Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Життя після окупації: Балаклія. Культура, що живе всупереч війні

Mar 1, 2023 | Life, Community, Featured, Arts & Culture, Woman's World, News, Ukraine

Тетяна Шерстюк

Руслана Лоцман
для Нового Шляху – Українських Вістей, Київ

Слово «окупація», страшне і болюче, прийшло на українську землю в 2014 році і досі болить. Бо війна триває, а села та міста на Півдні та Сході України чекають на припинення вогню та звільнення від московських загарбників. Зі сльозами на очах і подякою на вустах зустрічають українських воїнів ті, хто пережив окупацію. Повертаючись до рідних домівок та розуміючи ризик нових боїв чи ракетних обстрілів, люди, народжені Україною, вірять в неї і продовжують їй допомагати власними справами. Ця історія про одну з тих українок, які повернулись на деокуповану Харківщину та відроджують її культуру сьогодні. Про пережите рік тому і теперішнє життя у звільненому місті ми поспілкувалися з талановитим викладачем-методистом Балаклійської музичної школи, керівником народного гурту народної пісні «Весела Слобода» з м. Балаклія – Тетяною Андріївною Шерстюк.

Тетяно, Ваше місто було в окупації. Коли Ви зважилися звідти виїхати? Які моменти, пов’язані з тим, найбільше закарбувалися у пам’яті?

П’ять місяців я провела в окупованому місті. За цей час пережила смерть мами, пошкодження квартири і надзвичайно великий психологічний стрес: постійне життя під обстрілами, відсутність комунікацій і елементарних побутових зручностей (по кілька тижнів були відсутні електроенергія, вода, мобільний зв’язок та інтернет), а головне – постійний моральний тиск, коли орки нищили нашу символіку, культурні цінності, грабували людей, саджали в підвал і катували патріотів України. З великими труднощами на початку серпня вдалося виїхати з окупованого міста через Печенізьку дамбу. Рятівна поїздка ледве не зірвалась, коли на останньому блокпосту окупант став нишпорити в моєму телефоні й знайшов там «Слава Україні!» й «Віримо в Перемогу!». Погрожував підвалом… І, гадаю, лише молитва мене врятувала. Під час переходу нами дамби росіяни почали обстріл, і ми боялись, що можуть поцілити в міст, під яким – прірва…

Війна змусила багатьох людей емігрувати з України. Що Ви думаєте з приводу відтоку потенціалу нації за кордон? Чи повернуться вони після перемоги?

Особисто в мене думки про те, щоб залишити Україну, не було. Навіть, якщо довелося б, я все-одно повернулася б в Україну, бо не уявляю собі життя в чужій країні. Три місяці я провела в Києві, але дуже сумувала за своїм рідним маленьким містом, просто невимовна туга мене охоплювала, коли я уявляла, що можу туди не повернутись. Багато моїх знайомих, сім’ї моїх учнів зараз знаходяться за кордоном. Та знаю, що переважна більшість хоче й планує повернутись додому. Убезпечити життя дітей, вивезши їх за кордон – це розумне рішення. Але, гадаю, любов до України, до рідної землі та національних традицій повернуть українців додому.

Ваша діяльність відроджується після повернення в рідне місто. Чим зараз займаєтеся, які умови сьогодні для життя і творчості в Балаклії?

