Новий Шлях.
Ще у далекому 1965 р. на вулиці Блур в Торонті з’явилася перша туристична фірма в українській громаді, Bloor Travel. Засновником фірми був відомий громадський діяч Маркіян Когут (1926-2013), його партнером був Ігор Курилів. Зараз власницею і менеджером агенції є Тетяна Лепка, яка працює тут з 1990 року.
Bloor Travel надає обслуговування як для бізнес-подорожей, так і для проведення відпусток, допомагаючи організовувати подорожі від їх першої до останньої хвилини. Одним з основних напрямків роботи агенції є комплексне обслуговування бізнесових подорожей, так званий full-package service: забезпечення квитків на літак, готелів, винайм авт чи забезпечення подорожей з летовища до готелю та інших місць, страхове і медичне забезпечення. Для сильно зайнятих бізнес-клієнтів агенція пропонує додаткові послуги, такі як реєстрація на літак, виписка boarding pass, перенесення квитка, продовження готелю чи винайму авта, тощо.
Агенція може забезпечити відпустку у будь-якому кінці світу. Оскільки серед клієнтів Bloor Travel багато українців, Bloor Travel часто організовує подорожі в Європу. Тетяна Лепка походить з колишньої Югославії, отже вона має великий досвід в організації подорожей у колишні югославські країни – Хорватію, Сербію, Боснію, Чорногорію. Часто фірма організовує так звані custom tours, коли люди, що відвідують свою родину в одній країні, продовжують подорож, наприклад, по Європі, – літаком, поїздом чи автом.
Переваги використання послуг Bloor Travel порівняно з самостійним плануванням подорожі полягають у тому, що фірма використовує свій величезний досвід і знання для формування найкращої ціни і найвигідніших варіантів подорожі. По-перше, Bloor Travel досліджує усі опції на ринку подорожей і вибирає найкращу за критерієм ціна/якість. Крім того, через розмову з клієнтом агенція визначає, чого той насправді хоче і пропонує найкращий маршрут. Як каже Тетяна, «Наприклад, клієнт може звернутися і сказати «я потребую квиток до Києва». Але насправді в його планах є відвідати родину десь в іншому місці або також подорож по Європі. І виявляється, що цьому клієнту потрібно не лише квиток до Києва, але треба скомбінувати, наприклад, летіти до Києва, а вертатися з Амстердаму чи Франкфурту, чи іншого міста Європи. Такий додатковий сервіс це великий плюс – ми посвячуємо час для клієнта, і виходить дешевше і зручніше. Ми підшуковуємо інші опції, на готелі, трансфери, місцеві пам’ятки, які можна відвідати. Я якраз роблю одному клієнту тур по Франції «все включено» автобусом. Він в Парижі буде тільки два дні і думає, що на Ейфелеву вежу зможе глянути лише здалека через те, що там довжелезні черги, а він мріє на неї вилізти. То ми додатково купили йому квиток, який гарантує йому прохід на другий рівень Ейфелевої вежі о визначеній годині».
Для тих, хто хоче заощадити час, плануючи і організовуючи такі подорожі, потреба у використанні послуг Bloor Travel є очевидною, оскільки на те, щоби самостійно зробити таку роботу, можуть піти довгі години, а то і пару днів. Крім того, треба врахувати можливість економії на цінах, оскільки агенція завжди може підібрати більш дешеві варіанти. У випадку більш простих варіантів подорожей, замовляючи квитки через Bloor Travel, частіше за все ви не переплатите порівняно з тим, якщо будете шукати квитки самостійно. Також завжди є імовірність того, що агенція знайде більш вигідний варіант.
Як каже Тетяна Лепка, «Bloor Travel дуже радо приймає нових клієнтів, корпоративних та індивідуальних. Чи ви їдете у відрядження, чи у відпустку, ми знайдемо для вас найкращий варіант. Є різні типи відпочинку і різні вимоги клієнтів, і наш сервіс оснований на тому, щоби знайти клієнту те, що йому потрібно».
Ми також поговорили з Тетяною про історію Bloor Travel. Довгі роки, до здобуття Україною Незалежности, найважливішою частиною бізнесу агенції були тури в Україну. В той час з Канади в Україну не можна було поїхати просто так, а в основному – у складі організованих груп. Засновник Bloor Travel Маркіян Когут на початку 1960-х років організував першу таку групу, ще працюючи у агенції Post House Travel. З тих пір ці тури стали регулярними.
