Катерина Озерянська, LJI Reporter для НШ-УВ
У четвер, 13 листопада, в історичній будівлі University Club of Toronto (380 University Ave) відбулося щорічне засідання Української Канадської Асоціації Юристів (Ukrainian Canadian Bar Association, UCBA) – 2025 Annual General Meeting. Захід традиційно зібрав представників правничої спільноти з різних провінцій Канади, а також учасників, які долучилися у віртуальному форматі. UCBA AGM є однією з ключових подій року для українсько-канадських юристів: тут підбивають підсумки діяльності, представляють звіти, обирають членів ради директорів і обговорюють напрями підтримки України в умовах війни. Ведучою зустрічі стала член ради директорів UCBA Олена Шкаровська, яка відкрила подію, привітала учасників та висловила подяку спонсорам – Ukrainian Credit Union, Dickinson Wright LLP та Pallett Valo LLP, чия підтримка зробила проведення заходу можливим.
Найочікуванішою частиною програми став виступ Даян Франсіс (Diane Francis) – журналістки, відомої оглядачки National Post, лауреатки численних нагород, авторки багатьох книжок. У своїй доповіді вона зосередилася на темі повоєнної відбудови України та ролі професійних спільнот у зміцненні державних інституцій. Її промова була гострою та змістовною, побудованою на багаторічному власному досвіді роботи з українським контекстом.
Промовляє Д. Франсіс (c) Mykola Swarnyk
Франсіс розпочала зі спогадів про часи, коли українська медіасфера перебувала під контролем олігархів, і навела конкретні приклади тиску, з якими стикалися редакції. Вона описала ситуацію, коли український олігарх намагався захопити вплив у виданні, де вона працювала:
«Вони захопили процес, вони захопили редакцію… Це був український олігарх», – згадала вона.
Франсіс наголосила, що олігархи того періоду «майже не відрізнялися від російських», адже їхня влада трималася на корупції, кланових зв’язках і контролі над державними активами. Через постійний тиск вона ухвалила рішення не повертатися в Україну аж до Революції Гідності:
«Я не повернулася, доки не відбулася Революція Гідності», – сказала вона.
Після 2014 року Франсіс активно долучилася до антикорупційних ініціатив, співпрацювала з українськими реформаторами і була свідком перших справді демократичних виборів:
«У 2019 році відбулися перші в історії країни справді вільні вибори», – наголосила вона.
Однією з центральних тез її промови була думка про роль української діаспори та правників, а саме, що українські та україномовні юристи за кордоном повинні стати частиною майбутнього реформування України:
«Ви маєте мову, культуру і фах. Вам доведеться, на мою думку, самому себе ‘депутатизувати’ – стати ударною силою, що допоможе привнести верховенство права в Україну після війни», – звернулася вона до аудиторії.
Франсіс підкреслила, що після перемоги потрібно буде відновлювати всі інститути – суди, поліцію, прокуратуру, регуляторні органи. І в цьому процесі знадобляться люди, які мають досвід роботи в країнах зі стабільними правовими системами.
Особливу увагу вона приділила питанню воєнних злочинів і викрадених українських дітей:
«Потрібна армія фахівців, щоб готувати документи для міжнародних судів… Це має бути системна робота юристів», – сказала вона.
Франсіс говорила про післявоєнну модель управління та економічні реформи, зокрема, детально зупинилася на необхідності масштабної реформи державних підприємств:
«В Україні понад 1500 державних компаній… Це величезний апарат корупції, який має бути приватизований і перетворений на реальний бізнес, що працює за законами», – наголосила вона.
Вона також підкреслила важливість повернення активів олігархів, пов’язаних із російським впливом:
«Моя позиція – всі активи колишніх олігархів, причетних до захоплення держави, мають бути націоналізовані», – заявила Франсіс.
Одним із ключових викликів, на її думку, стане боротьба з російською пропагандою після війни. Вона підкреслила, що нова Україна повинна мати чіткі й дієві закони про наклеп і дезінформацію:
«Інакше вас завалять потоком фейкових газет і кампаній… Потрібні жорсткі закони, щоб це стримувати», – пояснила вона.
Франсіс зазначила, що моделі законодавства Канади й Австралії найефективніші у протидії маніпуляціям у медіа-просторі.
Також вона говорила про інтелектуальну перевагу України та технологічний прорив. Значну частину промови Франсіс присвятила українським інженерним і науковим досягненням:
«Українці інтелектуально переважають росіян. Вони були мозковим центром радянської космічної та оборонної індустрії», – сказала вона.
