Рецензія на збірку
Василь Марочкін, Торонто.
Алла Топчій добре знана українському читачеві як талановита, інтеліґентна і надзвичайно працьовита поетеса. Тематика її поезій різножанрова, що свідчить про знання в різних ділянках людського життя. Але, перш за все, це історія Украни в подіях і долях людей, які залишили свій слід в різні часи життя нашого народу.
І зовсім не випадково очільником у збірці «Чигирин» є поема під тією ж назвою. Чигирин… Ох, скільки різних подій переплелися у міцній сув’язі з тогочасною гетьманською столицею. Знамениті переможні битви і політичні та дипломатичні фатальні помилки… Сама по собі тема Хмельниччини дуже складна і неоднозначна. У своїх віршах в оцінці гетьмана Богдана Хмельницького для Алли Топчій основою є поезії Тараса Шевченка. Наш ґеніяльний Кобзар безперечно керувався лише патріотичними спонуками, але цього в оцінці тогочасних подій і особи гетьмана Хмельницького було недостатньо. Фатальна помилка Богдана Хмельницького і його оточення, на мою думку, яку я вже давно оприлюднив у своїх давніших публікаціях, полягає в тому, що він не був коронованим. І це потрібно було робити швидко і рішуче, після перших і справді великих перемог. Той, хто не коронований, мусить бути васалом. Це освячений церквою, віками і звичаями наріжний камінь державного правління часів Середньовіччя. Приклад подібного був. Пригадаймо становлення династії Вазів у Швеції. Але українці, на жаль, ще не були такі одностайні, міцні та рішучі, як шведи…
Отже, настала колотнеча по смерті Б. Хмельницького поміж панами-полковниками за булаву, Руїна і, як наслідок, цупкі руки московських царів і бояр на багато століть. Після Жовтих Вод, Корсуня, Збаража та Пилявець було Берестечко… Велика поразка козацького війська. Прикро, що А. Топчій не згадала цю трагічну для України подію. Причина поразки відома. Принаймні фахівцям. В 1648-му році в Європі закінчилась кривава 30-ти літня війна і тисячі вояків з німецьких, мадярських та інших земель залишилися без звичного для себе ремесла. І цим скористався польський король. Саме він і найняв до свого війська цих професійних вояків, які відіграли вирішальну роль в тій нещасливій для українців битві.
«У кожного століття свій Богдан, свій Чигирин і слава, і руїна». Краще сказати, у кожного суспільно-політичного утворення. Похвально, що авторка не залишається в хронологічних межах Хмельниччини, а входить в інші часові реалії аж до наших днів у таких творах, як «Холодний яр», «Голос Майдану», «У степу я заблуканий вовк» та ін. Помилки діячів 17-го століття боляче вдарили по нащадках у 20-му: «В чужій землі без імені, без роду згубились українські чумаки, спивали не морську солону воду,–зустріли їх Амур і Соловки».
Розділ «Південні мотиви» досить малий, але цікавий і ліричний «як душа чорнявої грекині…». Зупинюсь лише на двох віршах: «Таврія» і «Чорний вітер степів…», в яких авторка оспівує дії козацького отамана Івана Сірка в так званій «Чорній Долині», де він наказав вирізати жінок і народжених ними від турків дітей. Леґенда. Хоч враховуючи тодішні реалії, така подія могла мати місце і не раз. Але… Сам Іван Сірко віддав свою дочку за московського полковника і не вчинив жодної розправи над власною дочкою і її дітьми, себто своїми онуками…
В розділі «Вірші, написані з полотен» А. Топчій віддає пошану мистецьки виконаним полотнам відомих малярів. Найбільш вдалим, на мою думку, є вірш, який вона присвятила знаменитій картині російського маляра і справді неперевершеного майстра пейзажу «Осінній день». «Чорна постать на жовтій, заснулій дорозі, гнана вітром, неначе зів’ялий листок». У мене викликає подив. Чому Левітан? Чому не Васильківський, Пимоненко і багато інших українських талановитих мистців? А втім, це воля авторки. Інші кілька віршів у розділі з огляду на поетичну майстерність, як на мене, не такі вдалі, як «левітанівський».
І насамкінець, останній розділ «Бездонна осінь». Він найліричніший: «Та музика, як похоронні дзвони за упокій надій, що не збулись». Близьке і зрозуміле кожному, хто прийшов у цей світ і мусить відійти… Авторка пише, майстерно, вдумливо. Кожне слово виважене на терезах життєвого досвіду і таланту. Одначе не можу оминути окремих зауваг. Щодо майора Мєшкова. Хто тільки не проходився ногами по цьому чоловікові. Але… В російській імператорській армії на той час вислужитися з простих чинів до майора, це, скажу вам, не для пересічних людей. Очевидно, що за плечима цього вояка був виконаний самостійним вишколом іспит за війскове офіцерське училище і важка праця. А наш Тарас, ніяк правди приховати, був кепським вояком. Варто прочитати його «Щоденник…». Майор Мєшков добре знав, що таке штикова атака і різня. Його обов’язок був — навчити вояків свого батальйону вижити в тій різанині. Ні дурнем, ані бездарою, він таки не був. Принагідно зауважу: Майор Мєшков не був командантом Орської фортеці, а лише командиром батальйону. Мусимо також врахувати, що в той час в усіх арміях світу були суворі вимоги і кари за будь-який непослух. Такі солдатські провини, за які в російській армії карали лише биттям різками, в англійській армії і, особливо, на флоті – вішали.
У вірші «Брати» (с.37) слово «набат» варто поміняти на сполох, подзвін чи що інше. «Набат» це, безперечно, русизм.. У вірші «Біжать віки…» (с.40) слово «кумири» можна поміняти на боввани. У вірші «Софія Київська» (с. 67), «Із ультрамодних хмарочосів…», слово «хмарочосів» у цьому контексті варто замінити на «хмародерів». І ось чому. Якби мова йшла про окреме дерево, крізь віти якого проходить хмара, то це справді зрозуміло. Але тут мова йде про велику кам’яницю, яка не дає хмарі жодної можливості бути розчісаною. Вона її нищить і роздирає. Мову варто сприймати не лише розумом, але й на дотик, нюх, душею. Мова це живе єство народу. Померла мова – помер нарід. Впадає в око також слово «підступних» ліхтарів.
Вірш «Сірий дощ» (с. 70). Чому ж «підступні»? Саме вони рятують людей від підступних і недобрих осіб, освітлюють дорогу пішоходам в нічну пору, мерзнуть зимою і мокнуть в глуху осінню пору. Однак, названі мною зауваги жодною мірою не применшують мистецьку вартість рецензованої збірки. Раджу шановному чительнику не розминутися зі скромною на вигляд, але вагомою за мистецьким рівнем збіркою поезій А.Топчій «Чигирин».
Share on Social Media
