Микола Сварник для НШ-УВ.
Цього року пам’ятні заходи на вшанування жертв Голодомору відбувались трохи інакше, ніж в інші роки. Звичайно, був молебень на Меморіалі жертвам Голодомору на території Канадської національної виставки, і офіційні особи поклали до ніг скульптури дівчинки традиційні пучки колосся. Потім всі вирушили до колишнього Театру королеви Єлизавети, де й відбувалась основна програма.
Спершу, при вході, відвідувачі заклали колоски на спеціальне ажурне панно у формі тризуба з колосками під молитву кількох священників, серед яких було двоє єпископів – католицький Браян Байда та православний Андрій Пешко.
Пізніше на присутніх чекала урочиста програма, яка відбувалась на великому подіумі, з трьох боків оточеному рядами крісел. По периметру стояли стенди з різного роду інформацією про Голодомор, з побільшеними архівними фото, статистичними даними, цитатами свідчень людей. Все це графічне оформлення було спонсороване фундацією Темертеїв. А на задньому тлі цієї величезної зали стояв Голодомор-Бас, відомий навчальний автобус.
Цього разу програму провадила Аліція Марксон, яка після короткого вступу представила перших виступаючих Оксану Апонюк-Савич та Наталю Чолій, які прочитали вірш Наталії Кузьмичової «Запалімо пам’яті свічу». І це була не просто декламація, навколо подіуму спершу вийшли і стали обличчям до публіки хлопчики й дівчатка у вишиванках, тримаючи свічки.
Потім юними танцюристами Школи танцю Явір була виконана вражаюча, символічна хореографічна композиція зі страшною назвою «Смерть», у ході якої діти, що зображають селян, символічно помирають на сцені, тоді символічно воскресають і відходять. Цей танець збудив багато емоцій – жаль і сум за тими мільйонами, що відійшли, думки про долю і недолю. А скільки зараз кращих з нас нас померло, а скільки Україна втратила людей через еміграцію.
Четвертим номером відома скрипалька Леся Федишин виконала свою власну композицію «Елегія». Її мелодії надзвичайно майстерно виконані, будять почуття чогось несказаного.
Опісля був іще один вірш у виконанні Оксани Апонюк-Савич і Наталі Чолій та ще однієї дівчинки – Насті Чорній – цим разом «Очима дитини» Галі Дмитришин. І після ще одного музичного номера вірш Марії Яновської «Голодомор в Україні» прочитали настя Чорній та Єлизавета Скіра.
Між двома віршами прозвучала славетна «Мелодія» Мирослава Скорика у виконанні бандуристів Миколи Пискіра та Василя Коваленка, а потім пара новоприбулих танцюристів – Софії Головач і Владислава Савченка виконали свою власну балетно-акробатичну композицію «Світ заплющив очі» під мелодію Джамали «1944».
Опісля Микола Латишко, який особисто пережив Голодомор, поділився своїми думками та прочитав вірш «Голодні діти». Я кожен раз просто зачудований тим, як цей дуже немолодий чоловік тримається, як він ясно мислить, як висловлює свої думки. І так насправді залишились мабуть одиниці тих, хто пережив Голодомор, а таких, що можуть про це сказати людям кілька правдивих слів, то й майже зовсім нема. Не дивно, що Христя Фріланд, яка також була серед почесних гостей, обняла пана Латишка і щиро подякувала йому за його свідчення.
Микола Латишко читає вірша “Голодні діти”
Тоді ще був вокально-хореографічний номер у виконанні Олександри Белей, чудової оперної співачки. Під акомпанемент Клер Гарріс Олександра виконала «Отче наш» композитора Нестора Нижінківського із великою танцювальною групою дітей, які виконували хореографічну композицію з колосками.
Іще був виступ вокальної групи «Співай з Україною», яка виконує автентичний фольклорний спів «відкритими» голосами, зберігаючи такий незвичний «сільський» стиль у різних обрядових піснях, колядках та вертепах.
На завершення концерту була ще одна хореографічна композиція «Надія» ансамблю Явір, про який слід сказати, що він дуже гарно працює з дітьми від молодшого шкільного віку, завдяки провідництву Крісти Самборської, її хореографії, постановкам, організаційним зусиллям, і все це з енергією, гідною наслідування.
Залишилося ще сказати про політиків. Були там дві славні жінки – вже згадана Христя Фріланд і ще новообрана міська голова Торонто Олівія Чау. Христя Фріланд виступала першою, вона говорила дуже чітко, спокійним голосом, але з сильною внутрішньою емоцією.
Слідом виступала Олівія Чау, і вона висловлювалась краще, ніж я будь-коли чув. Це сильна жінка, зі своєю історією. Вона нагадала про подібні страждання інших народів, зокрема й китайського, який пройшов через голодні смерті мільйонів, яких влада могла уникнути, але використала для придушення «ворожих елементів». Такі події породжують високі хвилі міграції і біженства, в якій опинились свого часу і її батьки. Також Олівія Чау категорично і досить емоційно висловилась на підтримку сьогоднішньої боротьби українців проти російської агресії, запевнивши, що нас, українців, ніколи більше не покинуть напризволяще, як у 30-х роках.
Після цих двох славних жінок виступив міністр освіти Онтаріо Стівен Лече, який підкреслив шкоду тоталітарних ідеологій, комуністичних та імперських режимів та закликав пам’ятати і не допустити повторення геноциду українців. Консул України в Торонто Олександр Шевченко закликав українців пам’ятати про невинні жертви, берегти свою культуру, ідентичність і ніколи не забувати, яка ціна заплачена за свободу і незалежність.
Заключне слово виголосив Президент КУК-Торонто Петро Штурин, який подякував присутнім, закликав помагати Збройним силам України, тримати активну громадську позицію та вірити в перемогу.
На завершення слід сказати, що ці урочистості були надзвичайно добре організовані, чудова була ідея провести їх у приміщенні. Програма складена з чуттям. Були гарні костюми і елементи оформлення. Виступи були зворушливі, і багато людей втирали сльози. Дуже гарно справилися численні діти зі школи Св. Димитрія. Було повно молоді, пластунів-прапороносців, що стояли по периметру зали. Навіть наймолодші діти робили свій внесок з відчуттям, і у всьому відчувалась єдність, солідарність, повага і дух спільноти.
This article is written under the Local Journalism Initiative agreement
Share on Social Media
