Юрій Левикін, Київ.
Минулий тиждень видався в українському політичному просторі бурхливим. 16 лютого Верховна Рада заслухала звіт Прем’єр-міністра Яценюка. Робота Уряду була визнана незадовільною, за це рішення проголосували 247 народних депутатів. За кілька хвилин ті самі депутати не змогли відправити уряд у відставку, бо набрали лише 194 голоси. Під час обговорення звіту депутати не обмежували себе у формулюваннях, часто підміняючи емоційними звинуваченнями думки про майбутнє країни. Результат – неприємний присмак у роті і головний біль. Подібний стан в анекдоті називається “недоперепив” – випив більше, ніж міг, але менше, ніж хотів…
Після цього бурхливого вечора з коаліції вийшли фракції “Батьківщини” і “Самопомочі”. Очільниця “Батьківщини” пані Тимошенко спробувала зробити з цього яскраве шоу, але ситуація залишилась геть незрозумілою. З одного боку, так виглядає, коаліція розпалася, а, з іншого, вона жива. У вересні минулого року Радикальна партія Ляшка вийшла з коаліції, але, як тепер з’ясовується, депутати фракції особистих заяв про це не писали. Це таке українське ноу-хау: коаліція формується фракціями, але на підставі особистих заяв депутатів. Тобто фракція з коаліції може вийти, а депутат, якщо не забрав заяву, продовжує у ній перебувати, не обмежуючи себе у опозиційній риториці і голосуючи, як права рука забажає. Як мудрі люди, депутати Верховної Ради на три тижні відклали сесійні засідання, аби не лаятися привселюдно у залі.
За тиждень було озвучено кільканадцять версій заколоту щодо провалу відставки уряду Яценюка, починаючи від змови олігархів, несумлінності депутатів, яким саме у цей час закортіло вийти з зали, і закінчуючи окриком західних партнерів, які “наказали зберігати єдність”. Жодна з версій честі українським політикам не додає. Проте сталося так, як сталося.
Єдиною можливою жертвою цієї імпрези став Генеральний прокурор Шокін, який на заклик Президента написав заяву про відставку і пішов у відпустку. Поки він у відпустці, звільнити його за українським законодавством неможливо. А якщо, не дай Боже, під час відпустки йому прийдеться поправити здоров’я, то відпустка буде продовжена на час лікарняного. Це загальновідомі чиновницькі ігри, коли треба перечекати бурю. Принаймні у Генпрокуратурі вже повідомили, що вони не виключають будь-якого розвитку подій – і відставку, і повернення Генпрокурора до роботи.
Субота й неділя, коли Україна тужила за Героями Небесної Сотні, ознаменувалися ганебною виставою під претенційною назвою “Третій Майдан”. Екстремісти, очолювані людиною, що представляється “командиром батальйону ОУН”, побили шиби у офісі Ріната Ахметова та двох банків, що мають російське коріння. “Протестувальники” відзначилися крадіжкою особистих речей співробітників банків.
На Майдані Незалежності група людей, що назвалася “Революційними правими силами”, спробувала встановити намети і закликала киян “нести їм теплі речі, дрова й їжу”. Пізніше вони оголосили, що вимагають відставки президента, прем’єра, Голови Нацбанку, Секретаря РНБОУ, нардепів, виборів нового прем’єра шляхом народного обговорення у термін трьох днів і перемоги над Москвою. За ці “вимоги” “Майдан” мав стояти безстроково. Російські ЗМІ одразу ж вкинули в ефір “качку” про “загибель 67 людей під час масових протестів на Майдані у Києві”. В понеділок від “безстрокового стояння” біля Стели Незалежності залишився сиротливий намет та кілька плакатів. Усе це виглядало би витівками не зовсім адекватних людей, якби спікерами від “повстанців” не виступили колишні депутати Кармазін і Хмара.
Немає сенсу множити балачки, чи була “рука Москви” у всіх цих подіях, чи це передвесняне загострення у “корисних ідіотів”. Важливіше усвідомити причини і шлях до виходу з неприємної ситуації, в яку ми зайшли з власної волі чи нездарності.
Перше. Надії на те, що два сильних лідери – президент і прем’єр-міністр будуть взаємно контролювати один одного і разом будуть рухати країну по шляху реформ, не справдилися. Причина у тому, що ми сприймаємо президента та прем’єра, як особистості, а маємо сприймати і змушувати їх самоусвідомлювати себе як інститути з чітко визначеними функціями і повноваженнями. Вони не є власниками держави й ресурсу, а лише найманими менеджерами.
Друге. Наші можновладці поки не готові приміряти на себе сказане Берні Сандерсом: “I say to my Republican colleagues: worry less about your campaign funds, and worry more about your grandchildren and the future of our planet.” Слово “майбутнє” для них красива, але порожня обгортка, у яку можна заховати власні сьогоденні інтереси.
Третє. Україна стараннями Небесної Сотні, добровольців, волонтерів, небайдужих громадян починає виходити з-під зовнішнього управління, що нав’язувала нам “братська Москва”. Нинішні “еліти” не бачать іншого шляху, як передати зовнішнє управління іншим акторам – Євросоюзу, МВФ, комусь сильнішому й розумнішому – бо бажання заробити грошей на власну кишеню, користуючись владними перевагами, загороджує необхідність розбудови держави як інституту забезпечення можливостей для всіх. В Україні всі грають у “короткі ігри”, а нам потрібна довга історія навчання й підготовки нової еліти та формування суспільних інститутів.
Цікаво, що соціальні мережі відреагували на всі ці події цілком іронічно без жодного розпачу. Тому втілюймо відоме гасло Данила Яневського: “Кохаймося! Любов переможе!” Для України це життєво важливо, бо нас стає все менше, а Україні потрібне майбутнє.
Share on Social Media
