Галина Гайдай.
Над Україною вирує ніким не прогнозована, нечувано жорстока війна, яка поглинає молоде покоління вірних її захисників, тисячі мирних жителів. Молодих, старших, наймолодших … Навіть крихітних, безневинних дітей позбавляє найціннішого, що тільки є на землі, – життя. Руйнуючи все підряд, хати, школи, лікарні, підприємства, річки, озера, моря… Поозбавляє українців світла, тепла, питної води… І навіть чистого повітря…
Василь Гайдай з другою світовою війною, ще підлітком, втратив родину, хатину, батьківщину, грунт під ногами. Сільського хлопчину шматувала війна з фашистським ворогом й відкинула на перехрестя цілого світу – рятуйся, як зумієш. Мусив і мову загорнути в душу, опановуючи чужинецькі слова й вимову, щоб здобути не одне ремесло і не вузький спектр знань. Понад силу оволодівав ще й незнайомими традиціями й способами життя і обов'язковими, для всіх без винятку законами невідомих йому країн Австрії, Німеччини, Франції, Англії… аж Північної Америки, куди спрямувала його доля для порятунку і виживання. Не користь. Не достаток. Не втіха. Стати достойним канадійцем, бути ним у кожній клітинці – це справа не легка, це як друге народження … А рідне, батьківське слово й приклад ніби зачинилися в самісінькій душі, зігріваючи кожен крок по обраному не власним характером шляху, а від карколомних обставин, які склалися не за його волею. Канада не була ласкавою й принадною, вона була суворим і справедливим суддею, оцінювала лише за працелюбство і кришталеву чесність. І нагороджувала довірою на своє громадянство.

Василь Гайдай 27.09.1922 – 6.02.1997
В рідному селі Гореничі Василя Гайдая є монумент тих воєнних часів. Гранітні плити б'ють по очах іменами полеглих. Скільки Гайдаїв було вибито з життя фашистськими нелюдами в синівських битвах за рідну землю… І Василь Гайдай був в тих боях захисником, есесівці його закатували-законвоювали разом з десятками тисяч молоді … Війна його і катувала, і пощадила вижити.

Сьогодні неподалік меморіалу страдникам другої світової війни, якраз на подвір'ї колишньої батьківської хати Василя Гайдая, саме там, де він робив свої перші кроки і засинав під колискову своєї мами – зібрались його односельчани, мовчки, невтішно, зболено. На цьому клаптику священної землі Василя Гайдая, (неймовірно, чому саме тут…) серцем, коштом, вчинком односельців навіч засумувала-затужила ще одна гореницька сторінка втрат нової, російсько украінської війни двадцять першого століття… Знову бачимо прізвище Гайдай… В цьому селі багато Гайдаїв було, є, і сподіватимемось, буде. Але ж навіщо в граніті ці імена, і в траурних рамках портрети?.. Юрій Гайдай – родич Василю Гайдаю, син його брата… Загинув на сході України, в тяжких боях, нині захищаючи Вітчизну. З ним полягло вже 19 наших гореницьких синів. Вся молодь села – на фронті, хто воює,хто як волонтер добуває зброю, одяг. А жіноцтво Горенич щотижня невтомно ладнає харчові ескорди на військові позиції. У нас одна лінія фронту. Одна на всіх.
Часто-густо ми нарікаємо на молодь, ніби вони інакші, не такі, як колись ми були… Три роки війни нам всім відкрили очі на найбільше національне досягнення України: це наші сини, наші захисники, наші віддані молоді бійці, які життями розраховуються за мир для нас… Гіркий мир. Сирітський без них мир. Втрачений для них мир…
Всі вони загинули в пострілах, в вибухах, в скаженілих вирвах… Останнє, що чули й бачили на землі – смертельні спалахи ненависного сусіда, жорстокого російського ворога … В молитвах у кожного на устах «упокой, Господи, душу спочилого…» Тільки подумати тяжко, що вони не спочили…! навіть загальною світовою багатомільярдною молитвою навряд чи можна всіх їх кожного з них, упокорити і упокоїти. Саме вони бачили пекло на землі, вчинене ні за що, ні про що. Жорстокість не має меж? Не має протисили? Невже не опам'ятається світ? Невже справедливість не поставить КРАПКИ на таких нелюдських випробуваннях задля політичних амбіцій хворих на розум правителів і їхніх клонованих лихих вітрогонів-громадян.
Світла пам”ять і вічна шана кожному полеглому на українських фронтах воїну-захиснику!
Вони достойні імен борців за Незалежність України в роки другої світової війни. З високого неба до них промовляє історія. Бойовими життями Василя Гайдая, Анатолія Жуківського, Петра Пісоцькоrо, Івана Байрака, Антіна Добрянського, Юрія і Олександри Гвоздулич, Зеновія, Степана, Ніни Лугових, Володимира Леськіва, Віктора Степаненка, Георгія Живило, Олекси Федорука, Петра і Галини Данелюків, Дмитра Яремчука, Степана Семуся, Миколи Парасіюка, Віктора Степанюка, Георгія Грицака, Володимира Климківа, Михайла Саракули, Григорія і Стефанії Зеневич, Миколи Мая, Георгія і Євгенії Канчір, Миколи і Галини Топольницьких, Миколи і Ірини Суховерських, Василя Атаманчука, Івана Хохлача, Демида Салючка, Андрія Славича, Миколи Сергійчука, Ірини Шимків, Віри Зелінської, Миколи Козаченка, Параскевії Кумпан, Сергія Кудрі, Мирослава і Орисі Трач, Віктора Денеки, Романа Коваля, Річарда Корбана, Анни Вах, Ольги Жмур, Володимира Самця.
Нехай легкою буде Вам привітна українська і канадійська земля. Світла й незабутня Вам пам'ять і в Україні, і в Канаді.
Share on Social Media