Select Page

Тернопільчанин у Трентоні померлий

Nov 25, 2021 | Featured

У 50-річчя смерти Левка Лепкого

Павло Лопата для Нового Шляху – Українських Вістей.

За найновішими й достовірними даними, Левко Лепкий народився 7 грудня 1888 р. в селі Поручині на Тернопільщині у родині священика Сильвестра Лепкого, у якого було восьмеро дітей – найстарший Богдан і наймолодший Левко (Льоньо). Отець Сильвестер (1845, Золотники – 1901, Жуків) був публіцистом, співробітником видань “Галицька Зоря“, “Діло“ та інших, а поетом і письменником виступав під псевдонімом Марко Мурава. Матір’ю Левка була Домна Глібовицька – дочка о. шамбеляна Михайла Глібовецького. Тож Левко виростав і виховувався у крузі літературознавця, скрипаля, знавця театрального мистецтва, що писав народні церковно-воскресні пісні, та приятеля Івана Франка. Як нормальну школу – училище старого зразка, так і гімназію в Бережанах, він закінчив успішно, після яких навчався у теологічному та юридичному факультетах Львівського університету (1909-1912). Перед першою світовою війною брав участь у січово-стрлецькому русі, організованому під одним проводом українського стрілецького товариства “Січові Стрільці“ у Львові 1913 року. Поява цього стрілецького руху в Галичині завершувалася прагненням українського народу на початку його змагань за самостійну українську державу. Осінню 1915 р., Левко перейшов з австрійської армії і появився в рядах Українських Січових Стрільців (УСС), разом із малярем Осипом Куриласом, й незабаром став командантом кіннотної сотні УСС, сформованої у Станиславові. Як і решта його побратимів, був молодий, повний запалу юнак, обдарований мистецьким смаком і дотепом та замилуваний до музики. Грав на гітарі, інструменті, який ще недавно сповняв таку важливу й універсальну ролю в галицькому домашньому музикуванні. На той час був і відомим вже як автор текстів і мелодій низки стрілецьких пісень. Одну з них “Ой, видно село“ створив на хуторі Тудинці над Стрипою біля Соснова на початку 1916 р., яка скоро стала надзвичайно популярною. У цій пісні згадується про Січових Стрільців, що маширують до бою воювати за ніщо інше, тільки за Україну. Згодом, пісню полюбили навіть вояки Української Галицької Армії (УГА). Виконували її різні ансамблі та українські співаки у різних країнах, куди доля закинула їх після воєнних подій другої світової війни. Ще до іншого вірша, а саме “Журавлі“, написаного його братом Богданом восени 1910 року в Кракові, коли він повертався з театру, з драми Виспянського “Noc listopadowa“ до свого помешкання і під ногами шелестіло пожовкле листя, а над його головою лунали крики відлітаючих журавлів, молодий композитор Л. Лепкий підібрав музику напередодні війни. Співали цю пісню “Чуєш, брате мій, товаришу мій. Відлітають сірим шнурком Журавлі у вирій…“ січові стрільці під звуки стрілецької оркестри над могилою у селі Вівся, де хоронили підхорунжого Івана Берегуляка та інших полеглих воїнів. До слова, пісня досить скоро поширилася і стала одною з їх найбільше улюблених пісень. Вона спопуляризувалася по всіх частинах української землі, тож її співали й на Кубані і навіть на Зеленому Клині, а згодом потрапила аж на Соловки, де стала одною з найулюбленіших пісень соловецьких засланців. Співали цю пісню над відкритими могилами спочилих стрільців і учасників УГА, громадських діячів та заслужених для рідної культури і мистецтва діячів як реквієм. До репертуару концертів вона не входила, бо була виключно жалобною та похоронною піснею. З 1939 року пісня заборонялась та навіть не згадувались імена і прізвища її авторів. Проте, вже понад сто літ, мелодія пісні линула