Микола Воротиленко, Едмонтон.
У червні 2025 року я відвідав Україну. Я весь час думав, писати чи не писати щось про відвідини України. Але такі події в Україні, як напади на ТЦК та протести, на яких стояли діти з матюками, мене переконали, що потрібно писати.
В останні 20 років я кожний рік відвідував Україну, а в окремі роки й по 2-3 рази. Був шість разів міжнародним спостерігачем на виборах. Коли ввели обмеження на подорожі через Ковід-19, я скористався маленьким «вікном», коли невакциновані могли літати. Це сталося за пару місяців до широкомасштабної війни 2022 року. У 2025 я вирішив, я там мушу бути з багатьох причин. У моїх планах зробити друге видання виставки «Українській цивілізації 7500 років». Для цього мені потрібні додаткові матеріали. Я відвідав декілька музеїв та зустрічався з істориками. В Україні, у 2025 році, виходять з друку три мої книги. Дві перевидаються: «Заповіт Петра І» та «Голодомор мовою фактів», а одна «Путін та Байден головні організатори війни в Україні», видається вперше. Мені організували цікаву зустріч-презентацію у Києві. Звісно, що були й особисті справи.
Кожного разу, коли відвідую Україну, я намагаюсь пройти якісь медичні аналізи та послуги. Система аналізів та медичних послуг, яка тепер існує в Україні є, мабуть, однією з найдоступніших та найкращих у світі. Повний аналіз крові, УЗІ та інші можливо пройти за один день. Всі лікарі доступні й не потрібно довго чекати. Все це мені коштувало приблизно 300 канадських доларів. Те, що в Україні можливо зробити за декілька днів, у Канаді займе, мабуть, півроку, а деякі аналізи без дозволу спеціаліста тут взагалі не роблять. Тому раджу всім, хто хоче все знати про своє здоров'я, їхати у будь-яку частину України й там обслідуватися.
Я відвідав Львівську, Вінницьку, Кіровоградську, Черкаську області та місто Київ. Маю загальні враження від поїздки, як приємні, так і не приємні. В Україні все дорого, але жодного дефіциту не існує. По містах, як великих, так і малих, існує великий рух автомобілів, люди відвідують ресторани та концерти.
Тобто Україна живе та бореться. Люди навчилися жити та виживати під час війни. Це тяжко як фізично, так і морально. У кожному місті чи селі існують алеї полеглих героїв. Їх багато. Але коли прийде москаль, то їх буде ще більше. Тому іншого вибору, окрім боротися, не існує.
Це розуміє переважна частина населення України та робить величезну справу як на фронті, так і у тилу. Про деяких таких людей будуть окремі матеріали. Але щоб перемогти, важливо знати ті проблеми та негативні речі, які існують в Україні та прибрати їх. Ці висновки будуть чисто моїми, базовані на зустрічах з різними людьми та військовими. При цьому у більшості випадків люди не знали, що я не живу в Україні. На початку лише одна людина запідозрила, що я не живу в Україні, через моє «ОК». Потім я себе контролював.
На жаль, неприємних речей більше. Йде війна, та гинуть люди. Щоб зрозуміти проблеми в Україні та що нам очікувати, потрібно провести аналіз, що зроблено у наших ворогів після трьох років війни, у якому він стані та що взагалі собою уявляє наш ворог тепер.
Жодна людина у Росії не була готова до такої жорстокої та довгої війни, починаючи з Путіна та закінчуючи останнім п'яницею на вулиці. Тому сам Путін та його генерали наробили багато помилок у підготовці до війни в Україні та зазнали величезних втрат. Практично майже вся стара професійна армія Путіна була в Україні знищена. Війна в Україні показала абсолютну корумпованість та неадекватність путінської системи. Особливо на найвищих рівнях влади. Це врятувало Україну у перші місяці війни.
Путін та його найближче оточення зрозуміли це й почали наводити порядок. При цьому Путін та його каральні органи не жаліють нікого. По всій Росії під путінські репресії попало сотні найвищих корумпованих посадовців та тисячі посадовців нижчих рівнів: міністрів, генералів, губернаторів, депутатів та олігархів. Путін реально почав боротися з корупцією, яку сам і породив.
