Select Page

Alberta Health
GOA UCA
BBC-RSSFEEDS Live Ukraine news

Бажання — вільний Київ у квітні

Mar 28, 2022 | News, Ukraine, Featured

Печерська Лавра навесні

Юлія Скарлат для НШ-УВ з Києва.

Місяць боротьби. Місяць, кожен ранок котрого починається з «як ти?». Місяць, коли все відчувається по-новому. Місяць — як один важкий день. Тепер офіційно: війна забрала в нас початок весни. А Київ цієї пори по-особливому красивий. І щоб мати можливість вкотре в цьому пересвідчитися, нам варто боротися. Ми маємо вибороти в них нашу весну.

Нам це вдасться. Наші військові — на позиціях. Тероборона — на місцях. Лікарі, рятувальники, транспортники, дипломати, журналісти… Всі. Всі ми воюємо. Всі ми робимо внесок у нашу перемогу.

Але якщо відверто, то такий позитивізм з нами не завжди. Він зникає з черговою повітряною тривогою, з черговим фото понівеченої столиці. І життя враз перетворюється на хаос. Найгірший з тих, що ми могли уявити.

Місто прислухається до порад Арестовича та ніби набирає ковток свіжого повітря. «Ми маємо жити далі». Поступово відчиняються приватні заклади. Вже наприкінці минулого робочого тижня працювали майже 650 продуктових магазинів, 300 кав’ярень, 360 станцій техобслуговування авто, 185 перукарень, близько 50 автомагазинів, 8 ярмарків та 33 столичні ринки.

Ми ніби заново вчимося жити. І тепер кожному другому українцю знайомий синдром урятованого. Навіть у Києві — де безпеки не існує, а сирени лунають з проміжком у декілька годин, а вночі все частіше — навіть тут ти почуваєшся ніяково, просто обираючи в закладі каву. Ми всі приречені на почуття сорому за те, що «ми не там, де зараз пекло». І от вже місяць нас подумки носить то Охтиркою, то Харковом, то Маріуполем, то ще українським Сєвєродонецьком.

«Ви маєте жити, посміхатися, любити. Тому будь сильною. Будь ласка, пообіцяй мені бути сильною. Пий каву. Пий за тих, хто не може, бо кількість щастя у світі не має змінюватися через те, що в нас війна. Шукай свої моменти щастя. Щодня. За себе та за інших», — це повідомлення від нашого захисника з лінії вогню. І від його наполегливого «Ви маєте жити» по шкірі пробігає мороз. Цього не пишуть у книжках з історії, не розповідають на перших шпальтах міжнародних видань та не оголошують замість повітряної тривоги. Проте, виявляється, навіть у найважчі часи, коли над країною нависає загроза бути стертою з лиця землі, потрібно жити. Потрібно усміхатися, потрібно любити. Виявляється, в той день життя не зупинилося. Принаймні не в тебе — тому ти маєш жити за інших. Коли отримую такі повідомлення з фронту, хочеться усміхатися. Однак чомусь плачу. Мабуть, це і є головним критерієм «живу», тому сльозам опору не чинитиму.

До Києва повертаються його кияни. Так, ще декілька тижнів тому столиця пустувала, а сьогодні прибуває все більше і більше людей. За покликом серця вони повертаються додому. Цікаво спостерігати, як на це реагує міжнародна спільнота. «Навіщо? Навіщо повертатися туди, де точиться війна? Це самопожертва, акт злочину проти самих себе?». Ми не задаємося такими аж занадто філософськими питаннями. Може, бажання повертатися туди, де ти залишив своє серце, закладено в нашій ДНК. А може, ми всі любимо Київ на початку квітня. Це не важливо. Важливо, що у столиці з кожним днем більшає своїх.

Про наш героїзм складатимуть легенди. «Не зрозумійте мене неправильно, але ми вам, українцям, насправді заздримо», — таке повідомлення отримала від американського судді з Бостона. Усміхаюся. Вперше за останні дні. Адже нам дійсно є в чому заздрити. Більшість людей у західному світі ніколи не переживали такі емоції, ніколи так не боролися та не відчували такої любові до людей, Батьківщини та захисників, що виборюють мирне небо над нашими містами. Ні-ко-ли! Боляче, що це все такою високою ціною. Проте ця війна нас не знищила, вона зробила нас сильнішими та людянішими.

Вона навчила нас бути сильними. Бути незалежними, самостійними, нескореними. Бути відданими, бути ніжними. Мати серце розміром з Київ і вміти об‘єднувати. Любити. Чекати на чергове «4.5.0» з лінії фронту та обмінюватися обіцянками сходити на подільську каву. Навчила розуміти, що важливі речі набагато простіші, ніж здавалося до 24 лютого. Тепер цінніше «Привіт, я живий!», здається, нічого немає. А із бажань — не вікенд в Італії, а вільний Київ у квітні. І ось заради цього дійсно хочеться залишатися сильним. І жити. За інших і трохи за себе.

Все буде мир. І буде Україна!

Share on Social Media

Nadia Prokopiw
Federal Provincial Child Care
Serving Ukrainian New Comers in Toronto

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.