Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

“Живописна Україна“ Тараса Шевченка появилася 175 років тому

Dec 3, 2019 | Featured, Arts & Culture

Павло Лопата для Нового Шляху – Українських Вістей.

У 1820-му році в Петербурзі засновано “Товариство заохочування художників“. Метою цього об’єднання мистців-аматорів було матеріально допомагати художникам-початківцям. Перший раз грошову допомогу від нього одержав Тарас Шевченко 30 травня 1837 р., перебуваючи в Петербурзі від лютого 1831 р., в сумі 50 рублів, призначених на його лікування. Комітет цього товариства, познайомившись із малюнками Шевченка, що він їх виконав у класах при товаристві, призначив йому ще 100 руб. 85 коп., на художнє приладдя. Грошове утримання він одержував з кінця 1838 р. за його навчання в Академії мистецтв, яке почав раніше в класах Карла Брюллова, і вже викуплений з кріпацтва у квітні того ж самого року. Останніх 17 руб. 16 коп., Шевченко отримав за травень і червень місяці 1842 р., після чого, за постановою Комітету Товариства заохочування художників, його було виключено, бо він останніх сім місяців не відвідував академічних класів.

З другої половини квітня 1843 р., до кінця січня 1844-го, Шевченко подорожував по Україні. Під час подорожей знайомився з красивими краєвидами, але й жахливим життям селян та знущанням над кріпаками. В Україні він зробив безліч зарисовок, ескізів, етюдів, начерків, сепій та малюнків, які навели його на думку створити періодичне видання, котрому придумав промовисту назву “Живописна Україна“.

Повернувшись до Петербургу, Шевченко приступив до реалізування грандіозного задуму, а 6-го травня сповістив Осипа Бодянського у листі про свій план видання: “Три естампи уже готові-Судня в селі рада, Дари Богданові і українському народові та Печерська Київська криниця…На види і на людський бит тексту буду сам писать або Куліша проситиму…“. Кінцем червня він знову його листовно повідомляв про хід підготовки до видання “Живописної України“.

Після одержання “хорошого письма“ від Шевченка, у свойому листі княжна Варвара Репніна повідомляла Глафіру Псьол про плани художника визволити з кріпацтва своїх родичів, братів і сестер, на що поміщик вимагав 2000 карбованців. “А щоб зібрати такі кошти, – писала Варвара, – Шевченко проектував зібрати ці кошти, видаючи протягом двох років “Живописную Украину“ по 10 естампів на рік…“. Вона просила Г. Псьол всім розповідати про плани Шевченка і підготовляти грунт для якомога ширшого розповсюдження альбому. Про ті ж самі плани Шевченка повідомляла газета “Северная пчела“, в якій зазначалося про рисунки, присвячені “Южной России“, народному побуту та важливим її подіям, починаючи від заснування Києва. Кінцем останніх місяців 1844 року в Петербурзі вийшов перший і останній випуск видання “Живописна Україна“ з такими шістьма офортами Шевченка: “Дари в Чигирині 1649 р“, “Судня рада“, “Старости“, “Видубицький монастир“, “Казка“ та “У Києві“.

Офорт “Живописної України” Т. Г. Шевченка “Старости”

30 жовтня до Комітету Товариства заохочування художників надійшло прохання від Шевченка, яке того ж дня було розглянуте членами товариства. З цього приводу згадане об’єднання вирішило надати Шевченкові 300 рублів під умовою, щоб він представив один екземпляр для нього. У звіті товариства лишилася характеристика видання та успішної роботи над ним бувшого кріпака – ученика рисувальних класів, де техніка офорта була відома. Її Шевченко вдоконалював у майстернях К. Брюллова та Олексія Венеціанова. Тож знання цієї техніки дали можливість Шевченкові виконати тих шість офортів, поміщених у папці з паперовою обгорткою.

“Живописна Україна“ Т. Шевченка користувалася великою популярністю і любов’ю. Вона відкрила епоху відродження нового українського реалістичного мистецтва, зокрема української гравюри. У цих творах виявлено Шевченком справжню любов до свого народу та до своєї України. Вони привернули велику увагу багатьох видатних українських художників до української народної теми. З появою “Живописної (мальовничої) України“ її автор став справжнім новатором у мистецтві офорта та прикладом для його послідовників. Коротко після появи цього видання почалося організування його передплати в різних містах України: в Києві, Полтаві, Одесі, Чернігові, Харкові. В останньому з міст харківський генерал-губернатор Микола Долгоруков, маючи в себе три естампи “Живописної України“, подаровані Шевченком йому у Петербурзі, дав розпорядження своїм підлеглим організувати передплату цього видання. Те саме сталося і в Чернігові. У половині листопада правління Харківського університету звернулося до Шевченка з проханням надіслати офорти у двох примірниках. Велика заслуга у розпродажі “Живописної України“ була у В. Репніної, яка сповіщала Шевченка листом з 20 грудня про те, що в неї вже є 800 крб., але просила надіслати їй наступних 100 примірників.

Кінцем грудня мав вийти з друкарні другий випуск “Живописної України“, але Шевченкові не пощастило повністю здійснити свій задум. Серед шести офортів Шевченка, поміщених в альбомі, на мою думку, сьогодні, коли на Донеччині й Луганщині продовжується більш ніж п’ятирічна війна з боку російської агресії та її експансивної кремлівської політики, доцільно навести роботу нашого пророка-“Казка“, маючи й іншу назву “Солдат і Смерть“. Твір цей наповнений сатирою, спрямованою проти царсько-миколаївського самодержавства. В ньому Шевченко зобразив старого солдата-каліку, котрий відслужив двадцятип’ять років, стративши ногу на війні “за віру, царя і вітчизну“ і повертає додому. На околиці рідного села його зустрічає одна тільки Смерть з косою. Вона не злякала його, бо він не раз дивився їй в очі, перемагаючи її. Солдат частує з ріжка Смерть в одязі старшої української жінки. Одноногий Солдат – жертва російських війн, з милицею, мішком за плечима та люлькою в губах. Позаду них видко характерний пейзаж українського села з хаткою поміж деревами і вітряком. Між Солдатом і Смертю зайшла розмова: “А відкілля і куди Бог несе господаря? І де такого табачку набрали?“. А на ці питання Солдат відповів: “Та із самої Росії підемо на той світ-господиню смерть…а табачок істинно Лубенський!“. Отже, з Росії на той світ відправляв цар солдатів, бо рідко кому вдалось повернутися у рідні місця, а коли і вдавалось, то у солдата вже нічого не залишилось, крім одного – чекати смерті.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.