Тетяна Лепка згадує розповіді про ті часи від Маркіяна Когута та Ігоря Куриліва, зокрема про те, які подарунки везли тоді канадські українці до України: «Найчастіше везли українські хустки, які тут можна було купити. Жінки купували ті хустки і обмотувалися ними, оскільки через митницю можна було провезти лише три. Тому жінки робили з них спідниці і виглядали трошки повнішими. Але це робилося задля їхніх родин в Україні, які потім могли продати канадські хустки».
Ігор Курилів, партнер Маркіяна Когута у Bloor Travel, згадує, що кожного року від травня до кінця серпня агенція відправляла в Україну до 10 груп по 20-25 людей в кожній. Багато українців з Канади їздили до Тернополя і Львова, звідки походила більшість нашої діаспори, в той час як Івано-Франківськ і область тоді були закритими для іноземців. Туристичні групи також відвідували Київ.
До України тоді не було прямих авіарейсів, каже Ігор Курилів. У більшості випадків групи робили пересадку у Будапешті – там вони ночували, а на другий день потягом їхали до Львова. Супроводжуючі від Bloor Travel допомагали туристам в аеропортах, на митниці і в готелях. Але їх робота закінчувалась на кордоні СРСР – туристичні послуги на території України надавав радянський «Інтурист», чиї представники супроводжували групи туристів.
«Інтурист» давав на перебування у кожному місті 4 дні. Якщо у туристів була родина в тому місті, їм було дозволено її відвідувати, але туристи переважно не могли виїздити з міста. Розповідає Ігор Курилів: «Були випадки, коли хтось їхав кудись за місто, наприклад на весілля, але поки він приїхав до того села, там його вже чекали і відразу забрали назад до Львова. Мені дозволили на один день з’їздити до моєї баби, яка жила в селі за півтори години від Чернівців. То було офіційно, я не крався туди. Мені дали гіда, шофера і машину. Мого тата у тому селі дуже добре знали – він виїхав до Канади 1928 року, і висилав багато грошей на бібліотеку, на хрести коло дороги і так далі. А от у Маркіяна одного разу у 1970 році сталося таке – його родина жила у Львові і його тато помер саме у день від’їзду групи. Він попросив у «Інтуристі», щоби вони продовжили йому перебування, аби поховати батька. Йому не дозволили, тоді він звернувся до канадської амбасади в Москві і вони йому це полагодили. Але полагодили так, що після похорону його посадили в машину, відправили до польського кордону і заборонили в’їзд до СРСР. Він вже не міг їздити в Україну аж до прийняття Незалежности».
Крім того, Bloor Travel була відома тим, що організувала багато поїздок українських канадців в різні країни. Ще у 1964 р. Маркіян Когут організував поїздку на відкриття пам'ятника Т. Шевченку у Вашингтоні. Пан Когут відправив туди 8,5 тисяч туристів 78-а автобусами, чотирма потягами та трьома літаками. У 1969 р. Bloor Travel організувала поїздку трьома літаками на освячення Собору Св. Софії у Римі, у якому взяв участь Патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий. Ще одна велика подорож була організована в грудні 1971 р., до столиці Аргентини Буенос Айреса, на відкриття пам'ятника Т. Шевченку. Туди поїхали понад півтисячі осіб трьома літаками. Окрім цього, Маркіян Когут двічі влаштовував душпастирське турне Патріарха Йосифа Сліпого. Цікавим проектом, яке спонсорувало агентство, був Равт Української Преси і Радіо 1973 року у Торонті, почесною гостею якої була Краля Аргентини, Н. Галина Дудик.
То ким же був Маркіян Когут? Як писав про п. Когута у Новому Шляху Роман Колісник, колишній автор і працівник нашої редакції, «Прожив він дуже небезпечне життя. Бо вже в його 13 юних років прийшла війна. Жорстока, безпощадна. Коли влітку 1944-го його старший брат Тарас, який їхав з Дивізією “Галичина” під Броди, зустрів Маркіяна вдома у Львові, то порадив йому зголоситися до Дивізії. З перших військових днів написав спомин про нього побратим Василь Горбатюк: “У вагоні сидів друг Когут, родом зі Львова, якого всі любили за його веселу вдачу та за те, що завжди піяв, як справжній півень, та розвеселяв засмучених”. У тих вагонах везли дивізійних рекрутів з Нойгаммеру на вишкіл в Угорщину й комендант-німець забороняв виходити з вагонів, а Маркіян мав велику спрагу та хотів на зупинці напитися води. Той німець почав стріляти й мало його не вбив, тільки поранив».
