Катерина Бандура для НШ-УВ, Торонто.
Коли на великому екрані Василь Сліпак помирав від поранення на полі бою, в залі “Княжого Двору” стояла тиша. Всі 300 глядачів спостерігали, як згасає життя оперного співака зі світовим іменем, що залишив кар’єру в Парижі, аби допомогти своїй Батьківщині у важкий час. Це був останній показ документально-художнього фільму “Міф” (фронтове псевдо Василя Сліпака) в Канаді, який пройшов 1 квітня в Торонто.
Ідея фільму про Василя Сліпака належить режисерам Леоніду Кантеру та Івану Яснію. Як каже брат Василя, Орест, “коли Леонід зателефонував мені і запропонував знімати кіно, я був трохи здивований, тому що мені здавалось, що така трагедія, а хтось хоче знімати кіно. Але потім я все більше спілкувався з Леонідом і Іваном і зрозумів, що в них дуже добрі наміри”. Перший показ фільму “Міф” відбувся 8 лютого 2018 р., менше ніж через 2 роки після загибелі Василя Сліпака.
Фільм отримав найширший прокат в історії документального українського кіно: його показали в усіх великих містах усі найбільші мережі кінотеатрів. В кінці 2018 року його будуть показувати по одному з центральних українських телеканалів (ICTV). Фільм надіслано на міжнародні фестивалі, його вже показали в США, Італії і Канаді. В Канаді фільм було показано у 23 містах від Квебеку до Альберти. Незабаром “Міф” зможуть переглянути глядачі і в Польщі, Чехії, Німеччині, Швейцарії і Франції.
Василь Сліпак був створений для того, щоби про нього знімати фільми. Як зауважив Леонід Кантер, Василь був дуже різнобічним чоловіком, і багатьом із глядачів він стане близьким: “Ви в еміграції – ви можете сказати “він емігрант, він такий як ми”. Дуже різні люди в ньому можуть знайти себе – військові, волонтери, співаки, артисти, музиканти”.
Артистична постать Сліпака уможливила поєднання у фільмі документального матеріалу з художніми анімаційними кліпами українського карикатуриста Юрія Журавля. За ідеєю Леоніда Кантера, анімація у “Міфі” оживлює матеріал, робить із публіцистичного твору художній, і посилює емоції.
Перед показом режисери посянили, що “Міф” – це фільм про любов. Василь Сліпак уособлював любов – він любив своїх життя, друзів, жіночу красу, батьків, Батьківщину, свою професію. Ще замолоду, коли жив у Львові, працював волонтером в будинку для неповносправних дітей. Його ніхто не змушував бути волонтером, він просто себе роздавав, як сказав Леонід Кантер. І люди любили Василя – режисери поспілкувались з багатьма тими, хто його знав за життя, і їхньою любов’ю просякнутий весь фільм. На думку Ореста Сліпака, фільм вийшов правдивим, і Василь був би ним задоволеним.
Леонід Кантер пояснив, що не намагався у фільмі героїзувати Василя, зробити з нього непереборного кіборга. “Ми зробили з нього людину, якою він був”, сказав Кантер. А був він людиною принципів і великого патріотизму, про що зокрема свідчить сторія кохання Василя до дівчини Лізи, з якою він розлучився, коли та примусила його вибирати між коханням і Україною.
Для тих, хто не знав Василя Сліпака, було цікаво дізнатись, що в дитинстві він був тихим і миролюбним. Орест Сліпак розповів: “Він ніколи не бився, завжди був слухняним. Я до сих пір не розумію як з цього “ботана” виріс такий воїн. Він повністю змінився”. Такі зміни показані й у фільмі – друзі Василя розповідають, як всередині нього ніби вирував вогонь, мабуть через це, окрім опери, він почав співати рок. Василь Сліпак навчився воювати за тиждень, і його військові побратими у фільмі кажуть, що не варто пам’ятати його, як співака, а варто пам’ятати його, як солдата. Може це й було його справжнім покликанням – як казав сам Василь, “я на сцені граю роль, а в Україні я справжній”. Останні слова Василя “розплинуся в тобі і вічно житиму”, вочевидь були адресованими Україні.
Спів-режисер “Міфу” Іван Ясній розповів про Сліпака: “Василь був веселою людиною, навколо нього завжди було багато веселих і цікавих історій. В окопах на фронті дуже багато водиться звіряток і солдати за ними доглядають. В останніх кадрах фільму Василь показаний з кицею, яку він собі підібрав і почав доглядати за нею. Коли він загинув – киця залишилась сама. Хтось про це написав у фейсбуці і друзі Василя з Франції захотіли її взяти до себе. Незважаючи на бюрократичні проблеми, її вдалося переправити до Франції і її там назвали Василиною”.
Наприкінці показу Іван Ясній розповів про фундацію Василя Сліпака, місією якої є підтримка пам’яті про Василя. Фундація вже створила архів Василя Сліпака при історичному музеї у Львові, де зберігаються всі його речі. “Ми хочемо, щоб його життя було доступне для наступних поколінь. Можливо, з’являться нові книжки, нові фільми”, сказав Іван.
Другий великий проект Фундації – міжнародний музичний марафон пам’яті Василя. Ідея цього марафону виникла спонтанно у першу річницю загибелі. “Багато з його друзів – музиканти, композитори, диригенти, захотіли приїхати до Львова і подивитися, звідки ж той Василь походить. Вони приїхали на три дні і у Львові на різних сценах були концерти, присвячені пам’яті Василя і всіх загиблих воїнів. Віднині марафон буде щороку починатися в день загибелі, 29 червня”. Цього року він відкриється в Києві, у великому залі консерваторії, що зараз носить ім’я Василя.
Фундація також започаткувала конкурс молодих вокалістів імені Василя Сліпака, який вперше пройшов минулого року у Львові. В такий спосіб планується підтримати молоді українські таланти, надати їм доступ до світової сцени, що стане гідним продовженням музичної діяльності Василя.
Показ фільму був влаштований організацією “Допомога Україні”.
Share on Social Media
