Оля Ліщинська, член МОУГ “Четверта Хвиля”.
Це надзвичайне гасло Анна Кісіль обрала провідним для свого короткого земного життя. Минає рік, як ми шукаємо світло, що йшло до кожного з нас з її сонячної душі. Шукаємо і чекаємо з надією, що вона ось-ось повернеться чи то з чергової поїздки в материнську Україну, чи то з річних зборів Світового Конґресу Українців в одній із європейських країн, чи то зі Сполучених Штатів Америки, де її обрали Головою Світової Федерації Українських Жіночих Організацій.
Але “Непідвладний людині крокує час”, як писала сама Аня в одному з віршів. Він невпинно плине повз нас, не залишаючи нам жодної можливості його призупинити чи трішки сповільнити.
Смуток, печаль, туга, які спочатку охоплюють душу, переростають у невимовний біль. Біль переходить у розпач, розриває серце на шматки від усвідомлення того, що ми її більше ніколи не побачимо і не зустрінемо в нашому земному бутті! Щоб вийти з цього стану, варто зануритись у глибину Аніної поезії, де вона постає як неординарна і багатогранна особистість. Саме через вірші достеменно пізнаєш Анін світогляд, її надзвичайну і патріотичну позицію, її життєві принципи і зміст її життя. А ще починаєш усвідомлювати, що за її милою і лагідною посмішкою насправді ховалася надзвичайно чутлива та багатостраждальна душа!
“Душе моя – зранена птице!” – так трепетно Аня ділиться з нами своїм душевним станом, ховаючи від кожного з нас свої фізичні болі, свої хвилювання і проблеми. Навіть у період боротьби з тяжкою недугою.
У вірші: “Забери в мене страх” Аня щиро й відверто зізнається, що боїться: “Коли брешуть у вічі”, “Коли зраджують друзі”, “Як немає віри”, “Як брехня звитяжить”. І повідомляє нам про головний страх свого життя: “Себе боюсь загубити”. Ось це “себе”, я вважаю, є константою її громадянської позиції, адже вона зуміла зануритися в своє особисте его, в своє “Я”. А це одна з якостей, якими володіє не кожен із нас. Як знайти рівновагу між тим, що хочу, що маю і що мушу? Між цими трьома рушійними силами людського життя і сховане наше внутрішнє осердя – наш особистий егоїзм, наше “Я”.
“Ми всі – егоїсти!” – пише Аня і можливо саме тому поділяє людей на слабких і сильних особистостей! До слабких відносить тих, яким “гординя точить нутро…”. Сильними вважає “лишень одиниці”, бо в цей складний час:
“Прості та наївні ці душі
для когось живуть, творять добро, –
невидимі нам, хоча всюдисущі”.
Але, як продовжує Аня:
“На них і тримається наша земля!”.
Звісно, що Аня також серед Велетнів і Титанів нашого часу, які тримали й тримають над нами наше українське небо. Про таких кажуть: “жінка – воїн”, а я додам: “істинна жінка – українка третього тисячоліття”.
Та по життю Аня була дуже скромною. Ніколи у спілкуванні з людьми не вивищувала себе над іншими, а навпаки – вміла свої заслуги і досягнення подати як результат спільної праці багатьох людей чи то цілої організації. Вона не поділяла нас на “своїх” і “чужих”, на добрих і лицемірів, на корисних собі чи ні, на талановитих і тих, яких небеса не обцілували, на успішних і тих, які не досягли професійного злету. Не поділяла нас при зустрічах на ближчих і далеких. Усім намагалася при потребі допомогти. Водночас горнула нас до себе то як матір, то як сестра, то була нам найкращою подругою, то другом.
Бажаючи нам усім добра, Аня нагадує в одному з віршів, що ми обов’язково підемо “кудись туди”. Можливо, цей час переходу із земного життя у вічне є найважливішим. Ніхто його за когось не зможе відробити, відкупити, заступити – ні ми за своїх дітей, ні наші діти за наших внуків, ні наші батьки за нас! Так – це Господнє табу, над яким людство безсиле! Аня завбачливо спрямовує наш розум до цього важливого процесу:
“У чому зміст життя?
що візьмемо з собою в майбуття?
на що розтратили свої роки?”
Окремо Аня звертається до тих, хто надає перевагу матеріальному, а не духовному:
“Бідні душею не хочуть знати, що живуть тільки зараз: мить тривання – одна”. Нагадує, що найбільше наше багатство, коли ”Сміхом переповнюється хата”, коли “щастям переповнюється дім”, коли ”місця в ньому стане всім!”.
