Юрій Сергійчук.
«Народ, який вірить, що якась сумежна країна або імперія збудує йому державу ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком, а його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур.»
О. Ольжич
У червні 2024 року виповнюється 80 років з часу трагічної загибелі в сумнозвісному німецькому концтаборі Саксенгаузен Олега Кандиби-Ольжича.
Олег Кандиба (літературне псевдо О. Ольжич) – поет, археолог, публіцист і політичний діяч, син відомого українського поета Олександра Олеся (Кандиби). Народився 8-го липня 1907 р. в Житомирі. З молодих літ був активним Пластуном, їздив на табори, та пізніше сильно впливав на Пластову молодь.
Ольжич з малих років виховувався у дусі великої любови до України. Потрапивши разом з батьками у вимушену еміграцію, Олег Кандиба отримує блискучу європейську освіту, закінчвиши в Празі гімназію, а потім філософський факультет Карлового університету та літературно-історичний відділ Українського педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова. За свою дисертацію про неолітичну мальовану кераміку Галичини, 22-го жовтня 1930 р. Ольжич отримав докторський ступень. Після цього, Ольжич став асистентом архелогії в Українському Вільному Університеті.
Виявом визнання з боку відомих вчених за археологічну працю стає запрошення читати курс лекцій до Гарвардського університету. Але Ольжич обирає для себе інший життєвий шлях. 1929 року, в рік проведення Першого Конґресу Українських Націоналістів він вступає в лави Організації Українських Націоналістів (ОУН), обираючи шлях боротьби за державну незалежність України.
Прекрасний літератор, публіцист і організатор, Ольжич активно долучається до створення культурної референтури ОУН. За дорученням першого Голови Проводу Українських Націоналістів полк. Є. Коновальця, займається огранізаційною працею – збирає фонди на діяльність ОУН, тісно співпрацює з діючими українськими націоналістичими об’єднаннями в Північій Америці. 1939 р. за дорученням Проводу ОУН під керівництвом полк. А. Мельника, Ольжич їде до щойно проголошеної Карпатської України, щоб взяти активну участь у захисті Срібної Землі від угорської окупації. Коли в 1940 році розкололася ОУН, Ольжич стояв разом з полковником Андрієм Мельником і відчував, що в цей критичний момент історії України розкол завдасть більше шкоди ніж добра, і в багатьох аспектах щодо цього він мав рацію. Тим не менш, Ольжич, незважаючи на політичні розбіжності, підтримував зв’язок з деякими своїми бандерівськими побратимами, зокрема з Романом Шухевичем, і намагався знайти шляхи спільної боротьби з ворогами України. У жовтні 1941 р. під його керівництвом у окупованому німцями Києві починає діяти Українська Національна Рада, покликана відновити в місті мирне життя, пробудити у душах українців національний дух. Звісно, що німецькі окупанти мало чим відрізнялися від своїх попередників, і вже за декілька місяців почалися арешти і розстріли українських націоналістів.
Ольжич дійшов із похідною групою аж до Києва 1941 р., де він спричинився до великого відродження українського життя. У перші місяці німецької окупації Києва, ОУН розгорнула широку діяльність, видаючи газету Українське Слово, Літаври, тощо. 5-го жовтня, 1941 р. Ольжич був співорганізатором Української Національної Ради з проф. Миколою Величківським на чолі.
Спочатку лютого 1942 р. ґестапо виарештувало значну частину кадрів ОУН в Києві. 21-го лютого їх холоднокровно розстріляли і поховали у Бабиному Ярі – в тому числі Ольжича соратників Олену й Михайла Телігу, Івана Рогача, Івана Ірлявського, Оршан-Чемеринського, сестер Суховерських та багато інших.
Судячи з розповіді очевидця з особою, яка була з Ольжичем у Києві, у 1941/42 роках Ольжич переховувався в резиденції від нацистів, коли отримав велику суму іноземної валюти від члена ОУН, який випадково підібрав пакунок з грошима, залишений євреєм. Цей єврей намагався врятуватися від смерті, розрахувавшись з німецьким нацистом. Дізнавшись про обставини, звідки взялися гроші, Ольжич кинув криваві банкноти в палаюче вогнище.
Після арешту Другого Голови Проводу Українських Націоналістів Андрія Мельника в січні 1944 року, Ольжич перебрав керівництво ОУН на себе. Ольжич організував похідні групи ОУН на Україну вслід за німецьким фронтом, щоб поширити мережу ОУН на рідних землях і щоб відбудувати національну свідомість.
У Львові, 25-го травня, 1944 р. заарештовано Ольжича. Його швидко перевезли спеціальним транспортом до Берліну, а відтак перевезли до концентраційного табору Саксенгаузен. Німці його інтенсивно допитували і страшно жорстоко катували. Ольжич відмовлявся співпрацювати зі своїми катами та врешті вночі з 9-го до 10-го червня, 1944 р.
Ольжич помер не зрадивши ворогам нікого і нічого. З усіх тодішніх українських націоналістичних провідників Ольжич був, мабуть, одним із найзапекліших критиків німецьких нацистів. Існують джерела, які стверджують, що Ольжич задокументував у рукописних мемуарах «Революція рве кайдани» жорстокість нацистів в Україні. Крім того, вважалося, що Ольжич мав контакти із західними союзникaми. Всі ці фактори згодом, ймовірно, призвели до його загибелі в німецькому концтаборі. Він загинув так само як і жив: повністю відданий Батьківщині, неухильно вірний своїм переконанням, мужньо і героїчно.
Залишив за собою скромну, але вагому літературну спадщину. Ольжич написав лише три збірки поезій, які були видані: Рінь (1935 р.), Вежі (1940 р.), Підзамча (1946 р.) . Ольжич ще написав багато більше віршів поза цими трьома збірками. Крім цього, Ольжич є автором різних археологічних та історіософічних праць, антологій літератури, декілька дитячих казок і п’єс, різних гуморесків, сатир, політичних відозв, публіцистики, та рефератів.
Сл. п. Олег Кандиба-Ольжич, вояк, поет, залишив нам прекрасні поетичні і публіцистичні твори, а ще життєвий приклад жертовної боротьби за відновлення незалежності української держави і безкорисного служіння українському народові. В буремні дні Майдану Гідності в Києві постать Ольжича надихала на боротьбу, а з трибуни Майдану лунали полум’яні рядки його поезій.
Фрагмент з “Маршу українських націоналістів”, прийнято як гімн ОУН в 1932 р.
Доволі нам руїни і незгоди,
Не сміє брат на брата йти у бій!
Під синьо-жовтим прапором свободи
З’єднаєм весь великий нарід свій.
Шира подяка за матеріяли св. п. Павлові Дорожинському, бувший почесний голова Організації Державного Відродження України (ОДВУ) та голова ОУН(Д) та Центральній Управі ОДВУ (оселя ім. Ольжича) Лігайтон, Пенсилвенія, США. Деяку інформацію додав Юрій Сергійчук.
Share on Social Media
