Микола Сварник для НШ-УВ, Торонто.
На останньому українському марші, який пройшов у Торонто 3 квітня, попереду колони їхав гігантський трактор з написом «The Anti-Tank Tractor Brigade» як символ українського народного спротиву російським військам. Мені пощастило поро-змовляти з автором ідеї пустити трактор попереду колони демонстрантів, пані Іриною Соломон з пресового комітету КУК. Вона пояснила мені, що українці зараз такі стривожені та обурені постійними страшними новинами з України, що вони потребують трохи якогось гумору, позитиву. Та й для сторонніх канадців історії про українських фермерів, які викрадають російську військову техніку, сприймаються з ноткою оптимізму. Це ніяк не заважає, а лише підтримує образ українського героїзму та винахідливості в цій жахливій війні. За кермом трактора був наш знаменитий фермер Борис Городинський, що забезпечує цибулею велику кількість споживачів Онтаріо. Наш український трактор привертав загальну увагу і викликав зачудування перехожих торонтонців.
За кермом трактора – Борис
Городинський Світлина: Микола Сварник
Іншою родзинкою походу мала стати участь колишнього начальника Штабу оборони Канади, орденоносного генерала Ріка Гільєра, який у товаристві інших достойників крокував у першому ряду колони демонстрантів. Доволі довгий маршрут походу (від Yonge and Bloor до Міської ради Торонто) завершився під сходами на площі Нейтана Філіпса. Авторитет генерала Гільєра як дуже рішучого організатора зародився ще в час миротворчої операції в Боснії і зміцнів під час служби на найвищій сходинці його кар’єри – командувача Штабу оборони. Він проявив себе хорошим керівником, уважним до думки службовців різного рангу. Він також відомий своїми чіткими і часом не надто дипломатичними висловлюваннями.
У промові Гільєра прозвучало кілька суттєвих пропозицій щодо підтримки України. Він, зокрема, висловив думку, що Канада насправді має зброю, яку могла би дати Україні. Звичайно, часто звучать застереження, що Канаді самій недостатньо існуючих військових засобів і вона має дбати про власну обороноздатність. Але досвідчений генерал сказав, що Канада, і він зокрема, як солдат, стоїть зараз разом із чоловіками й жінками України, які зі зброєю б’ються за свободу, самостійність і саме існування України. Лише уявіть собі, що ці чоловіки й жінки зараз біжать на звуки пострілів, а не втікають від них. І ціна, яку вони платять, немала. Тяжко бачити тіла понівечених і поранених товаришів. Важко навіть собі уявити муки і розпач сімей, які втрачають своїх батьків, братів і сестер. Це біль, який ніколи не перестає, з ним люди живуть все життя.
Зараз таких тисячі в Україні. Але урок історії такий, що той, хто хоче миру, має бути готовим до війни. Ми прагнемо миру, але він не настане, допоки росіян не буде вигнано на їхню територію, і цей мир має отримати тверду гарантію Західного світу. Ми тут у Канаді дуже щасливі і благословенні в нашій безпеці. Людина, яка паркує авто, не повинна думати, чи часом десь за рогом не стоять якісь росіяни, які випустять снаряд по вашій автівці, та не вб’ють вас і вашу родину. Ми благословенні тим, що можемо обрати владу, якій наказуємо, що вона має робити, а не хтось чужий з іншої країни скаже, як нам жити. Ми не думаємо, що серед ночі раптом завиє сирена, і нам треба буде бігти в підвал, бачачи страх і сльози на обличчях наших дітей, а вийшовши, побачити зруйновані будинки. Ми справді щасливі жити у такій безпеці. Але з цією безпекою у нас також є велика відповідальність – стояти з Україною в її найбільшій потребі, у її найтемніший момент загрози. Генерал Гільєр висловив гордість за те, що Канада проводила численні тренування українських військових, що Канада запровадила санкції проти російських агресорів.
Але ми повинні зробити більше, адже ці санкції не зупинять російських ракет, фінансові обмеження не є перешкодою для жодного артилерійського снаряда, чи 500-кілограмової бомби. Тому треба зробити більше – дати українцям протитанкову зброю, яка б’є на 5-6 км, щоб не треба було воювати на вуличках міст, але яка б діставали танки ще далеко на під’їзді. Треба дати українцям ракети наземного базування, які дістали б російські літаки на всіх висотах. Українці потребують ракети «Гарпун», щоб зняти загрозу штурму з моря портового міста Одеси. Ми чуємо, що канадські збройні сили не мають самі достатньо зброї, але ми знаємо країни, які мають цю зброю, питання лише в коштах. Треба лише мати відповідне лідерство, щоб це зробити. Треба не бути, як колись німці казали про нас, левами, які керовані вівцями, треба стати левами, яких ведуть вперед леви. І я закликаю Джастіна Трюдо взяти на себе роль такого лева, щоб ми могли виконати наш моральний обов’язок перед українцями. Якось символічно прозвучала остання фраза виступу генерала синхронно з ратушним дзвоном.
Також на вічі виступали Петро Штурин від КУК-Торонто та Маркіян Швець від комітету Stand with Ukraine. Депутат парламенту закликав присутніх, і в першу чергу українську громаду, висвітлювати цю війну на перших сторінках мас-медій, давати пожертви, що б та допомога, яка так потрібна в Україні, доходила до неї. Безан подякував уряду, який багато робить для підтримки України, але закликав робити ще більше, бо існуючої підтримки все ж не є достатньо. Потрібні медичні засоби, ракети, бронежилети, автомобілі. Адже навіть ті броньовики, які зараз списуються в Канаді і йдуть на переозброєння, можуть бути підремонтовані і відправлені в Україну. А ракети «Гарпун» якраз точно є і вони дуже потрібні. Безан також висловив сумнів у здатності Росії бути членом різних міжнародних організацій. І слід було б почати, виславши російського посла з Канади, адже довіри до нього нема. Давайте, виженемо їх з G-20, і з ОБСЄ, І з ООН! Російський геноцид українців треба зупинити! Я знаю, сказав Безан, що для Путіна зарезервоване спеціальне місце в пеклі, то ж допоможімо українським солдатам відправити його в це заслужене місце.
На цьому вічі було менше людей, аніж 27 лютого, хоча погода була набагато більш сприятливою. Після завершення мітингу я мав розмову з парою литовців, які постійно ходять на наші щонедільні заходи. І вони наголошували, що нам треба тиснути, тиснути і ще раз тиснути, не послаблювати нашого натиску. Лише тоді канадська держава справді буде прислухатись і робитиме все можливе для підтримки народу України та її збройних сил, щоб трагедії Маріуполя, Харкова, Бучі ніколи не повторилися, щоб перестали гинути наші діти і щоб Україна отримала свою свободу і незалежність. І щоб український трактор міг нарешті спокійно орати нивку, а не ганятись за російськими танками.
Share on Social Media
