Вечорниці в Едмонтоні під егідою Товариства Українського Мистецтва у співпраці з МУНО, УНО і ОУК, відділ м.Едмонтон

Євген Бурлака.

Вечорниці. Погодьтеся, звучить якось трішки таємниче. Адже ніхто ніколи достеменно не знав, що ж відбувається на цих загадкових вечорах для молоді. Саме тому, кожен гість чи гостя, які завітали до Домівки УНО міста Едмонтон 7 грудня 2024 року з обережністю та цікавістю розглядали всі декорації, костюми та перейнялися атмосферою українського села. Люди в той вечір потрапили в простір затишку та традицій.

Товариство Українського Мистецтва (ТУМ) у співпраці з УНО, ОУК ім. Ольги Басараб та МУНО м. Едмонтон відтворили традицію традиційних святкувань.

Свято Св. Андрія — це одне з тих свят, де переплелися різні традиції, тому друга назва цього свята — Калита. Традиційно на подібних вечорницях збиралися неодружені хлопці та дівчата з усього села. Цей вечір ставав нагодою познайомитися, поспілкуватися та знайти собі пару. Члени ТУМ вирішили відтворити цю традицію в Едмонтоні. На початку святкувань Мирослава Оксентюк розповіла, чим важливе це свято для молоді та як воно відзначалося протягом сотень років на теренах України.

Однвєю з традицій для дівчат на свято Андрія є ворожіння на чоботях. Дівчата по черзі ставили своє взуття у напрямку дверей, і чий чобіт першим перетне поріг — та й буде щасливицею, яка знайде свого судженого вже цього року.

Ще одним із способів перевірити свою долю було ворожіння на обручці заміжньої жінки. Обручку на нитці опускали у наповнений водою стакан, і якщо обручка активно розгойдувалося — це означало, що незабаром дівчина знайде свою пару та стане дружиною коханого чоловіка.

В свою чергу хлопці показували свою присутність у традиційній козацькій забаві – «боротьба за шапку». У цьому змаганні хлопець мав зірвати шапку зі свого противника. При цьому можна було використовувати лише одну руку. Це були дійсно гарячі змагання. І кожен хлопець змагався за шапку дуже палко та відчувався дух кожного з них.

Недарма Андріївські вечорниці також називають Калита. Цей запашний хлібець у формі кільця був центральним об'єктом святкувань, символізуючи сонце, якому наші предки завдячували хорошим урожаєм. Завдяки калиті розігрували веселі сценки, коли хлопець, в образі парубка на «коні» (кочерзі), пританцьовував, демонструючи свій хист та артистизм. Пройшовши всі випробування, хлопець отримував нагороду — відкушував шматок калити, символу життя, родючості та щастя. Але для цього хлопцям потрібно було підстрибнути щонайвище, щоб дістати її своїми зубами.

Не став винятком і наш вечір. Хлопці танцювали з кочергою, стрибали та змагалися, щоб відкусити шматочок калити. Увесь цей час дівчата, що спостерігали збоку, приглядалися до хлопців і обирали собі пару. Адже головною метою для дівчат цього вечора було познайомитися з гарним парубком.

У другій частині заходу всіх присутніх запросили до традиційних танців — «Картопля», «Баламут», «Гречаники». О, скільки емоцій було того вечора! Посмішки не сходили з облич усіх, хто кружляв у запальному танці. Саме в танцях відвідувачі відкривалися, відчували генетичний код свого народу та ставали продовжувачами давніх традицій наших предків.

Share on Social Media