У Московії, СРСР та сучасній РФ завжди існувала сильна та централізована система влади. Тепер вона являється абсолютно централізованою від Москви до найменшої дєрєвні. Вся путінська система влади та вся державна вертикаль примушує ВСІХ виконувати всі накази Кремля під страхом в'язниці чи навіть смерті. Все населення мусить працювати для перемоги над Україною. І воно працює. Також практично вся економіка Росії переведена на військовий лад та масово випускає військову продукцію. Путін повернув «ядерні потяги», які існували при СРСР. Це спеціальні потяги з ядерними ракетами, які замасковані під звичайні товарні вагони й подорожують по всій країні. Їх багато і їх тяжко знайти. Путін буде використовувати ці потяги як «аргумент» у перемовах з Заходом. Це дуже дорого. Але для цього у Путіна існують фінансові, наукові та виробничі можливості. Лише за роки війни Путін отримав від Заходу близько 700 мільярдів доларів за нафту та газ. Його союзники: Китай, Іран та Північна Корея постачають Путіну як озброєння, так і нові технології по випуску ракет та дронів. Існують таємні або вкарадені постачання технологій та військових матеріалів.
У Москві завжди була сильною стороною ідеологічна робота з населенням та пропаганда війни. Для цього залучені всі ЗМІ, особливо телебачення, кіно та театри. Вони ставлять сотні спектаклів та знімають фільми, в яких прославляється героїзм солдат на війні в Україні. Виступи артистів, співаків мотивують людей йти воювати в Україну. Промивка мізків починається з дитячих садків та продовжується у школах та університетах. Путін увів контроль та цензуру на всіх ЗМІ та навіть у соцмережах. За будь-яке слово, а тим більш протести проти війни, людей заарештовують та садять до в'язниці на десятки років. Ніякої опозиції у путінській Росії НЕ ІСНУЄ. Московська церква являється активним учасником війни в Україні та має багато своїх вірян в Україні.
В умовах війни, почав діяти жорстокий примус стосовно військових на фронті. Особливо солдатів, які йдуть на штурми українських позицій. Спочатку з ними працюють замполіти, які проводять ідеологічну роботу та пропагандою промивають їм мізки, що вони являються «освободітєлямі» та борються з фашизмом в Україні, так само як їхні діди під час ІІ СВ. На переважну більшість це працює. Допити полонених показують, що всі вони дуже мотивовані. Практично всі вони розуміють, за що воюють. Навіть вчорашні наркомани, злочинці та п'яниці під впливом пропаганди отримують мотивацію воювати в Україні. З Північної Кореї залучено на фронті понад десять тисяч солдатів. Це витривалі солдати-роботи, виховані на репресіях вдома.
До тих, кому пропаганди не достатньо, застосовуються більш жорстокі міри. Їх б'ють, садять в ями на декілька діб, прив'язують до дерев та просто знущаються. Також у сучасній путінській Росії застосовуються методи, які застосовували ще Ленін та Сталін. Це тиск у тилу на родичів солдат, які на фронті. За втечі з поля бою, або невиконання наказів стояти до кінця, практикуються розстріли перед строєм. Це діє на інших солдат. Як результат, для них краще загинути у бою, ніж відступити, або здатися у полон та не виконати наказ. Після трьох років війни теперішні орки воюють до кінця та рідко здаються у полон. Подібні репресії застосовуються й до офіцерського складу. За невиконання наказів по захопленню нових сіл та міст в Україні до них застосовуються методи «батога та пряника». Це ріст по службі та нові звання, або кінець військової кар'єри та в'язниця. Для досягнення своїх егоїстичних цілей, путінські офіцери гонять і гонять своїх солдатів на смерть. На так звані м'ясні штурми. Їм говорять: «Ти мусиш йти вперед. Це не важливо якщо ти загинеш. На твоє місце прийдуть інші». І вони йдуть і гинуть. Ще однією величезною мотивацією йти воювати в Україну являються гроші, які Путін отримує від торгівлі енергоресурсами. Тим, хто підписує контракти, отримують поранення або гинуть, Путін виплачує мільйони рублів. Багато дружин та матерів у Росії мотивують своїх дітей та чоловіків йти на війну, щоб отримати гроші. Такі реалії у нашого ворога. Підсумуємо, що зробив Путін.
- Сконцентрував у своїх руках всю владу.
- Перевів всю економіку на воєнний стан та почав випускати зброї більше ніж всі країни «антипутінської коаліції» разом взяті.
