Т.Г. Шевченко, Катерина, 1842
Павло Лопата
для НШ-УВ
З багатющих письмових джерел нам відомо про побут Тараса Шевченка в Москві. Бував він там тоді, коли їздив з Петербурга в Україну і повертався назад туди. Десятки біографів Шевченка стверджували, що поет і художник уперше побував у Москві у другій половині квітня 1843 р., де ближче познайомився з Михайлом Щепкіним – українським актором, який виступав у театрах Харкова, Полтави, Києва та деінде. Ім’я Щепкіна Шевченкові було відоме з 1838 р., коли актор приїздив до Петербурга на гастролі. Знайомі земляки Щепкіна, з якими він не втрачав зв’язку, привели поета до нього “…і початок їх знайомства був і початком їх дружби“ – написала внучка Щепкіна М. Л. Щепкіна-Куперник. Побут Шевченка в Москві тривав мабуть чотири-п’ять днів, бо між 23-м і 25-м квітня він вже на короткий час зупинився у маєтку Григорія Тарновського у Качанівці. З України до Петербургу через Москву Тарас Шевченко повертався в лютому 1844 р. Тоді поет познайомився з Осипом Бодянським та з представниками московського слов’янофільства, котрі ввели його до кола своїх московських знайомих. 19 лютого він подарував автограф вірша “Чигирине, Чигирине“ М. С. Щепкіну, написаного в Москві. За словами Павла Зайцева, після п’яти днів перебування Шевченка в Москві, виїхав до Петрбурга.
25 березня 1845 р. Шевченко отримав подорожнього білета до малоросійських губерній для виконання там мистецьких замовлень. Кінцем березня художник зупинився в Москві, де зустрічався із Щепкіним та Бодянським. На початку квітня 1847 року заарештованого Шевченка в Києві відправили з України через Білорусію поштовим трактом під вартою царських жандармерів у Петербург, де царська влада засудила його на заслання. Повертаючи із десятирічного заслання в Оренбурзі та в Новопетровському укріпленні пароплавом по Волзі, і зупиняючись у Астрахані, Саратові, Самарі, Сімбірському, Казані, Нижньому Новгороді, Шевченко зробив кілька десяток малюнків із загальних краєвидів у декотрих містах та інші рисунки і начерки олівцем.
Найдовше Шевченко був у Москві від вечора 10-го до ранку 26-го березня 1858 р. Довелось Шевченкові кілька перших днів просидіти із розпухлим оком у домі Щепкіних. Лікуючись, дивився через вікно на старі дахи московських будинків, нічим не притягаючих до себе. Сам Михайло Семенович догоджав хворому гостеві. 16 березня художник нарисував на тонованому папері італійським і білими олівцями портрет М. С. Щепкіна (35.8 х 28.7). Паперу для малювання в нього не бракувало.
Переписував і поправляв у новій редакції свої вірші: “Іржавець“, “Ще як були ми козаками“, “А. О. Козачковському“, “Чернець“ та інші. Кілька днів підряд, разом із Щепкіним, не зважаючи на воду й болото під ногами, обійшов Шевченко пішки принаймні чверть Москви, оглядав храм Спаса та московську старовину й твори нової архітектури, був у книжковому магазині, відвідував безліч своїх давніх знайомих, робив записки до свого “Щоденника“, зустрічався з кількома московськими художниками, вченими і літераторами, музикантами та декабристами, писав листи до М. Лазаревського, побував гостем на обідах у кількох знайомих, а 22 березня був на релігійній Великодній відправі, за словами поета у “казармовидному Кремлі – старовинній будівлі, стародавньому гнізді московської захлянності й деспотизму“. Московська святкова процесія не справила на нього ніякого враження, “…бо світла було мало, дзвону багато, процесія була немов в’яземський медівник…“ – лишив такі записки Тарас Григорович. “Республіка! Гірше – анархія! Ще гірше – блюзнірство! Це була наруга над святинею…“.
Отже, вільного часу, крім всяких бенкетів, зустрічей та візит у знайомих у нього було ще багато. Але під час усіх цих московських днів, за пензель і фарби художник не брався. Славити Москву-Московщину з чужими в них людьми, Шевченко не мав на увазі. Ворожа Московщина, що поневолювала Україну, асоціювалася в поетовій свідомості зі смертю. Шевченко був перейнятий глибоко щирою тугою за Україною. Відраза до Московщини в поета була також органічною, пов’язана з джерелами народної інтуїції. Українська історія та боротьба України в минулому проти царату, підштовхували Шевченка нинавидіти Московщину. Чужинець-москаль приходив в Україну як хижий рабівник українських шедеврів і територій, як зайда, підступний, наповнений силою та лукавством. Антимосковські полгяди в Шевченка зродилися в його молодості й рівночасно вилилися до перших поетичнх творів Кобзаря. Він мав на увазі москаля як російського окупанта, бачучи його плюндрівника України своїми допитливими очима зрілого чоловіка. Та не тільки, але і як москаля визискувача, колоніаліста, посіпака, у якого постійно живріла дика й нелюдсько-варварська ворожнеча до українського народу, шкуру здираючи з нього.
Перебуваючи в Москві чотири рази, Шевченко, знаючи жахливі історичні факти, відчував у собі пролиту кров українських дітей, вирізаних царським військом у Батурині й пограбування православних церков за те, що вони були “мазепинськими“. Таке вороже настановлення Кобзаря-колишнього кріпка до Москви, залишилось незмінним на протязі всього його життя. Він був свідомий того, яке нещастя принесло Україні московське панування. Вказують на це його бесмертні поетичні твори та поеми, яких нам потрібно не раз і два рази прочитувати й розуміти їхню сутність і такі, наприклад слова: “Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі чужі люди, Роблять лихо з вами, Бо москалі чужі люди, Тяжко з ними жити; Немає з ким поплакати, Ні поговорити…“.
Share on Social Media