Як розповідає Василь Плоскіна у виданні «Громада», під час бою проти Червоної Армії Маркіяна Когута було поранено на передовій позиції і він потрапив до радянського полону. В полоні він назвався угорцем, бо якби сказав, що українець – розстріляли б на місці. Юрій Пригорницький (часопис «Універсум») розповідає про цікаву і незрозумілу пригоду, яка трапилася з паном Когутом в полоні. Серед ночі до військової комендатури навідався п’яний капітан з револьвером у руці. Німець, що стояв навпроти Маркіяна показав на нього і вигукнув «українер!» Капітан наставив на німця револьвер і тричі вистрелив. Ця пригода запам’яталась Маркіяну на все життя. Невдовзі його відпустили назад на «батьківщину», в Угорщину.
У 1948 році пан Когут перейшов через австро-угорський кордон завдяки вказівкам одного угорця. В Будапешті під чужим ім’ям працював шофером. Як писав Василь Плоскіна, «у 1949 році Маркіяну вдалось працевлаштуватись шофером в одну австрійську компанію, яка шукала водія, що розмовляє російською, мадярською і добре знає Будапешт. Маркіян зголосився. Він хотів знайти одного дуже доброго свого товариша-єврея, що допомагав йому у скруті. Когут мав намір привезти його до Відня, де на нього вже чекала наречена. Сам же наречений поїхати через кордон не відважився б. По суті, компанія займалася нелегальним переправленням людей із Східної, тоді вже комуністичної Європи, далі на Захід. Роботодавці платили Когуту 500 доларів. На цей час то були дуже добрі гроші. “Я приїхав сюди, і ми заїхали на вул. Байза, що перетинає проспект Андраші, – пригадує пан Маркіян. – Тоді там стояла радянська військова комендатура, а через дорогу – посольство. Моє начальство мало з ними добрі контакти. Отак я перевіз нелегально до Австрії майже тридцятьох євреїв. Мене вдягли у форму старшого сержанта совітських військ. А в знайомого капітана знаходились перевізні документи на військову амуніцію, яку начебто ми перевозили до Відня. Це є дуже довга історія.” Як тільки Когут перевіз свого доброго товариша, то більше на роботу в компанію не повернувся».
А 24 липня 1950 року Маркіян Когут опинився в Канаді, куди приїхав за контрактом до фермера, розповідає Василь Плоскіна, і продовжує: «За рік вивчив мову і подався у Торонто працювати шофером, а пізніше закінчив інженерні курси в Едмонтоні. Маркіян Когут добре володів сімома мовами і у 1959 році йому запропонували місце в туристичній фірмі Posthouse Travel на розі вулиць Armadale і Bloor, де він пропрацював до 1964 року. А 5 травня 1965 року відбулося відкриття туристичного бюро Bloor Travel, на яке з’явились все можливі представники авіакомпаній, корабельних фірм та безліч осіб з преси і радіо, деякі з них – з-поза Торонто. Емблемою Bloor Travel пан Когут вибрав соняшник, як один із символів України».
Протягом наступних років Bloor Travel відкрило відділення у Монреалі, Садбурі, Вінніпезі та Едмонтоні. Справи Bloor Travel йшли дуже добре завдяки гарному і швидкому обслуговуванню – родзинкою фірми була швидкісна доставка квитків замовнику додому разом із коробкою цукерок. Українська громада у ті часи обслуговувалась переважно у Bloor Travel: «Не йди, не шукай інших бюр, бо найкраща обслуга – в агенції Блюр!»
Маркіян Когут також спонсорував переїзд своєї родини до Канади і часто їздив до Львова після проголошення Незалежности. У спогадах Романа Колісника згадується, що в Україні пан Когут активно брав участь у житті громади. Завдяки йому було створено відділ для дітей-туберкульозників в шпиталі Івано-Франківська, а також Галицьке Братство дивізійників. Замість квітів на свою могилу, Маркіян Когут просив дати пожертву на допомогу побратимам-дивізійникам в Україні.
Share on Social Media