- Встановив повний контроль над всіма ЗМІ, увів тотальну цензуру та сформував дуже ефективну пропагандистську систему.
- Під страхом смерті чи в’язниці майже поборов корупцію у верхніх ешелонах влади.
- Поширив тотальний страх серед населення та особливо військових за невиконання наказів.
- Знайшов собі союзників по всьому світу, які його допомагають відкрито або таємно. Уведені проти Росії та деяких її громадян понад 20 тисяч різних санкцій реального впливу на економіку країни не мають. За ці роки війни, економіка Росії росла більш швидшими темпами ніж у більшості країн Європи.
А що відбувається в Україні під час війни?
Це повна протилежність того, що відбувається у Росії. В Україні повна «демократія».
В Україні, після трьох років війни, повністю відсутня система централізації влади в одних руках. Проведена у минулому так звана «територіальна реформа» в умовах війни приносить катастрофічні наслідки. Президент Зеленський практично немає жодного впливу на мерів міст та лідерів громад. Україна НЕ КЕРОВАНА. Вплив може мати лише Кабінет Міністрів через фінансування або нефінансування місцевих громад. Але він і цього не робить. Тому влада на місцях може витрачати гроші, як їй заманеться. При цьому ігноруючи потреби фронту. Ми постійно бачимо, як військові на фронті благають про автомобілі та іншу техніку, а у цей час керівництво місцевих громад витрачає кошти на різні не важливі під час війни речі. Те, що відбувається у ВРУ, інколи м’яко кажучи дивує. Чи існує корупція? Існує і велика.
У Зеленського практично не існує жодного важеля у руках для примусу до виконання його наказів. Це можуть робити різні силові органи контролю, але чи хто небудь чув, щоб вони когось покарали за невиконання наказів чи корупцію? Здається, що СБУ це єдина служба яка дійсно виконує свої обов'язки.
Найгірше, що в Україні на четвертому році війни не існує централізованої пропаганди та контрпропаганди, як серед населення, так і військових. У ЗСУ та інших військових підрозділах повністю відсутня система ідеологічної роботи з військовими, яка б займалася мотивацією людей до боротьби з агресором. Ні у президента Зеленського, ні в офіцерського складу не існує важелів у руках, щоб примусити солдатів та офіцерів воювати та не здавати позиції. Не захоче він воювати, то і не буде. Україна не Росія і її керівництво не може використовувати репресивні та «традиційні» методи Москви для «мотивації» воювати. Введений інститут капеланів у військах більше відіграє роль психологів, ніж ідеологів. Психолог та ідеолог це абсолютно різні функції.
Всі ці перераховані проблеми на початку війни вирішувались коштом мотивованих добровольців. Але їхня кількість на четвертому році війни значно зменшилась. Тепер у військах багато солдатів, які туди попали по призиву через ТЦК (Територіальні Центри Комплектації до ЗСУ) і які не мотивовані. Як їх мотивувати до оборони своєї землі й хто це мусить робити? З офіцерським корпусом такі самі проблеми. Тепер потрібно десятки тисяч офіцерів та сержантів. Де їх набирати, хто їх мусить вчити та мотивувати і як? Як взагалі можливо воювати та перемагати, якщо ніхто не займається ідеологією та пропагандою у військах? Найкраща система відбору, навчання та мотивації до опору агресору існує у різних Добровольчих Батальйонах, які сформували Дмитро Ярош, Андрій Білецький, Дмитро Корчинський, партія «Свобода», Бровді Роберт «Мадьяр» та інші. Ось чому ці підрозділи відразу переміщають у найбільш гарячі точки фронту. Як для прикладу до Покровська у серпні 2025 року.
Ще однією великою проблемою України являються майже всі її Засоби Масової Інформації. Історично вони засновувалися українськими олігархами, які були тісно пов'язані з Росією. Вони там заробляли гроші й мусили бути як мінімум лояльними до Росії, або проводити на території України ідеологічну роботу з населенням в інтересах Москви. Ця війна у великій мірі, це результат «роботи українських» ЗМІ. Тепер вони перейшли на українську мову, говорять «Слава Україні», але продовжують хитро та підступно шкодити Україні. Практично на всіх «українських» каналах присутні десятки «хороших руських», які працювали у центральних ЗМІ у Росії. Там працювати без вербування чи погодження кандидатури з КДБ-ФСБ неможливо. Часто виступають колишні працівники КДБ та ГРУ, які навчають українців «патріотизму». Абсурд повний. Так вони можуть не любити Путіна і бути в опозиції до нього, але не до їхньої Росії.
