Новий Шлях.
Почувши про поїздку на острів з пальмами у Тихому океані, дехто може подумати, що іде мова про відпочинок у all-inclusive готелі або принаймні екзотичний тур з місцевими провідниками. У Президента КУК-Торонто Тараса Багрія, коли він їздив у мальовничу країну Фіджі, десь посередині між Новою Зеландією і Гаваями, все було навпаки. Замість відпочинку – виснажлива робота на спеці та за високої вологості, і замість зручностей – душ із дощової води і відсутність кондиціонеру.
Проте не хвилюйтесь, Тарас не попав у полон до піратів і не розділив долю Робінзона Крузо. На острів Наітаба Фіджійського архіпелагу він потрапив цілком добровільно. Вдача добровольця якраз і привела його на цей віддалений острів, який виглядає затишним і придатним для безтурботного відпочинку хіба що з супутникових світлин. Насправді цей вулканічний острів часто попадає під дію руйнівної стихії, та й у більш спокійний час не є популярним туристичним місцем.
Рік тому майже усі нечисленні будівлі острова були зруйновані ураганом Вінстнон, швидкість якого досягала майже 200 км/год. Будівельна компанія POLSTAR Group Inc, де раніше працював Тарас, вирішила відновити школу на острові, яка була повністю зруйнована. Як сказав Тарас Багрій, мета Naitauba Safehouse Masonry Project – збудувати не просто школу, а місце, де можна було б сховатися від майбутніх ураганів. Проект зібрав кілька груп добровольців, які у кілька заходів завершили будівництво. Було зібрано $350 тис. для оплати будматеріалів, транспортування і харчування, а добровольці, звісно ж, працювали на безоплатній основі.
У групі з 6 волонтерів, які виконали цегляні роботи на будівництві школи, Тарас Багрій був єдиним українцем. Мулярі провели на Наітабі 3 тижні, а от дорога зайняла три дні в один бік – коли летиш на Фіджі з Канади, один день губиться через перетин Міжнародної лінії зміни дат.
Бригада звела на острові два приміщення школи з усіма зручностями на 3 класні кімнати кожне. Тарас розповів, що місцеві діти були дуже раді, коли дізналися, що у школі будуть окремі туалети для хлопців і дівчат: “Вони в це не могли навіть повірити”. Наітабанці взагалі не надто збалувані досягненнями цивілізації – острів маленький (пару кілометрів у діаметрі), і на ньому немає джерел води, – приходиться збирати і переробляти дощову воду. Волонтери збудували для жителів також і новий водозбірник. Світло, як було подекуди в Україні у 1990-х, на острові є тільки 12 годин на добу, з 10 ранку до 10 вечора. На Наітабі нічого не росте, тільки банани і папая, і нема крамниць – усе потрібне жителі купують на більшому острові, куди їздять невеликим корабликом раз на тиждень.
До цих спартанських умов на Наітабі додається екваторіальна спека і зливи. Через денну спеку бригада навіть пробувала працювати вночі. Очевидно, у таку даль нереально було привезти будівельну техніку, отже все робилось вручну. “Я ніколи не працював так тяжко, як там”, сказав Тарас. А ще треба врахувати небезпеки від бактерій та мікроорганізмів, до яких не звик організм людини, яка живе в зовсім іншому кліматі. От таку “відпустку” провів Тарас Багрій на екзотичному острові.
Але Тарас радіє з того, що вдалося допомогти людям у потребі. Коли зведення школи закінчилось, було влаштоване свято – жителі святкували річницю закінчення урагану Вінстон і, відповідно, побудову шкіл. Після проведення внутрішніх робіт, повністю готова школа на Наітабі відкриє свої двері у вересні цього року.
Share on Social Media
