Микола Сварник для НШ-УВ.
Кілька разів доводилось чути обіцянки про зустріч в Криму… коли прийде час. Але шлях до знаменного моменту якось непросто уявити. Втім, є люди, що не лише уявляють, але й планують, і всі необхідні речі вже зараз детально пропрацьовують на дипломатичному, урядовому та експертному рівнях в Україні.
Стратегію відновлення Криму після деокупації в максимально доступному вигляді донесла українській науковій громаді Торонто українська журналістка, народжена в Криму Анастасія Рінгіс на засіданні НТШ Канади 28 вересня. Найперше, вона поділилась передісторією, як Іроїда Винницька розпитувала її про Крим, і це спонукало Анастасію підготувати справді ґрунтовні відповіді, з яких виросла її доповідь на НТШ.
Справді, питань щодо Криму виникає немало: як так сталось, що Україна якось безчинно випустила його з рук? Чому ще в перші роки Незалежності не було належної підтримки повернення кримських татар? Що там, за Сивашем, відбувається зараз? Що робити з російською «ватою»? І що з мостом? Які там настрої серед молоді? Що слід було б зробити інакше, якби відкрутити час назад? І що насправді треба буде зробити, коли прийде час?
Деякі відповіді занадто очевидні і болючі. Дійсно, українська держава не старалась чи й не могла змінити російські нарративи, хоча й наскрізь брехливі, але все ж прийнятні для частини населення: про «тисячолітню» російськість, про «славні традиції» і «рідну гавань», про «подачку Хрущова Україні» а також про «зрадливий» кримськотатарський народ, «заслужено» виселений з Криму та інші.
Цей останній історичний факт – Sürgünlik, є для кримських татар подією, співмірною з Голодомором для українців, і не може бути жодним чином «затушованим», замовчаним чи забутим. Історична справедливість щодо кримськотатарського народу має бути відновлена без жодних сумнівів та умов. Але те, що відбувається зараз – це продовження і погіршення становища кримськотатарського народу на їхній корінній території.
Під російською окупацією відбувається постійне порушення прав людини, національно-культурних прав кримських татар як корінного народу, а також і українських громадян Криму, яких російська мілітаристська кліка тримає в заручниках. Так, у Криму є певний відсоток російських ура-патріотів, які піддаються на мілітаристичні та «совкові» гасла, але треба враховувати, що Росія цілеспрямовано напаковує півострів своїми військами (нарощеними в 6 разів!), технікою, важкими озброєннями, ставлячи під загрозу життя і добробут мирного населення.
Все це супроводжується неймовірним пропагандистським і поліційним тиском, для якого з Росії спеціально завозиться адміністративний, викладацький, службовий персонал. І це все в комплексі цілком міняє культурний і демографічний ландшафт колись курортно-рекреаційного, а тепер військово-поліційного Криму. Причому страждає не лише культура і демографія, але й екологія. Маса структурних змін і забудов проводиться по-хижацьки, нахрапом, із переділом природних територій і безоглядним руйнуванням природних і культурних пам’яток.
Втім, доповідачка запросила слухачів зазирнути у час після деокупації. Вона нагадала про так звану «Кримську платформу», прийняту ще у 2021 році і доопрацьовану в подальшому як Стратегія відновлення Криму після деокупації. Анастасія консультувалася з різними компетентними людьми – від представниці президента в АР Крим Таміли Ташевої та голови Меджлісу Рефата Чубарова і до професора Кембриджського університету Рорі Фінніна. В її викладі сухувата концептуальна мова напрацьованих Представництвом президента України в Автономній Республіці Крим документів набула теплого звучання з надією на неухильну реалізацію.