Всі ЗМІ в Україні, у перші дні та місяці війни, сміялися, які «орки» тупі та як вони наступають. При цьому вони у своїх передачах робили «аналіз» та вказували на помилки орків під час війни в Україні. Показували новаційні методи, якими воює Україна та новітні технології. Тобто вони «навчали» наших ворогів та розкривали наші таємниці. ЗМІ в Україні показували те, на що противник завжди витрачає величезні агентурні та фінансові ресурси. Але у випадку з Україною достатньо подивитися наші передачі, де вам вкажуть на всі помилки путінської орди, яка вивчає свої помилки з допомогою «українських» ЗМІ. Абсурд. При цьому всі ці ЗМІ кричать про «свободу слова» та утиски на них від диктатора Зеленського. Як це кваліфікувати?
На жаль влада в Україні й сам Зеленський наробили багато помилок. Але це нікому не дає право розривати Україну. Влада все-таки зуміла організувати країну для опору агресору. Ще ніколи за останню тисячу років Україна не мала такої підтримки, від всього цивілізованого світу, як тепер при Зеленському. Це вперше за останню тисячу років, коли в Україні не існує «махновщини» та існує одна центральна влада. Яка б вона добра чи погана не була, але вона одна і поки що не існує внутрішніх сил, які можуть розірвати Україну з середини. Але Путін над цим працює. Протести по всій Україні та штурм ТЦК у Вінниці та інших регіонах України тому підтвердження. Путін намагається зірвати поповнення ЗСУ новими людьми. Не дай Боже ми почнемо воювати всередині між собою.
Впертість та поведінка Зеленського у перші дні війни та тепер викликає незадоволення у деяких країнах Європи, деяких кіл у США та особливо у Путіна. Але «якимсь чином», практично всі ЗМІ в Україні знаходяться в опозиції до Зеленського і виливають на нього щоденно гори бруду та поширюють у населення ненависть до нього. Розповідають, що він привів війну в Україну, він злодій та зрадник. Звинувачують Зеленського у тому, що він диктатор, узурпував владу та ввів цензуру. Це не відповідає дійсності. У деяких, мабуть, існує банальна заздрість до Зеленського. Вони «професіонали» у політиці, а він якийсь актор. Найбільше цим займається так звана опозиція. Вони ніяк не можуть змиритися, що програли вибори та бажають реваншу будь якою ціною. Поширюється багато негативної інформації від «аналітиків» про зраду у верхівці влади та командуванням ЗСУ. Генерал Сирський ні на що не здатний, не потрібно було йти у Курську область, в Україні суцільна корупція, ЗСУ не реформується і навіщо йти їх захищати. При цьому деякі політичні сили поширюють «ностальгію» по Залужному, намагаються «прив'язати» його до себе та подавати його як борця зі зрадниками. Ми всі сподіваємося, що у Залужного може бути добре політичне майбутнє. Він тепер проходить найкращу світову школу політики в Англії. Він практично єдиний, потенційний, майбутній політик якому не потрібні жодні спонсори. Люди його знають і довіряють. У цьому причина, чому тепер всі намагаються залучити його до своєї політичної сили. Розраховуємо на його військову мудрість.