Біля Ані завжди було тепло, надійно, впевнено. Вона не принижувала, не критикувала, не докоряла. Поруч із нею ми й самі ставали іншими: добрішими, активнішими, згуртованішими, ціле-спрямованішими. Аура навколо неї, її внутрішній магнетизм і душевна енергія несли у світ навколо Любов, Повагу, Доброту. Поруч із нею неможливо було бути жорстоким, лицемірним, зухвалим, черствим!
На зустрічі з людьми Аня завжди йшла з відкритим серцем і щирою душею. Чи то на збори, чи на заходи Міжнародної організації українських громад “Четверта Хвиля”, чи то на проведення культурно-мистецьких програм української громади, чи то на Богослужіння у храмах. Аня прощала усім і давала людям час і шанс на виправлення та становлення.
У вірші “Друзям” вона залишає нам свої заповіти:
“Треба хвилини слабкості пережити,
треба дружбою нашою дорожити
не підкупатись, не оступатись,
не продаватись, не відступатись”.
Аналізуючи феномен Ані, роздумуючи над її життям, ставлю собі запитання, де вона брала наснагу, звідки черпала енергію для життя. Звісно, головним джерелом для відновлення сил були її любі онуки та прекрасні діти. Але ж вона водночас професійно господарювала в ресторані “Золотий Лев”, і він уже став одним із культурно-мистецьких центрів для української громади Торонто і не тільки. Також Аня залишалась координатором Міжнародної Організації Українських Громад “Четверта Хвиля” та Міжнародної громадської організації українців “Четверта Хвиля”, створеної 19 серпня 2006 року в Києві, виконувала обов’язки Голови Комітету з культури у Світовому Конґресі Українців, Голови Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, а ще була дуже доброю донькою для своєї мами, надійною сестрою, вірною подругою, хорошим другом.
Напевно, такою працездатністю і такими якостями могла володіти лише Людина, яка ставила перед собою надто Високу Мету і мала надзвичайну мотивацію! Аня сама дає нам відповідь:
“Є любов, що зібрала в єдине нас, розкиданих в різних країнах,
поєднала в родинному колі, щоб підняти Вкраїну з руїни”.
І Аня поспішає жити, щоб залишити після себе якомога більше добрих справ. Пише:
“Скільки радості в творенні, в дії”. Всім своїм єством занурюється у конференції, конгреси, форуми, збори, фестивалі, презентації, виставки, благодійні акції. Щоб фізично не здатися, звертається до Господа:
“Боже…прошу Тебе про одне тільки: сили додай, будь зі мною завше…віри й надії додай мені… і мудрості дай зрозуміти те, чого я не можу змінити”.
Напевно, як і всі ми, вона намагалася зазирнути у світ задзеркалля, де земне життя переходить у вічне. Передбачає ще у 50 років, що цей час дуже близько:
“Та тільки дні відстукотіли. мої літа…
життя – мов сон, мигне, мов мить…
цікава гра на певний час далась тобі…”
Не нам судити про Господній промисел: Господь дав, Господь забрав! Та ми, як свідомі українці, дорогі мої друзі, маємо пам’ятати про Вкраїну, яку потрібно звільнити від ворожої агресії, якій потрібно допомогти зміцнити економіку, але, на жаль, уже без нашої Ані. І кожен рядок, написаний вище – це моя вдячність Господу за подаровану мені унікальну мить – жити поруч з Анною Кісіль в останні роки її життя. І кожному з вас, дорога моя Українська Родино, за те, що ви разом з Анею творили, діяли, давали одне одному наснагу в цю дивовижну епоху на ймення АННА КІСІЛЬ!
Будьмо добрішими, допомагаймо одне одному, будуймо, укріпляймо, розвиваймо наш Український Простір там, де ми є. Не оглядаймось постійно назад, у минуле, у вчорашній день. Не ображаймось одне на одного за те, що хтось не усміхнувся, не так привітався, вчасно не сказав “дякую”, не зателефонував, коли ми чекали… Усі земні чвари й непорозуміння – така дріб’язковість і нікчемність у порівнянні з тим, які завдання постають перед нами в майбутньому.
Гуртуймося, єднаймося, мобілізуймося навколо Аніних заповітів, її ідей, започаткованих нею програм. Зміцнюймо свої крила для потужного злету заради того, щоб у центрі Європи постала могутня, незалежна Українська Держава. Це була заповітна мрія Великої Українки і вірної Доньки українського народу Анни Кісіль! Це буде найбільша вдячність їй за жертовне служіння кожному з нас, двадцятимільйонній українській діаспорі, рідній, материнській Україні.
З люб’язного дозволу сім’ї, збірку поезій Анни Кісіль “Висока осінь” розміщено на сайті МОУГ “Четверта Хвиля” https://www.4th-wave.org
Share on Social Media