Доповідачка детально розповіла про роль українських інженерів і програмістів у створенні сучасних оборонних технологій. Зокрема, підкреслила, що саме українські розробники стоять за дронами, які змінили хід війни:
«Вони потопили третину російського флоту дронами… Українці фактично переосмислили характер сучасної війни», – підкреслила вона.
Франсіс також навела приклади вразливості російської енергосистеми та пояснила, чому удари по підстанціях становлять для Росії критичну загрозу.
Попри масштаби руйнувань, Діян Франсіс завершила свій виступ на оптимістичній ноті:
«На попелищі – є надія. Українці ніколи не були сильніші, ніж зараз», – сказала вона.
Вона також висловила переконання, що внутрішні політичні скандали не зможуть зламати країну, і що українське суспільство має унікальний потенціал відбудови:
«Україна довела всьому світу, що вона інтелектуально сильніша. І вона відродиться», – підсумувала вона.
Після її виступу UCBA презентувала Врансіс символічний подарунок – писанку, створену українським майстром із міста Беррі.
Наступним до слова запросили журналіста-розслідувача, автора шести книжок і володаря премії Gemini та чотирьох нагород Міченера, Віктора Маларека (Victor Malarek). Він окреслив ключові виклики, пов’язані з поверненням викрадених українських дітей, і зосередив увагу на важливості журналістської правди у час війни. Учасники AGM почули болючу й глибоко документовану доповідь Віктора Маларека. У своїй майже 50-річній кар’єрі Маларек присвятив найбільше уваги темам прав людини, особливо правам дітей, про що він нагадав на початку свого виступу:
«У своїй роботі я завжди був зосереджений на питаннях прав людини, особливо дітей», – сказав він.
Він поділився власним досвідом життя в установах опіки, що сформувало його чутливість до дитячої травми:
«Я виріс у надзвичайно важких умовах… Слово ‘опіка’ можна було б сміливо забрати з тієї системи», – зазначив Маларек, пояснюючи, чому тема викрадених українських дітей є для нього не лише професійною, а й особистою.
Маларек представив детально задокументовану картину одного з найбільших злочинів російської війни – масового викрадення українських дітей. За його словами, цей процес почався після окупації Криму та частини Донбасу у 2014 році, але досяг небачених масштабів після 24 лютого 2022 року:
«З моменту повномасштабного вторгнення Росія викрала майже 20 000 дітей… Але ця цифра занижена. Доказів того, що реальне число сягає 200 000, більш ніж достатньо», – наголосив він.
Він підкреслив, що ця політика є особистою ініціативою Володимира Путіна, реалізованою через його найближчу соратницю – уповноважену з прав дитини Марію Львову-Бєлову:
«Це робиться відкрито, без спроб приховати… Вони пишаються цим і перетворюють на пропаганду», – сказав Маларек.
Журналіст детально розклав шість основних сценаріїв, за якими Росія депортує дітей – від сиріт до дітей із родин, що евакуювалися:
Діти, чиї батьки загинули або були розстріляні російськими військовими.
Діти, відібрані у матерів через відмову підкоритися російській окупаційній адміністрації.
Діти, евакуйовані разом із матерями, яких після «фільтрації» кидають до в’язниць, а дітей забирають.
Повне вивезення малюків і підлітків з дитячих будинків та інтернатів, часто з негайним «усиновленням» у Росії.
Виманювання дітей до так званих «таборів відпочинку», де їх піддають системній русифікації.
Переведення підлітків у військові табори Чечні, де їх готують до служби в російській армії.
Ці процеси він супроводжував прямими цитатами свідків: діти переживають фізичні та психологічні тортури, позбавляються мови, фальшиво переконуються, що їх «покинули» власні матері:
«Їм кажуть, що їхні матері їх не люблять і що тільки Росія їх любить… Коли їх рятують, вони розповідають про жахливі знущання», – підкреслив Маларек.
Вражаючою стала інформація про дослідження Єльського університету про мережу таборів та масштаби злочину:
«Є понад 210 місць утримання дітей по всій Росії – аж до Сибіру і Тихого океану… 3600 кілометрів від України», – навів дані Маларек.
Ці табори виконують функцію масової русифікації та військової підготовки, а старших підлітків нерідко перевчають у Чечні:
«Їх змушують проходити підготовку, як у таборах Кадирова… щоб готувати до участі у війні проти власної країни», – сказав він.