Сам документ був доступний для учасників засідання НТШ, тож переказувати його нема потреби. Зупинимось лише на кількох пунктах: відкритість для світу, європейська інтеграція у вигляді сучасного курорту, культурна мозаїка зі збереженням прав людини, прав власності та безпеки для всіх. Справді, після мілітаристичного імперського чаду з затягуванням дітей і підлітків до парамілітарних «кадетських» та «юнкерських» структур і наступної тотальної мобілізації на війну зі своїми ж співгромадянами – можна лише уявити, наскільки зітхне з полегшенням основна маса людей. Після сьогоднішньої ситуації, замкнутої на одну лише Росію, порівняно з колись багатою і масовою міжнародною відпочинковою зоною, відновлення контактів зі світом, можливості подорожувати, вчитись у європейських університетах, користуватись міжнародними системами, повернення до відкритої, непідсанкційної торгівлі має стати доволі відчутним контрастом у позитивний бік.
Повернення Криму у мережу трансєвропейських шляхів, а також до торгівельних маршрутів попереднього часу дасть поштовх до природної економічної взаємовигідної інтеграції зі світом, до мирного і безпечного розвитку.
Постає питання: що робити українській владі з майже 800 тисячами росіян, які переїхали в Крим з 2014 року після окупації? Звичайно, вся та маса, яка навалилась до Криму, щоб тиснути на кримських татар, на освіту, на адміністрацію і поширювати імперські байки, повинна виїхати туди, звідки вона приїхала. А горезвісний керченський міст має піти на дно слідом за російським кораблем, відновивши нормальний судноплавний шлях зі східної акваторії Чорного моря. Серед українських громадян також має відбутись люстрація на предмет колаборантства. Але звичайним мешканцям, які не скоювали військових злочинів, настане велике полегшення.
Тим більше, за дослідженням самої Анастасії, молодь, яка виросла вже після радянських часів, зовсім не така сприйнятна до російської пропаганди, як малюють їхні засоби масової інформації. Ціла серія інтерв’ю, публікована в НШ-УВ в лютому 2023 р., показує бачення російської окупації 2014 року очима десятьох кримських підлітків. Зараз вони вже дорослі, але їхні рефлексії лишились свідченням підліткової травми у той фатальний час.
Зрозуміло, що деокупація не буде ані легкою, ані простою. Однак задля майбутнього наступних поколінь, задля їхньої свободи, права вибору, економічної, юридичної, правової захищеності справедливість має бути відновлена, разом із поверненням територіальної цілісності України. Україна сама також має вивчити урок і цим разом вона має надати кримськотатарському народові національно-культурну автономію, забезпечити його ключову роль у державній структурі відновленої демократії на Кримському півострові.
Представництво президента в Криму під керівництвом Таміли Ташевої напрацьовує алгоритми дії української влади. Перші рокі деокупації будуть працювати військово-цивільні адміністрації на підставі перехідного правосуддя. Зараз вже збирається кадровий резерв, запущено дві навчальні програми для підготовки адміністративних кадрів, які будуть працювати на деокупованих територіях.
Наприкінці виступу доповідачка пустила відеозвернення постійної представниці президента в Криму Таміли Ташевої до учасників засідання НТШ, яка зазначила, що деокупація та відновлення Криму будуть потребувати різної підтримки, не лише матеріальних ресурсів, але й інтелектуальних. Вже зараз українська діаспора може допомагати дослідникам, які вивчають історію та культуру Криму, знаходять корені солідарності кримськотатарського і українського народів.
Після оплесків, адресованих Анастасії Рінгіс, присутні члени НТШ та Дослідчо-документаційного центру мали змогу відчути ще трішки іншого живого духу кримськотатарської громади, прослухавши «пісню про нову суконку» у виконанні чудової Ельвіри Ірсай. Опісля ще були запитання, дотичні до теми доповіді, зокрема, про відсоткове представництво кримських татар, на що Ельвіра відповіла цікавою тезою про правило «чарівної четвірки», поширене серед кримських татар півострова, яке заохочує молоді сім’ї мати не менш аніж чотирьох дітей.
Загалом доповідь Анастасії Рінгіс підняла багато питань, більше аніж можна в нинішній ситуації дати відповідей. Але також вона показала, що ці відповіді готуються, пропрацьовуються і надійдуть у слушний час нашої перемоги.
This article is written under the Local Journalism Initiative agreement
Share on Social Media