«Весела Слобода» з Балаклії

Балаклія була звільнена 8 вересня, я повернулась у рідне місто 3 листопада. 4 листопада нам повідомили, що з 1 жовтня з більшістю працівників музичної школи призупинені трудові договори до закінчення воєнного стану. З Будинку культури я також була звільнена, як сумісник, ще з початку повномасштабного вторгнення Росії. Це означало, що припинені всі виплати. У той же час, почали потроху повертатись до Балаклії мої вихованці: учасники народного гурту «Весела Слобода» та учні музичної школи. Не гаючи часу, ми одразу розпочали репетиції у моїй відновленій квартирі. Хоч і невеликим складом, але ми почали проводити концерти в місті, брали участь у літературно-музичних заходах, відроджували народні традиції й звичаї. Участь у святковому заході для наших захисників на День ЗСУ, концерти колективу на Різдво, до Дня Соборності України та напередодні Дня Єднання України – все це було пронизане духом патріотизму й почуттям національної гордості. Наші пісні лунали в День Святого Миколая, на презентаціях літературних творів та на перших Богослужіннях храму Почаївської Божої Матері ПЦУ, який у нас зараз започатковується. А на Щедрий вечір наш гурт традиційно щедрував для містян, додаючи людям оптимізму та віри в Перемогу. У середині лютого мене відновили на роботі в Будинку культури як керівника колективу, щоправда, поки на половину тарифної ставки. Також починаю набір у дитячий колектив «Слобожанські дзвіночки», який планую створити при Будинку культури.

Нещодавно ви провели курс занять з театротерапії для дітей. Поділіться з нами враженнями, який результат на дітях Ви побачили?

Щотижня впродовж трьох місяців відбувались заняття з театротерапії в межах програми ЮНІСЕФ «Спільно. Точки зустрічі», спрямованої на психологічну підтримку та реабілітацію дітей, що зазнали стресу під час війни. Я підбирала цікаві рухливі ігри, захоплюючі завдання на розвиток уяви, тренування пам’яті, вправи для нормалізації дихання та чіткої дикції, оволодіння мовою жестів та міміки і, звичайно ж, перевтілення в образи персонажів та інсценізація улюблених казок – різні форми занять, які відволікали дітей від пережитого стресу. На жаль, зараз ці заняття припинились, але результат уже відчутний. За 13 проведених занять я побачила, що діти стали більш розкутими, перестали згадувати, як вони сиділи в підвалах та їхали під обстрілами, стали більше посміхатись, знайшли нових друзів. Діти почали повертатись до нормального життя…

Життя продовжується в тривогах та щоденних загрозах, проте… Як Ви вважаєте, що потрібно сьогодні, щоб Балаклія та інші регіони, які постраждали від війни, відновилися?

Для того, щоб відновити деокуповані території, треба ще більше об’єднатись, усім наближати Перемогу, наскільки можливо, допомагати Збройним Силам України та постраждалим від російської агресії. Необхідно боротися з корупцією та іншими вадами суспільства, які міцно вкорінилися як наслідки довготривалого перебування в «совку». Не допускати до влади зрадників та колаборантів. В освіті та культурі підняти на найвищий рівень патріотичне виховання, особливу увагу приділяти дітям та молоді. Збільшити увагу до творчих колективів, які бережуть і розвивають національні традиції українського народу. Виховувати любов до української мови. Саме виховувати – через пісню, художнє слово, звичаї та традиції. В системі освіти та культури основою для вивчення мають бути твори українських авторів – поетів, письменників, композиторів, художників, а також зразки української народної творчості.

Тетяна Шерстюк має кілька вагомих збірок українських пісень в авторській обробці для ансамблів. Сьогодні продовжує свою роботу, виступаючи на конференціях та готуючи до друку нові книги. Раніше ми зустрічалися з творчим колективом під керівництвом Т.Шерстюк у Балаклії, коли мандрували з творчою ініціативою «Музей живої пісні» та записували відеоролик про Оксану Петрусенко в Балаклійському краєзнавчому музеї. На цьому відео ви зможете побачити музей цілим, без вибитих вікон та наслідків злодійства ворогів-загарбників: https://www.youtube.com/watch?v=mmKC_TPg9ks

Війна показала нам справжні цінності – життя, сім’ю, Батьківщину, справжніх друзів. Весь рік активної фази 9-літньої російсько-української війни ми подумки там, де йдуть бої, з нашими Героями – захисниками, у тих місцях, де бували раніше з українськими піснями. Віримо, що прийде час і в усіх нас буде можливість мандрувати рідною Україною по відновлених селах та містах. А поки гуртуємось зі всім світом однодумців, які допомагають Україні долати ворогів та утверджувати цінності свободи та добра.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.