися в 1952 році і мали двох синів Григорія (1953) і Віктора (1957). Іван із гордістю казав, що обидва його сини закінчили по 10 класів української школи і донині вільно розмовляють українською мовою.
Усе своє життя в Канаді Іван віддано зберігав пам’ять про свою батьківщину. З цією метою він взяв на себе багато організаторських і керівних ролей у різних громадських, церковних і молодіжних організаціях, що принесло користь як його улюбленій Україні, так і його новій батьківщині Канаді.
Він був надзвичайно активним в Українській Православній Церкві. Серед його багатьох обов’язків протягом багатьох років він був головою церковної ради церкви Св. Димитрія (3338 Lake Shore Blvd W.) в Етобіко, де він також був головою українського шкільного комітету.
Він 20 років організовував і був директором літніх таборів Організації Демократичної Української Молоді (ОДУМ) в Оквілі та Лондоні Онтаріо. Він також був директором Культурного центру Святого Володимира в Оквіллі протягом п’яти років, а також був членом і заступником голови Культурного центру в Лондоні.
За роботу з молоддю Іван був нагороджений відзнакою Золотим триліум провінції Онтаріо. Крім того, він був нагороджений Почесною грамотою ради Української Православної Церкви Святого Володимира за сумлінну працю, пов’язану з Культурним центром Святого Володимира в Оквілі.
На своїй фермі в Лондоні Іван був у своїй стихії. Ті з нас, кому пощастило побувати у нього там, пам’ятають, як він їздив на своєму візку для гольфу, гуляв у своєму листяному лісі, рубав дрова на зиму, вирощував величезний часник з України та порався у коморі, ремонтуючи трактори. Він був людиною, яка могла з будь-чого побудувати що завгодно. Він мав здатність розробити предмет у своїй голові, а потім створити його. Його завзяття могло виснажити всіх нас. У свій «вільний» час Іван керував комерційним яблуневим садом на Індіан-роуд у Місісазі (коли це ще було сільськогосподарське угіддя), а згодом виступив генеральним підрядником будинку, який він там збудував. Ві ніколи не нудьгував, і на пенсії купив ферму в Лондоні та відреставрував її столітній будинок, здебільшого власноруч.
Сказати, що він був непересічною людиною – нічого не сказати. Незважаючи на те, що йому було 98, його здоров’я було чудовим, а смерть була справді несподіваною. Він не лише пережив труднощі в Україні, Другу світову війну та подальшу імміграцію до Канади, але й продовжував долати будь-які життєві труднощі.
У Івана залишилася дружина Надія, з якою він прожив 71 рік; сини Грегорі (Дженіс Нілендс) і Віктор (Крістіна Бродбент); онучки Тамара Данильченко та Алекса Данильченко (Дерек Фостер); Марія Дубик та Зена Андрушенко; шурин Вальтер Боздек (Марта Корнієнко); племінниці Віра, Люба та Надія Дубик; двоюрідна сестра Лілі Данильченко Беллм (Річард Беллм) з Оквіла; та родина в Україні.
Раніше в Україні померли його батьки Григорій і Марія, сестра Настуся і брат Григорій. Померли також племінник Матвій Боздек, двоюрідний брат Василь «Білл» Данильченко і Василь Дубик (Торонто); і Уолтер Андрушенко (Каліфорнія).
Він справді був великою людиною, якого дуже любили його сім’я та друзі, багато з яких померли до нього.
Вічна йому пам’ять.
Share on Social Media
