Зустріч з Сергієм Плохієм у суботу 4 листопада. Світлина: Микола Сварник
Микола Сварник для НШ-УВ.
Зустріч з Сергієм Плохієм, організована Києво-Могилянською Фундацією, зібрала у суботу 4 листопада в залі Олд-Мілл у Торонто близько 200 учасників. Всі подібні заходи вже тривалий час є засобом для збору коштів на потреби, кожна з яких є пекучою і життєво необхідною. Щоб плекати майбутніх лідерів, Києво-Могилянка потребує ресурсів, як і кожен заклад вищої освіти. Однак запросити світової слави історика та суперуспішного автора бестселерів – це, звичайно, шикарний хід і приваблива подія.
Відкрию і свою завісу. Знаючи про цю подію ще з літа від членкині ради Фундації Лесі Оробець, я спілкувався щодо деяких питань зустрічі з Христиною Татарською, яка координувала організаційні питання. І паралельно час-до-часу зазирав до останньої книжки Плохія «The Russo-Ukrainian War. The return of history», але так і не прочитав. Мабуть, прочитаю, як буде український переклад. А ось Марта Дичок і прочитала, і обміркувала, і приготувала для професора Плохія цікаві питання, які задала йому на публічному обговоренні книги.
Слід сказати, що повідомлення про цю заплановану зустріч з’явились навіть в Україні, отже тим, хто особисто були присутні на зустрічі, можна сказати, дуже пощастило. Одразу додам, що атмосфера зустрічі справді була якась особлива, це навіть видно по обличчях присутніх на фотографіях, зроблених на зустрічі з істориком. До речі, серед присутніх було чимало молоді, що тішить.
Перед основною подією була досить розлога презентація програм самої Могилянки та її Фундації з уст ще одного члена ради (крім Лесі Оробець та Марти Дичок) – Михайла Петечука, після якої була розмова Марти Дичок із Сергієм Плохієм у вигляді питань і відповідей, а потім іще доволі довго тривала процедура підписування автором книжок, на яку дехто ухитрився принести з дому все, що мав – а це, на хвилиночку, більше десятка книжок (усіх, як було сказано Мартою Дичок, опубліковано 17, це не рахуючи перекладів).
Про саму книжку і про відповіді на запитання слухачів уже написано Марією Жартовською та Дмитром Раєвським у «Бабелі» [https://babel.ua/texts/100299-vazhko-skazati-shcho-ya-napishu-pro-ce-cherez-20-rokiv-koli-matimu-dostup-do-arhiviv-znatimu-kinec-istoriji-istorik-sergiy-plohiy-pro-te-yak-pisati-pro-viynu-pid-chas-viyni-ta-borotbu-za-zahidnih-chit?utm_source=page&utm_medium=publication тут], то ж скажу лише про особисті враження.
Перше – Плохій досить позитивно відгукується про Зеленського, але його думки цілком не компліментарні, вони виходять з того, що в характері нинішнього президента України сформувалось від його акторського (насправді, небуденного) таланту: погляд радше аналітичний, аніж зачарований. Він вважає можливим і злет його до ролі українського Черчіля і спад до популізму та корупції. Але зараз Володимир Зеленський є президентом країни, яка воює, то ж його меседж – віра в перемогу.
Друге – доволі очевидна і доволі чітка формула нашої перемоги: не лише вихід на старі кордони, але й інтеграція до Євросоюзу і членство в НАТО. Це не значить, що так негайно станеться, але принаймні це чітке завдання для народу, армії і політиків.
Там були й інші питання – про ідентичність українців, мову і «один народ», про корупцію, про міжнародні стосунки, ХАМАС і глобальний Південь – ці відповіді є або в самій книжці, або в публікаціях «Бабеля». Але відповідь на головне питання – про українську перемогу – якось заспокоїла і навіть окрилила не лише нас з дружиною, але й багатьох присутніх.
Зворушливою була відповідь на питання: – Що було найбільшою несподіванкою цієї війни і що дає надію на майбутнє? Ця відповідь – українці. Що ще тут додати?
Приємно було спостерігати (і фотографувати), як професор Плохій спілкувався з бажаючими отримати автограф, як терпляче вставав і усміхався до «селфі», як щиро тиснув руки і вислуховував коментарі. В кінці церемонії book signing’у студенти Могилянки та організатори стали до знимки, яку наводимо тут.
This article is written under the Local Journalism Initiative agreement
Share on Social Media