по всьому світі, зокрема в Америці, Канаді, Англії й в Австралії та в інших країнах з українськими поселенцями. Ця пісня привертала увагу композиторів М. Гайворонського, Ф. Колесси, М. Колесси, К. Стеценка, Л. Ревуцького та других, які виконали до неї власні обробки. До переліку пісень Л. Лепкого належать ще й такі: “Гей, видно село“, “Маєва нічка“, “І снилося зночі дівчині“, “Гей там, у Вільхівці“, “Коби скорше з гір Карпатів“, “Бо війна війною“ та ряду других. До останньої згаданої мистець Осип Курилас намалював картину 1918 р., видану поштовою карткою “Червоної Калини“ 1921 року. А ще рік перед тим, маючи неабияку пошану до братів Лепких, маляр і карикатурист створив дружній шарж з обидвох, надрукований карткою також у видавничій кооперативі “Червона Калина“, заснованій 1921 р. у Львові колишніми вояками УСС та УГА, членом котрої, крім О. Навроцького, І. Тиктора, М. Матчака, П. Постолюка, С. Шухевича-голову Надзірної Ради видавництва, був і Левко Лепкий. Працюючого у Львові з 1920-го до кінця 1939-го років, його вважається співосновником і редактором видавництва “Червоної Калини“, яке 1937 року випустило “Великий співаник Червоної Калини“. На сторінки видання потрапило не мале число срілецьких пісень Л. Лепкого в обробці композиторів В. Барвінського, З. Лиська, Н. Нижанківського, Б. Кудрика та інших. Під час тих наведених років Лепкий був співпрацівником музичного видавництва “Сурма“, редактором сатиричного журналу “Будяк“, опісля “Зиз“, в котрому дотепно вказувалось на події тодішнього життя з його важкими злиднями. Вірші, оповідання, фейлетони, різноманітні статті, розвідки з історії України та січового стрілецтва, а також спомини Левка Лепкого, присвячені тим, що впали, публікувалися в газетах, журналах та альманахах – “Нові шляхи“, “Вісті з Лугу“, “Тризуб“, “Митуса“, в літописах та календарях “Червоної Калини“ та деінде. Поезія Л. Лепкого так і залишилася розсіяна по різних часописах 20-40-их років. Два його вірші, “Нічліг“ та “Полями буря ходить“, брат Богдан помістив до антології “Струни“, що вийшла в Берліні 1922 року. Підписував свої твори власним іменем, а також такими псевдонімами й криптонімами: Льоньо, Швунг, Зизик, Леле та Л. Л. У 1926-му році заснував мандрівний ляльковий театр сатири і гумору під назвою “Вертеп наших днів“. У співпраці з Богданом Гнативичем Левко спромігся видати великий альбом “Українські Січові Стрільці“, ілюстрований документальними фотографіями та репродукціями картин із стрілецького життя малярів Осипа Куриласа, Осипа Сорохтея, Юліяна Назарака та Івана Іванця (1893-1946). На цьому місці слід навести, що останній з наведених мистців, близький знайомий з Левком Лепким у воєнних часах, описав свою працю з ним над створенням прапора й проєктів уніформи-однострою стрільців і старшин легіону “какі“ кольору, зокрема шапки-мазепинки, які прийняла командна Бригада та про його рисунки, частина котрих була поміщена в рукописному журналі “Бомба“. Згадав і про те, як було створено окрему Пресову Кватиру, до котрої належали письменники: Р. Купчинський, М. Голубець, О. Назарук, Л. Лепкий та ряд інших. З історії УСС відомо, що від літа 1916 р., стрільці почали облаштовувати місця спочинку полеглих воїнів могилами, тож кілька, за рисунками Л. Лепкого було зведено у формі кургану, які простояли кілька десяток років після війни. Першу таку могилу, з ініціативи підхорунжого Левка Лепкого, було висипано на стрілецькому боєвищі під Семиківцями над Стрипою 1916 року.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
Dive Into Ukrainian Studies
Stop The Excuses
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.