В Україні, мабуть, 90 відсотків жителів ненавидять США, республіканців та особливо Трампа. Це все робота «українських» ЗМІ. Аргумент, що тепер доля України у руках Трампа, тому потрібно зупинити ненависть до нього та США, на переважну кількість населення не діє. «Українські» ЗМІ роблять з ухилянтів та дезертирів «героїв». Щоденно по ЗМІ показують у новинах репортажі як чоловіки тікають від ТЦК. Ще гірше коли показують, як цивільні особи ухилянти б'ють представників ТЦК та розбивають їхні автомобілі. В одній зі шкіл у Києві діти ставили на сцені спектакль, як люди б'ють та виганяють працівників ТЦК. Путін не може перемогти на фронті, тому через свою агентуру почав ідеологічну та психологічну диверсію серед населення України. По всіх ЗМІ поширюється антиамериканізм, антитрампізм та антисиметізм. На каналі, який ніби контролює Садовий, виступають люди, які закликають до погромів євреїв. При цьому ніхто не говорить, що син головного равіна в Україні загинув на війні. Найбільший антисеміт т.з «полковник» Світан, який дуже популярний блогер та «аналітик» в Україні. Як результат, та величезна підтримка євреїв по світу, яка була на початку зменшується. Кому це вигідно? Як ми бачимо, Путін досягнув великого успіху. Інформаційну війну Україна програла. В Україні військовий стан, згідно з яким дозволяється закривати ЗМІ, які сіють ненависть у суспільстві та розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Це відвертає жителів Заходу від допомоги Україні. Чому ні СБУ ні Адміністрація президента нічого не робить. Ми розуміємо чому. Практично всі ЗМІ знаходяться в опозиції до Зеленського. Уявляєте, який почнеться шум, як лиш СБУ почне їх притискати. Особливо на Заході. Я майже не бачив у ЗМІ України якихось передач чи програм патріотичного напрямку, які б мотивували людей до боротьби з ворогом. У деяких місцях на дорогах виставлені плакати з закликом йти до певних підрозділів. У Путіна вся його система це робить 24х7х365. В Україні цим в основному займаються ентузіасти та волонтери.
В Україні на вулицях тяжко побачити чоловіків. Вони ховаються від війни. У багатьох головна проблема, де і кого знайти, «заплатити», щоб отримати «бронь» і не йти воювати. Це величезне поле для корупції. На жаль знаходять та платять. Головне виправдання: «Ми не будемо захищати цю владу». Таке враження, що кожний впливовий політик, олігарх, якийсь забудовник чи просто бізнесмен тримає при собі групи молодиків, «типу тітушок», які продовжують вирішувати їхні «бізнесові питання». Ці новітні «тітушки», заважають протестам якщо забудовник знищує історичні пам'ятки чи заповідні території. Чому їх не забирають до ЗСУ?
Складається враження, що Україна тримається лише на жінках. В автобусі в аеропорт до Варшави зі мною їхало, мабуть, 90 відсотків жінок. З їхніх розмов я зрозумів, що вони їдуть працювати на полях Польщі та інших країнах Європи. За місяць вони можуть заробити 40-50 тисяч гривень ($1000), щоб підготувати дітей до школи. А у цей час їхні чоловіки ховаються по домівках. Не воюють та не працюють. Вся опозиція кричить, чому влада не налагодить випуск військових матеріалів у більшій кількісті. А ким її виготовляти, якщо чоловіки ховаються? Абсурд.
Центральна чорноземна Україна, де я народився, вимирає, а села пустіють. Але всі поля засіяні й обробляються. Практично не існує землі, на якій щось не посіяно. Жінки вже і з цих регіонів їдуть на заробітки у Європу. У школі, де я вчився, у наступному році, до першого класу не очікується жодної дитини. Хоч у минулому у нашому селі було дві школи. Щось ми робили не так, отримавши незалежність у 1991 році.
Що робити?
Перше та головне не опускати руки та не здаватися, як в Україні, так і у діаспорі. Війни відбуваються вже тисячі років і завжди були люди які не бажали захищати свою країну, ставали зрадниками чи колаборантами. В Україні переважна більшість готова захищати свою країну. Це наш обов'язок допомагати Україні вистояти у цій війні.
Не дивлячись на репресії, які впровадив Путін у Росії, там також багато проблем. Найголовніше, що Путін вже втратив понад один мільйон вбитими та близько трьох мільйонів пораненими. Незадоволення там наростає, особливо серед національних меншин. Деякі народи Росії об'єдналися та почали боротьбу за свою незалежність. Ми мусимо їм допомагати.
Тепер потрібні якісь радикальні міри від влади в Україні по мобілізації населення проти агресора. Особливо з поповненням ЗСУ. Тепер таке враження, що існує дві України. Одна воює, а інша гуляє.
У діаспорі ми мусимо співпрацювати з урядами наших країн по допомозі Україні.
Закінчити свою статтю я хочу словами всім відомого Дмитра Яроша:
«Перед тим, як виходити на перемовини про перемирʼя з одвічним ворогом, нам, Українцям, треба оголосити перемирʼя між собою…Досить гавкати й шипіти один на одного! Без єдності ми програємо…Ми маємо бути: «один за всіх і всі за одного». Інших варіантів немає!»
Share on Social Media