Маларек різко розкритикував міжнародні правові механізми і безсилля інституцій, зокрема Міжнародний кримінальний суд (ICC):
«ICC – це безпорадна структура… У них немає поліції, немає інструментів, щоб арештувати Путіна чи Львову-Бєлову», – наголосив він.
Більшість країн світу або не ратифікували Римський статут, або відкрито ігнорують рішення суду, що відкриває шлях до безкарності:
«Росія порушує всі норми гуманітарного права з повною безкарністю», – сказав журналіст.
В. Маларек (c) Mykola Swarnyk
Він зазначив, що навіть коли виносяться ордери на арешт, Москва погрожує застосуванням ядерної зброї у відповідь на будь-яку спробу виконати рішення суду.
Найемоційнішою частиною виступу стала тема майбутнього викрадених дітей після перемоги України. Маларек наголосив, що саме діти можуть стати найбільшою втратою, непомітною для світу:
«Ці діти, немовлята і малюки, можуть ніколи не дізнатися, що вони українці… ДНК України в їхній крові, в їхній душі, але вони цього ніколи не знатимуть», – сказав він.
Він також звернув увагу на те, що частина старших дітей, яких піддавали катуванням і русифікації, повернувшись, потребуватимуть колосальної психологічної та соціальної підтримки:
«Що ми робитимемо, коли їх повернемо? Як лікувати цю травму?» – поставив запитання Маларек.
Завершуючи, Віктор Маларек подякував спільноті UCBA та висловив сподівання, що українські юристи в діаспорі відіграватимуть ключову роль у документуванні цих злочинів та підготовці справ до міжнародних судів:
«Це буде найважча частина відбудови України – повернення її дітей», – сказав він.
До обговорення долучився президент UCBA, адвокат з питань благодійного та торговельного права у Mills & Mills LLP, Тарас Куліш (Taras Kulish). Він провів розмову з Малареком у форматі fireside chat, порушивши питання професійної відповідальності, підтримки українських інституцій та ролі правників у міжнародній адвокації.
В. Маларек і Т. Куліш (c) Mykola Swarnyk
Після дискусії Тарас Куліш представив цьогорічних лауреатів UCBA Excellence Awards:
Мей М. Ченг (May M. Cheng) – Canadian Lawyer of the Year, за визначний внесок у підтримку українсько-канадської спільноти. Після отримання відзнаки вона виголосила короткі подячні слова.
Відзнаку вручено Мей М. Ченг (c) Mykola Swarnyk
Павло Ґрод (Paul Grod) – Ukrainian Canadian Lawyer of the Year, президент Світового Конґресу Українців, відзначений за роботу на благо української та правничої спільноти. Після вручення нагороди він звернувся до присутніх із промовою.
Відзнаку вручно П. Ґроду (c) Mykola Swarnyk
У формальній частині засідання Олена Шкаровська провела офіційні процедурні елементи: затвердження порядку денного, ухвалення протоколів AGM 2024 року та розгляд фінансових звітів за 2024 рік.
Звіт Президента представив Тарас Куліш, підсумувавши ключові здобутки року. Звіт скарбника представив Енді Балаура. Після цього було затверджено фінансову звітність, а також проведено вибори до Ради директорів.
Т. Куліш (c) Mykola Swarnyk
До складу нових директорів увійшли: Таня Масник-Мур – Associate General Counsel, Canada Infrastructure Bank та Зоя Швець – експерт із двомовного оброблення даних, Lexis Nexis Montréal.
Окрім них, було підтверджено повний склад Ради директорів, що включає:
Тарас Куліш, Наталія Вандерворд, Енді Балаура, Андріана Озимчак, Андрій Семотюк, Юрій Чумак, Анна Купрєєва, Ольга Сенишин, Олена Камінська, Юлія Криль, Ігор Кирилюк, Андрій Конопельний, Катерина Корнелюк, Майкл Михайлишин, Аделія Швець, Олена Шкаровська.
UCBA подякувала всім волонтерам та членам комітетів, серед яких: Катерина Корнелюк, Юлія Криль, Наталія Вандерворд, Юрій Чумак, а також Dream Arts, Cakesmith Bakery, Rosewood Estate Winery і University Club of Toronto. Після оголошення про завершення офіційної частини Тарас Куліш запропонував перейти до спільного фото, після чого networking reception з вином і частунками.
Share on Social Media
